Рішення № 48196298, 04.08.2015, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-7140/2011

Провадження № 2/344/1/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2015 р. м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.

за участі секретаря Гупан Х.М.

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

до Івано-Франківського міського суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним. В позові вказано, що 22/03/2012 р. ОСОБА_4 склав на користь позивачки заповіт. ІНФОРМАЦІЯ_1 р. відкрилась спадщина. Позивачка подала заяву про прийняття спадщини і дізналась, що після заповіту на користь позивачки, спадкодавець склав заповіт на користь відповідачки. Позивачка вважає, що на момент складення заповіту спадкодавець перебував в тяжкому стані, а тому просила суд про визнання заповіту на користь відповідачки недійсним.

В судовому засіданні позивачка підтримала позов з підстав, що в ньому зазначені.

В судовому засіданні відповідачка та її представник заперечили позов та надали пояснення про те, що ОСОБА_4 не хворів розладами психіки, запис в картці хворого про психічний стан хворого не був здійснений лікуючим лікарем, на момент лікування в медичному закладі не працював жоден психіатр, який би міг здійснити відповідний запис, огляд хворого психіатром не призначався; інших медичних карток спадкодавець не мав, оскільки раніше не звертався за лікуванням. Позов обґрунтовано сумнівами і припущеннями, а процесуальна поведінка позивача спрямована на затягування судового розгляду під різними приводами.

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до свідоцтва про смерть № НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р.

05/12/1998 р. ОСОБА_4 склав заповіт на користь позивачки.

22/03/2002 р. ОСОБА_4 склав заповіт на користь позивачки.

Відповідно до інформації Центральної міської лікарні ОСОБА_4 встановлено діагноз гикавка, цироз печінки, хронічний гастрит; перебував в судинній неврології з 07/10/2005 р. по 20/10/2005 р., стан стабільний, свідомість збережена, головні болі зменшились, виписаний з лікарні; раніше в закладі не лікувався.

12/10/2005 р. ОСОБА_4 склав заповіт на користь відповідачки при свідках.

Відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 19/01/2005 р.

На ім`я спадкодавця було видано медичну картку №9820/921.

Однак відповідно до п. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, в ст. 159 ЦПК України вказано, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.

Однак позивач не надав суду доказів для встановлення тієї обставини ким саме і за яких обставин було здійснено оспорюваний відповідачем запис про стан здоров`я спадкодавця. Жодного доказу на встановлення обставини того, що спадкодавець не розумів значення своїх дій і не керував ними суду не надано, крім припущення позивача про те, що спадкодавець міг не розуміти значення своїх дій. Перед судом не доведено тієї обставини, що спадкодавець будь-яколи страждав від психічних розладів, або що він не керував своїми діями та, не розумів значення своїх дій.

При цьому відповідно до ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до п. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином пояснення позивачки про оспорювання правочину не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Разом з цим в судовому засіданні відповідачка надала суду пояснення про те, що позивачка не відвідувала спадкодавця за місцем його проживання, не цікавилась ним за час його життя, не відвідала спадкодавця того разу, коли спадкодавець звернувся за медичною допомогою; звернення за медичною допомогою спадкодавця не стосувалось будь-яких психічних розладів чи захворювань. Тому позивачка не знає інформацію про стан здоров`я спадкодавця, про те, що він ніколи не хворів психічними розладами. Позивачка надала суду пояснення, які вважає вигідними для себе, оскільки не вказувала на будь-які докази про психічні розлади у спадкодавця на момент складення заповіту на користь позивачки. Спірний запис в медичній документації не був здійснений лікуючим лікарем, психіатр в медичному закладі не працював.

Однак відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до п. 2 ст. 212 ЦК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Отже обов`язок надання суду доказів і доведення підстави для визнання заповіту недійсним було покладено законом на позивача. При цьому правові підстави недійсності правочину підлягали однозначному доведенню відповідними доказами, а не викладення в позові необґрунтованого сумніву щодо припущення про можливий тяжкий стан спадкодавця.

Так, відповідно до акту судово-психіатричного експерта № 496 враховуючи суперечливі показання свідків, недоліки медичної документації експерти повідомили суд про неможливість проведення відповідної експертизи, за обставин, які доводились позивачем.

Так само відповідно до ст. 51 ЦПК України не підлягають допиту як свідки особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, - про такі відомості.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов'язаний зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна таємниця - сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо.

В свою чергу відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

В ст. 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси посвідчують заповіти.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про нотаріат» право на встановлення наявності необхідного обсягу дієздатності та дійсного наміру сторони правочину надано нотаріусу.

Отже законом саме нотаріусу, на момент посвідчення заповіту, було надано право встановити дієздатність спадкодавця, керування ним своїми діями та усвідомлення ним наслідків своїх дій. Обсяг дієздатності спадкодавця було встановлено нотаріусом та посвідчено правочин. Будь-якого сумніву щодо дієздатності спадкодавця на момент посвідчення правочину нотаріус не висловив. Правовим наслідком нотаріального посвідчення спірного заповіту є надання йому юридичної вірогідності. Вказані обставини позивачем не спростовано.

Так само відповідно до п. 3 ст. 1248 ЦК України, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

В ст. 1253 ЦК України вказано, що свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Вказані вимоги також виконано нотаріусом при посвідченні спірного заповіту.

Отже відповідно до ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Спадкодавець реалізував своє право на складення нового заповіту і розпорядився своїм майном на користь відповідачки. Незгода позивачки з новим заповітом спадкодавця не має юридичного значення. Позивачка без жодних правових підстав надавала пояснення про те, що вона вважала себе власником спадкового майна, а скасування заповіту на її користь вважала в якості позбавлення себе власності.

Відповідно до ст. 1254 ЦК України, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Будь-яких правових підстав для визнання заповіту недійсним в тому числі з підстав встановлених статтями 225 і 231 ЦК України позивачка перед судом не довела. Подання позивачкою клопотання про призначення додаткової експертизи для постановлення перед експертами тих самих питань, які вже раніше були поставлені перед експертами є клопотанням про проведення повторної, а не додаткової експертизи, було позбавлено правових підстав та було спрямовано на затягування судового розгляду.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України та рішень ЄСПЛ "Чирикоста і Віола проти Італії", "Міласі проти Італії", "Ціммерман і Штайнер проти Швейцарії" суд сприяє сторонам у реалізації їх прав, але не у затягуванні ними судового розгляду.

Необхідно зазначити, що відповідно до п. 1 ст. 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В п. 2 ст. 13 ЦК України зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п. 3 ст. 13 ЦК України).

В п. 6 ст. 13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до п. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Таким чином позов спрямовано на порушення прав спадкоємця за заповітом і позбавлення її спадщини всупереч розпорядження спадкодавця.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

ПОСТАНОВИВ:

в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_4 від 12/10/2005 р., відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з моменту його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя С.О. Бородовський