Ухвала суду № 48192066, 15.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2015 р. м. Київ К/800/2486/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 липня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року у справі № 804/7418/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИОС ГРУП" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРИОС ГРУП" (далі - ТОВ "ТРИОС ГРУП") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 квітня 2013 року № 0000502202 та № 0000532202.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року, адміністративний позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу податкового органу необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі наказу ДПІ від 22 березня 2013 року №230 та направлення від 22 березня 2013 року № 224, виданого головному державному податковому ревізору-інспектору відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Снітко Н.М., відповідно до постанови про призначення позапланової документальної перевірки старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України Борисенко В.М. від 31 січня 2013 року, згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ТРИОС ГРУП" з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ "Ферріт-Д" за лютий - листопад 2012 року та ТОВ "Матадор" за жовтень 2011 року, за результатами якої складено акт від 05 квітня 2013 року № 741/225/32366246 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 156 621,88 грн., у тому числі за квітень 2012 року на суму 7 200,0 грн., за травень 2012 року на суму податку на додану вартість 16 704,86 грн., за червень 2012 року на суму податку на додану вартість 20 746,36 грн., за липень 2012 року на суму податку на додану вартість 23 440,69 грн., за серпень 2012 року на суму податку на додану вартість 28 559,93 грн., за вересень 2012 року на суму податку на додану вартість 26 135,04 грн., за жовтень 2012 року на суму податку на додану вартість 155,80 грн., за листопад 2012 року на суму податку на додану вартість 33 679,20 грн.; пункту 135.4 статті 135, пункту 137.10 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9, пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижений податок на прибуток на загальну суму 322 268,24 грн. у тому числі у 2 кварталі 2012 року на суму 95 584,31 грн., у 3 кварталі 2012 року на суму 173 420,75 грн. та у 4 кварталі 2012 року на суму 53 263,17 грн.

На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 18 квітня 2013 року: № 0000502202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 195 777,50 грн., з яких за основним платежем 156 622,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 39 155,50 грн.; № 0000532202, яким позивачу, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 402 835,00 грн., з яких за основним платежем 322 268,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 80 567,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що у разі, коли податковий орган за відсутності відповідного судового рішення приймає податкове повідомлення-рішення з підстав нікчемності оспорюваного правочину, законність такого податкового повідомлення-рішення має бути перевірена з урахуванням інших підстав для нарахування податкових зобов'язань або зменшення податкового кредиту - зокрема, встановлення відсутності реального здійснення оподатковуваних операцій, не оформлення або неповного оформлення первинних документів, внесення до них недостовірних відомостей, тобто вирішити питання щодо наявності інших самостійних та достатніх підстав для прийняття такого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Крім того, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є факт реального здійснення господарських операцій з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому, скасовуючи оскаржувані податкові - повідомлення рішення, суди попередніх інстанцій не обґрунтували та взагалі не надали оцінки спірним господарським операціям позивача з його контрагентами.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову закріпленого нормами статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору судам необхідно дослідити самі договори укладених між позивачем та ТОВ "Ферріт-Д", наявність або відсутність відповідних первинних документів, які відповідно до специфіки господарських операцій підтверджують їх реальність, їх форму та зміст, обставини, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами та правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за цими операціями, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 липня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року у справі № 804/7418/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: