Рішення № 48159628, 03.08.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2015 р. Справа № 911/2161/15

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Камелія - PR»

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз»

про стягнення 2030485,54 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача: Здоровець С.А., довір. б/н від 19.05.2015 р.

від відповідача: Богдан С.В., довір. № 1-287 від 26.12.2014 р.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Камелія - PR» (далі - позивач, ТОВ «Камелія - PR») звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (далі - відповідач, ПАТ «Київоблгаз») про стягнення 4786219,41 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладення між ПАТ «Київоблгаз» та ТОВ «Камелія - PR» договору на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб промислових споживачів № 2013/П-ПР-05010032183781-60467 від 29.12.2012 р., на виконання якого позивачем було здійснено авансові платежі на суму 2387956,52 грн., проте відповідачем було поставлено газу лише на суму 54889,83 грн., у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 2333066,69 грн. боргу, 458303,79 грн. пені, 30489,67 грн. 3% річних, 962241,41 грн. інфляційних втрат, 1002117,85 грн. реальних збитків, а також 73080,00 грн. судового збору.

Розгляд справи відкладався.

03.06.2015 р. до господарського суду Київської області ПАТ «Київоблгаз» було подано відзив на позовну заяву б/н, б/д (вх. № 12888 від 03.06.2015 р.), відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на те, що відповідач не припиняв здійснювати постачання природного газу через приєднану мережу та не відключав позивача від мережі, у зв'язку з чим, на переконання відповідача, ТОВ «Камелія - PR» самостійно обмежило себе в договірному обсязі постачання газу. Отже, з огляду на відсутність порушення відповідачем зобов'язань за договором, позивач безпідставно заявляє до стягнення пеню, 3% річних, інфляційні втрати та збитки.

02.07.2015 р. до господарського суду ТОВ «Камелія - PR» було подано заперечення № 01/07 від 01.07.2015 р. на відзив ПАТ «Київоблгаз», відповідно до яких позивач зазначив, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 647 від 26.11.2014 р. «Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими (в частині промислових об'єктів) підприємствами», 01.12.2014 р. ПАТ «Київоблгаз» було позбавлене права постачати газ для ТОВ «Камелія - PR», у зв'язку з чим відповідач з 01.12.2014 р. втратив статус постачальника газу для позивача, що спричинило настання обов'язку повернути авансові платежі позивачу у розмірі 2333066,69 грн. З огляду на зазначене, позивач вважає позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

20.07.2015 р. ПАТ «Київоблгаз» було подано пояснення № 23-2536 від 20.07.2015 р., відповідно до яких відповідач зазначив що, 30.06.2011 р. Національною комісією регулювання електроенергетики України було видано ПАТ «Київоблгаз» ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на території Київської області (Серія АГ № 507470) зі строком дії ліцензії до 22.06.2016 р. Керуючись Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» № 2467 від 08.07.2010 р., між позивачем та відповідачем було укладено договір на розподіл природного газу для потреб промислових споживачів № 2013/Т-ПР-05010032183781-60467 від 29.12.2012 р., що розповсюджував свою дію на 2014 рік. Договірні обсяги постачання та транспортування природного газу на листопад 2014 року були визначені сторонами у відповідних додатках до договору на постачання природного газу на рівні 350 тис.куб.м. Позивачем 14.10.2014 р. та 20.10.2014 р. було проведено авансові платежі в рахунок оплати вартості послуг з постачання та транспортування природного газу в обсязі 370 тис.куб.м.

Натомість, згідно акту приймання-передачі природного газу № 60467 від 30.11.2014 р. обсяг фактично спожитого позивачем природного газу у листопаді 2014 року склав 22574 куб.м. Зменшення обсягу споживання природного газу відбулося за власною ініціативою позивача, що не може бути підставою для застосування до відповідача санкцій, передбачених пп. 6.4.2 п. 6.4 договору, у вигляді пені.

У свою чергу, пп. 6.4.1 п. 6.4 даного договору передбачено, що у разі невиконання своїх зобов'язань щодо обсягів постачання газу постачальник зобов'язаний виплатити споживачеві суму у розмірі вартості недопоставленого газу протягом 10 днів.

Відповідач наголошує на тому, що оскільки він не припиняв газопостачання до об'єктів позивача та не відключав останнього від діючої газової мережі, позивач самостійно обмежував себе в договірному обсязі постачання газу, тобто відмовлявся прийняти належне виконання, запропоноване відповідачем.

20.07.2015 р. у судовому засіданні представник позивача надав суду заяву б/н від 19.07.2015 р. про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 500000,00 грн. основного боргу, 458303,79 грн. пені, 30489,67 грн. 3% річних, 962241,41 грн. інфляційних втрат, 1002117,85 грн. збитків, 73080,00 грн. судового збору.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р., передбачені ч. 4 ст. 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

У судовому засіданні 20.07.2015 р. представником відповідача було подано клопотання б/н від 20.07.2015 р. про продовження строку розгляду спору понад строк, встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.07.2015 р. було продовжено строк розгляду спору у даній справі на п'ятнадцять днів до 04.08.2015 р.

29.07.2015 р. до господарського суду Київської області ПАТ «Київоблгаз» було подано додаткові пояснення № 23-2702 від 29.07.2015 р., відповідно до яких відповідач зазначив, що вимоги позивача відносно стягнення інфляційних втрат та 3% річних не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки стягнення суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу із застосуванням права, передбаченого ч. 2 ст. 693 ЦК України, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України, а тому на вказану суму не можуть нараховуватись інфляційні втрати та 3% річних.

Щодо вимоги відносно відшкодування збитків та стягнення пені, відповідач зазначив, що згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Так, згідно акту приймання-передачі природного газу № 60467 від 30.11.2014 р., обсяг фактично спожитого позивачем природного газу у листопаді 2014 року склав 22574 куб.м, при договірному обсязі постачання та транспортування природного газу у даному місяці 350000 куб.м. У подальшому, за період з грудня 2014 року по квітень 2015 року, позивачем спожито лише 90493 куб.м. природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу та чим, у свою чергу, спростовуються доводи позивача щодо додаткових витрат на придбання природного газу в обсязі 361,5 тис.куб.м. У квітні-травні 2015 року відбір природного газу з газорозподільної мережі позивачем взагалі не здійснювався, а 28.05.2015 р. газопостачання об'єктів ТОВ «Камелія - PR» було припинено на підставі відповідного звернення даного споживача.

Поряд з цим, відповідач наголошував, що посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України № 647 від 26.11.2014 р. «Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових об'єктів) підприємствами» як на доказ вини відповідача в порушенні договірного зобов'язання є безпідставним, оскільки згідно позовної заяви спірним періодом взаємовідносин між сторонами є листопад 2014 року, тоді як даною постановою регламентовано порядок закупівлі природного газу зазначеними в ній підприємствами в період з 01 грудня 2014 р. до 28 лютого 2015 р. Водночас, постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2014 р. у справі № 826/17772/14, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.03.2015 р. у зазначеній вище справі, визнано незаконними і нечинними пункти 1-4 вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України з моменту її офіційного оприлюднення - 29.11.2014 р.

Отже, ПАТ «Київоблгаз» у спірний період виступало гарантованим постачальником природного газу для позивача у розумінні вимог Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», Правил користування природним газом для юридичних осіб, що затверджені постановою НКРЕ №1181 від 13.09.2012 р. та зареєстровані в Міністерстві юстиції України за № 1751 11.10.2012 р., та постанови Кабінету Міністрів України № 705 від 25.07.2012 р. «Про визначення гарантованих постачальників природного газу».

При цьому, відповідно до п. 10.4 договору на постачання природного газу, що укладений між позивачем та відповідачем, у разі укладання споживачем договору про постачання газу з постачальником за нерегульованим тарифом, договір на постачання природного газу за регульованим тарифом, не розривається, а призупиняється на час поставки газу постачальником за нерегульованим тарифом. Згідно з пп. 5.2.4 п. 5.2 Правил користування природним газом для юридичних осіб, у разі невиконання зобов'язань з поставки газу постачальником за нерегульованим тарифом (НАК «Нафтогаз України) постачання природного газу споживачу гарантованим постачальником (ПАТ «Київоблгаз») відновлюється у повному обсязі з першого дня, наступного після дня припинення виконання зобов'язань постачальником природного газу за нерегульованим тарифом.

31.07.2015 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Камелія - PR» було подано клопотання про уточнення позовних вимог б/н від 31.07.2015 р., відповідно до яких позивач зазначив, що відповідно до акту № 60467 приймання - передачі природного газу за листопад 2014 року від 30.11.2014 р. відповідач поставив позивачу 22,5 тис. куб.м. газу. Об'єм газу в розмірі 14 тис.куб.м сторонами був зарахований з передоплати позивача за попередній період, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків від 12.11.2014 р., в якому кредиторська заборгованість відповідача становить 2551008,35 грн. Водночас, з суми передоплати 2387956,52 грн., здійсненої позивачем у жовтні 2014 року, сторонами було зараховано лише 54889,83 грн. на оплату газу в об'ємі 8,5 тис.куб.м. Таким чином сума переплати за фактично спожитий газ в листопаді 2014 року становить 2333066,69 грн., що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за 2014 рік від 31.12.2014 р. та актом звіряння взаємних розрахунків від 26.02.2015 р.

За твердженням позивача, після 30.11.2014 р. відповідач не постачав природний газ позивачу, оскільки позивач споживав природний газ НАК «Нафтогаз України» відповідно до договору № 363/14-ПР купівлі-продажу природного газу від 05.12.2014 р.

Поряд з цим, позивач зазначив, що пункти 1-4 постанови Кабінету Міністрів України № 647 від 26.11.2014 р. були визнані незаконними та нечинними постановою окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/17772/14 від 16.12.2014 р., яка набрала законної сили 05.02.2015 р. після її перегляду Київським апеляційним адміністративним судом. Отже, до 05.02.2015 р. позивач належним чином виконував вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 647 від 26.11.2014 р.

Також позивач наголошував на тому, що 09.12.2014 р. ТОВ «Камелія - PR» звернулось до ПАТ «Київоблгаз» з письмовою вимогою, яка була зареєстрована відповідачем 09.12.2014 р. за вх. № 1390, про повернення переплати за газ в розмірі 2333066,69 грн. Таким чином, у відповідача, на переконання позивача, виникло грошове зобов'язання перед позивачем, яке він мав виконати у 7-денний строк, передбачений ст. 530 Цивільного кодексу України, тобто до 17.12.2014 р. Проте, до моменту звернення з позовом відповідач не виконав грошове зобов'язання зі сплати 2333066,69 грн. Отже, вина відповідача полягає в тому, що він прострочив виконання вказаного грошового зобов'язання перед позивачем.

Водночас, позивач зазначив, що на день пред'явлення позову ціна на газ становила 9225,96 грн./тис.куб.м, що відображено на офіційному веб-сайті відповідача. Отже, для відновлення свого порушеного права (володіння і розпорядження майном), тобто для придбання 302,612 тис.куб.м природного газу позивач змушений буде понести фактичні витрати в розмірі 2791886,21 грн. (302,612 тис.куб.м х 9225,96 грн./тис.куб.м). Таким чином, для придбання недопоставленого газу позивачу на момент пред'явлення позову необхідно було зробити додаткові витрати в розмірі 458819,52 грн. (2791886,21 грн. -2333066,69 грн.). Відповідно до вищенаведеного, позивач зменшує розмір своїх позовних вимог щодо відшкодування збитків з 1002117,85 грн. до 458819,52 грн.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача 500000,00 грн. основного боргу, 34927,83 грн. 3% річних, 1036738,19 грн. інфляційних втрат, 458819,52 грн. збитків, 40609,71 грн. судового збору, а також повернути позивачу з Державного бюджету України суму зайво сплаченого судового збору в розмірі 32470,29 грн.

Відповідно до п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р., ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

З урахуванням викладеного, клопотання ТОВ «Камелія - PR» б/н від 31.07.2015 р. про уточнення позовних вимог є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

З огляду на викладене, розмір позовних вимог у даній справі становить 2030485,54 грн.

Представник позивача у судовому засіданні 03.08.2015 р. позовні вимоги підтримав, з урахуванням клопотання б/н від 31.07.2015 р., у повному обсязі; відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з мотивів, викладених у відзиві та поясненнях.

У судовому засіданні 03.08.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

29.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Камелія - PR» (споживач) було укладено договір № 2013/П-ПР-05010032183781-60467 на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб промислових споживачів, за умовами якого постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором, для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

У відповідності з п. 4.6 договору оплата вартості послуг з надання газу здійснюється споживачем авансовими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу.

Згідно з пп. 4.6.1 п. 4.6 договору авансові платежі сплачуються споживачем постачальнику на розрахунковий рахунок зі спеціальним режимом використання у розмірі 100% оплати від вартості запланованого або погодженого постачальником обсягу газу на розрахунковий період за (5) календарних днів до початку місяця поставки газу.

Згідно із пп 4.6.5 п. 4.6 договору, у разі переплати за фактично спожитий газ сума переплати зараховується постачальником в наступному розрахунковому періоді або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу.

Підпунктом 5.3.2 п. 5.3 договору споживач зобов'язується дотримуватись дисципліни споживання газу, тобто споживати газ в межах підтверджених місячних обсягів та/або добової норми, визначеної в порядку передбаченому договором або узгодженої з постачальником.

У відповідності з пп. 6.4.1 п. 6.4 договору у разі невиконання своїх зобов'язань щодо обсягів постачання газу постачальник зобов'язаний виплатити споживачеві суму у розмірі вартості недопоставленого газу протягом 10 днів.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання та, відповідно до ч. 3 статті 631 цивільного кодексу України, поширює свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01 січня 2013 р. та діє до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 10.1 договору).

Договір вважається продовженим на аналогічний період, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому сторони мають переоформити додаток 2 щодо договірних обсягів постачання газу, у якому визначити планові обсяги газу на продовжений термін (пп. 10.1.1 п. 10.1 договору).

Відповідно до п. 10.4 договору, у разі укладання споживачем договору про постачання газу з постачальником за нерегульованим тарифом, договір на постачання природного газу за регульованим тарифом не розривається, а призупиняється на час поставки газу постачальником за нерегульованим тарифом.

02.02.2015 р. ПАТ «Київоблгаз» та ТОВ «Камелія - PR» було підписано додаткову угоду про розірвання договору № 2013/П-ПР-05010032183781-60467 на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб промислових споживачів від 29.12.2012 р., відповідно до п. 1 якої постачальник і споживач дійшли згоди розірвати договір № 2013/П-ПР-05010032183781-60467 від 29.12.2012 р., укладений між постачальником і споживачем.

На виконання умов договору № 2013/П-ПР-05010032183781-60467 від 29.12.2012 р. на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб промислових споживачів ТОВ «Камелія - PR» в якості авансового платежу було перераховано на рахунок ПАТ «Київоблгаз» 2387956,52 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1639 від 14.10.2014 р. на суму 1936180,80 грн. та № 1668 від 20.10.2014 р. на суму 451775,52 грн.

У свою чергу, ПАТ «Київоблгаз» у листопаді 2014 року було поставлено ТОВ «Камелія - PR» природний газ на суму 54889,83 грн.

Зазначені обставини сторонами справи не заперечуються.

Таким чином, відповідачем не було поставлено ТОВ «Камелія - PR» природний газ на суму 2333066,69 грн., яка була сплачена позивачем в якості авансового платежу, як це передбачено п. 4.6 договору.

ПАТ «Київоблгаз» та ТОВ «Камелія - PR» було підписано акт звіряння взаємних розрахунків за період січень - лютий 2015 року за договором № 2013/П-ПР-05010032183781-60467 від 29.12.2012 р. на суму 2333066,69 грн.

ТОВ «Камелія - PR» було надіслано на адресу ПАТ «Київоблгаз» лист № 113 від 09.12.2014 р., відповідно до якого позивач просив відповідача повернути передоплату коштів за природний газ в сумі 2333066,69 грн., який було отримано Броварською філією ПАТ «Київоблгаз» 09.12.2014 р. (вх. № 1390).

Відповідь на вимогу отримано товариством не було, кошти постачальником не повернуто, у зв'язку з чим споживач і звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача, зокрема, 2333066,69 грн. боргу.

Відповідачем під час розгляду справи, в повернення авансових платежів, було здійснено перерахування на користь позивача загалом 1833066,69 грн.

У процесі розгляду справи позивач звертався до суду із заявою та клопотанням про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до яких позивач просив суд стягнути з відповідача 500000,00 грн. основного боргу, 34927,83 грн. 3% річних, 1036738,19 грн. інфляційних втрат, 458819,52 грн. збитків, що і становить остаточний предмет позовних вимог у даній справі на час її розгляду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як зазначалось вище, підпунктом 4.6.5 п. 4.6 договору сторони передбачили, що у разі переплати за фактично спожитий газ сума переплати зараховується постачальником в наступному розрахунковому періоді або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу.

З матеріалів справи слідує, що 09.12.2014 р. позивач звернувся до відповідача із вимогою № 113 від 09.12.2014 р., відповідно до якої зазначив про те, що ТОВ «Камелія - PR» на виконання постанови КМУ від 26.11.2014 р. № 647 уклало договір купівлі-продажу з НАК «Нафтогаз України», у зв'язку з чим товариство просить ПАТ «Київоблгаз» повернути передоплату коштів за природний газ в сумі 2333066,69 грн. для можливості подальшої вчасної оплати за газ та виконання договірних зобов'язань перед НАК «Нафтогаз України», який було отримано Броварською філією ПАТ «Київоблгаз» 09.12.2014 р. (вх. № 1390), проте відповідач своїх зобов'язань за договором в частині повернення суми авансу на вимогу позивача не виконав.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст.ст. 32-34 ГПК України факту повернення позивачеві залишку сплаченого останнім авансу в сумі 500000,00 грн.

З урахуванням викладеного та встановлення факту неповернення відповідачем позивачеві передплати в сумі 500000,00 грн., суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з ПАТ «Київоблгаз» 500000,00 грн. підлягає задоволенню.

Окрім того, позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, мотивовані невиконанням відповідачем грошового зобов'язання з повернення коштів.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 34927,83 грн. за період з 17.12.2014 р. до 31.07.2015 р., а розмір інфляційних втрат - у сумі 1036738,19 грн. за період з грудня 2014 року до 31.07.2015 р.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р., грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р.).

Отже, в силу закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних є можливим лише внаслідок несвоєчасного виконання грошового зобов'язання. Проте, обов'язок поставити товар не є грошовим зобов'язанням, оскільки дії зобов'язаної сторони не пов'язуються зі сплатою грошових коштів, внаслідок чого нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на суму вартості оплаченого товару, що не був у встановлений строк поставлений відповідачем, є неправомірним.

У даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченої попередньої оплати за не поставлений в подальшому товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошові зобов'язання в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 р. у справі № 5011-42/13539-2012 та постанові Вищого господарського суду України від 19.02.2014 р. у справі № 910/10416/13.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Окрім того, згідно з ч. 3 ст. 82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Таким чином, у даному випадку обов'язок відповідача як постачальника повернути на вимогу споживача суму попередньої оплати, отриману за газ, який не був в подальшому поставленим, не є грошовим зобов'язанням у розумінні приписів ст. 625 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з наведеним вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 1036738,19 грн. та 3% річних в розмірі 34927,83 грн., нарахованих на суму попередньої оплати, залишаються судом без задоволення.

Звертаючись з даним позовом до суду, ТОВ «Камелія - PR» також просило суд стягнути з відповідача збитки в розмірі 458819,52 грн., посилаючись на те, що, у разі повернення відповідачем суми передплати за газ у грудні 2014 року в розмірі 2333066,69 грн., позивач міг би придбати газ за ціною 7709,76 грн./тис.куб.м в обсязі 302,612 тис.куб.м. Водночас, на день пред'явлення позову ціна на газ становила вже 9225,96 грн./тис.куб.м. Отже, для відновлення порушеного права володіння і розпорядження майном, тобто для придбання 302,612 тис.куб.м природного газу позивач змушений буде понести фактичні витрати в розмірі вже 2791886,21 грн., тобто понести додаткові витрати в сумі 458819,52 грн.

Згідно з приписами ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).

Також поняття збитків розкривається у Цивільному кодексі України у статті 22, згідно якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22). При цьому частиною 2 статті 22 ЦК України встановлено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Приписами ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Частиною 3 ст. 623 ЦК України передбачено, що збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 25.01.2007 р. у справі № 6/213-06-5667, за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Така ж позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.11.2007 р. у справі № 16/217, а також у постанові Верховного Суду України від 04.04.2006 р. у справі № 43/543.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Позивачем належними та допустимими доказами, в розумінні наведених вище приписів ст.ст. 32-34 ГПК України, не доведено наявності у даному випадку безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між діями ПАТ «Київоблгаз» у вигляді неповернення суми авансу та понесення позивачем, за його твердженням, реальних збитків з огляду таке.

Як зазначалось вище, ТОВ «Камелія - PR» було надіслано на адресу ПАТ «Київоблгаз» лист № 113 від 09.12.2014 р., відповідно до якого позивач просив відповідача повернути передплату за природний газ в сумі 2333066,69 грн., оскільки товариство уклало договір купівлі-продажу природного газу з іншим постачальником - НАК «Нафтогаз України».

Таким чином, зменшення обсягу споживання природного газу, що мав поставлятися відповідачем, яке в подальшому спричинило необхідність повернення відповідачем суми здійсненої позивачем передплати за газ, відбулося за ініціативою позивача, тобто не внаслідок винних дій відповідача.

Крім того, як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано доказів фактичного понесення ним додаткових витрат на закупівлю природного газу за вищою ціною в сумі 458819,52 грн., як і не доведено споживання в період після 17.12.2014 р. (коли відповідач мав повернути позивачеві суму передоплати) природного газу в обсязі понад 300 тис.куб.м, про який зазначав позивач, розраховуючи розмір витрат, які він, на його думку, мав би понести для відновлення свого порушеного права володіння та розпорядження майном (природним газом).

Натомість слід врахувати, що відповідач не відмовлявся від постачання позивачеві природного газу за укладеним між сторонами договором, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що вказане право, на яке посилається позивач, було порушене саме відповідачем.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення з ПАТ «Київоблгаз» 458819,52 грн. збитків є недоведеними та необґрунтованими, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в частині стягнення збитків.

Решта посилань сторін та наданих до матеріалів справи доказів, у тому числі - посилання щодо укладення позивачем з НАК «Нафтогаз України» договору на підставі постанови Кабінету Міністрів України, яка в подальшому була визнана нечинною в судовому порядку, наведених вище висновків суду не спростовують.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Камелія - PR».

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

При цьому, беручи до уваги, що позивачем в процесі розгляду справи було зменшено розмір заявлених позовних вимог, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», частина сплаченого судового збору - пропорційно до суми, на яку було зменшено позовні вимоги, а саме - в сумі 32470,29 грн., підлягає поверненню ТОВ «Камелія - PR» з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (08150, Київська обл., м. Боярка, вул. Шевченка, 178, код 20578072) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Камелія - PR» (07455, Київська обл., Броварський р-н, с. Княжичі, вул. Слави, 25, код 32183781) - 500000 (п'ятсот тисяч) грн. 00 коп. передплати та 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України надмірно сплачений позивачем судовий збір в сумі 32470,29 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 10.08.2015 р.

Суддя В.М. Бабкіна