Рішення № 48159583, 04.08.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2015 р. Справа № 910/11566/15

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІ ТА ВІ ДИЗАЙН»;

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-1»;

про стягнення 78446,48 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: не зявився;

від відповідача: не зявився.

обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІ ТА ВІ ДИЗАЙН» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-1» про стягнення 78446,48 грн.

Матеріали справи № 910/11566/15 надійшли за територіальною підсудністю з Господарського суду м. Києва і ухвалою Господарського суду Київської області від 20.05.2015 року справу № 910/11566/15 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.06.2015 року.

В судове засідання, яке відбулось 08.06.2015 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 20.05.2015 року не виконав, у зв'язку з чим розгляд справи відкладався до 30.06.2015 року.

26.06.2015 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшов віздив на позовну заяву № 25/06/15-1 від 25.06.2015 року, яким останній проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судове засідання, яке відбулось 30.06.2015 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 20.05.2015 року не виконав, у зв'язку з чим розгляд справи відкладався до 14.07.2015 року.

В судове засідання, яке відбулось 14.07.2015 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 20.05.2015 року не виконав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. У зв'язку з чим, розгляд справи відкладався до 04.08.2015 року. Також, ухвалою від 14.07.2015 року продовжено строк розгляду справи № 910/11566/15.

В судове засідання 04.08.2015 року представники сторін не з'явились.

В судовому засіданні 04.08.2015 року відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані ними докази, суд

встановив:

Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІ ТА ВІ ДИЗАЙН» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРАЙ» було укладено Договір поставки № 802 від 21.05.2008 року (далі - Договір).

25.08.2010 року до вищезазначеного Договору, укладено Додаткову угоду (про зміну сторони у зобов'язанні), підписану позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «КРАЙ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-2», в зв'язку з чим приймання поставленого товару і виконання зобов'язань по Договору продовжила нова сторона - Товариство з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-2», відповідно з 25.08.2010 року.

Позивач зазначив, що на виконання умов Договору з врахуванням угоди про заміну сторони у зобов'язанні, він протягом 2013-2014 років здійснював поставку товарів Товариству з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-2». Товари приймались уповноваженою стороною Договору, однак деякі поставки своєчасно та в повному обсязі не були оплачені.

Зокрема, позивач зазначає, що відповідачем своєчасно та в повному обсязі не були оплачені поставки по видаткових накладних: №1881 від 06.09.2013 року - 1298,74 грн.; №1882 від 10.09.2013 - 995,47 грн.; №1883 від 06.09.2013 - 1697,83 грн.; №1884 від 06.09.2013 - 1026,08 грн.; №1914 від 11.09.2013 - 4492,22 грн.; №1930 від 13.09.2013 року - 1363,82 грн.; №1969 від 20.09.2013 - 1656,71 грн.; №2047 від 02.10.2013 - 2903,76 грн.; №2070 від 04.10.2013 - 1314,43 грн.; №2108 від 15.10.2013 - 748,08 грн.; №2227 від 29.10.2013 року - 3758,05 грн.; №2253 від 01.11.2013 - 4239,24 грн.; №2255 від 01.11.2013 - 800,06 грн.; №2290 від 2700,72 грн.; №2333 від 12.11.2013 - 552,12 грн.; №2337 від 12.11.2013 - 2963,90 грн.; №2362 від 15.11.2013 - 671,92 грн.; №2365 від 15.11.2013 - 897,26 грн.; №2367 від 15.11.2013 року - 299,45 грн.; №2407 від 20.11.2013 - 2145,07 грн.; №2411 від 20.11.2013 - 6539,04 грн.; №2500 від 29.11.2013 - 3917,40 грн.; №2505 від 29.11.2013 - 2046,53 грн.; №2626 від 11.12.2013 року - 1910,59 грн.; №2639 від 13.12.2013 - 1369,87 грн.; №2640 від 13.12.2013 - 1063,30 грн.; №2641 від 13.12.2013 - 691,63 грн.; №2679 від 18.12.2013 - 1065,60 грн.; №2694 від 20.12.2013 року - 689,47 грн.; №2697 від 20.12.2013 - 539,21 грн.; №61 від 15.01.2014 - 813,89 грн.;№67 від 17.01.2014 - 808,42 грн.; №69 від 17.01.2014 - 352,15 грн.; №113 від 22.01.2014 - 1304,08 грн.; №126 від 28.01.2014 - 1287,36 грн.; №172 від 04.02.2014 - 840,96 грн.; №228 від 07.02.2014 року - 806,96 грн.; №252 від 10.02.2014 - 1158,14 грн.; №258 від 10.02.2014 -635,76 грн.; №260 від 10.02.2014 - 59,04 грн.; №331 від 19.02.2014 - 695,83 грн.; №497 від 19.03.2014 - 1493,69 грн.; №511 від 21.03.2014 - 950,40 грн.

27.08.2014 року між ТОВ «ВІ ТА ВІ ДИЗАЙН» та ТОВ «КРАЙ-2» між сторонами було складено Акт звірки взаємних розрахунків, за яким заборгованість ТОВ «КРАЙ-2» складала 68146,28 грн. Відповідний Акт звірки підписано представниками сторін та скріплено їх печатками.

Факт поставки підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками сторін та відбитками штампів ТОВ «Край-2» представниками магазинів, до яких безпосередньо здійснювалась поставка. У всіх видаткових накладних міститься посилання на Договір № 802 від 21.05.2008 року.

22.09.2014 року до Договору № 802 від 21.05.2008 року була укладена додаткова угода про зміну сторони у зобов'язанні, згідно якої права і обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-2» взяло на себе Товариство з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-1» (відповідач).

Відповідна додаткова угода була підписана представниками сторін та Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-1» і передбачала, що з дати підписання Акту звірки взаєморозрахунків відбувається заміна сторони - Покупця з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-2» на Товариство з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-1» (відповідач). Акт звірки розрахунків між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-1» було підписано 17.12.2014 року на суму 67446,28 грн.

Також, п. 2 додаткової угоди з дати підписання Акту звірки всі права, зокрема, сторони - Покупця по Договору поставки переходять від первісного покупця до нового покупця і первісний покупець вибуває із зобов'язань за Договором.

Згідно з п. 3 додаткової угоди обов'язок оплатити товар, що був поставлений за Договором попередньому покупцю та не оплачений до моменту підписання Акту звірки, переходить до нового покупця.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується перехід до відповідача обов'язку первісного покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-2» оплатити позивачу товар, поставлений за Договором первісному покупцю на суму згідно підписаного Акту звірки - 67446,28 грн.

Також, позивач зазначив, що надсилав відповідачу претензію, отриману ним 25.12.2014 року за юридичною адресою, і 26.12.2014 року, за фактичною адресою розташування керівництва Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ», Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-2» та відповідача, яка залишена без відповіді та задоволення.

У зв'язку з простроченням відповідачем сплати заборгованості позивач просить стягнути пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу з моменту пред'явлення претензії на 28.04.2015 року в сумі 10307,26 грн. та 3% річних в сумі 692,94 грн.

Відповідач у відзиві проти позову заперечував, посилаючись на відсутність обов'язку оплачувати товар, поставлений іншому покупцю, вважає, що строк оплати товару не настав, оскільки залежить від факту його реалізації, чого позивачем не доведено.

Також, відповідач посилався на порушення п. 5 Додаткової угоди щодо передачі новому покупцю всієї наявної документації та інформації, необхідної для належного виконання Новим Покупцем обов'язків за Договором поставки. Однак, суд не приймає відповідне посилання, оскільки обов'язок передачі наведеної документації стосується первісного покупця і не впливає на обсяг прав та обов'язків позивача.

Відповідач стверджує, що укладення тристоронньої угоди про заміну сторони у зобов'язанні не означає визнання відповідачем ймовірної суми заборгованості ТОВ «КРАЙ-2» перед позивачем.

У зв'язку з чим, суд зазначає, що відповідачем було підписано Акт звірки, чим прийнято зобов'язання оплатити заборгованість первісного покупця згідно з п. 3 додаткової угоди. Крім того, додаткова угода є не лише угодою про перевід боргу, а й угодою про заміну сторони в зобов'язанні, яке триває. Обов'язок щодо передачі новому покупцю необхідної документації покладається на попереднього покупця.

Крім того, позивачем в ході розгляду справи надано суду докази в підтвердження факту поставки товару на спірну суму та докази переходу відповідного обов'язку до відповідача.

У видаткових накладних містяться підписи і печатки як безпосередньо магазину ТОВ «КРАЙ-2», так його і відокремлених підрозділів уповноважених і створених безпосередньо для отримання і здійснення реалізації отриманих товарів. Правомірність отримання філіями товарів від позивача підтверджується не лише відтиском печаток цих філій з зазначенням ТОВ «КРАЙ-2», а й фактами оплати ТОВ «КРАЙ-2» отриманих філіями товарів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду Договір поставки, видаткові накладні, банківські виписки, акти звірки взаєморозрахунків.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто, факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару, є накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» мають бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (так само як і повідомлення за підписом директора та головного бухгалтера про зразок печатки на отримання товару, яке оформлюється при централізовано-кільцевих перевезеннях відповідно до п. 13 інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей) не є документами, що підтверджують факт поставки товару.

Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України, який у своїй Постанові від 17.09.2009 року у справі №21/105 та Постанові від 09.04.2013 року у справі №5023/5085/12, де зазначає, що довіреність на одержання матеріальних цінностей є документом, що лише фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не є документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі чи прийняттю товару.

Передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності може бути порушенням ведення бухгалтерського обліку, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі або прийняття товарів.

Дослідивши заперечення відповідача та з врахуванням наявних в матеріалах справи доказів та пояснень, судом встановлено, що поставки товару, проти яких заперечує відповідач, відбувались безпосередньо на адреси магазинів відповідача і товар приймався відповідними представниками магазину на місці доставки. Про отримання товару свідчать відповідні штампи та підписи на спірних видаткових накладних. Крім того, про факт існування господарських відносин сторін за спірним Договором свідчить часткова оплата та повернення відповідачем товару, тобто дії відповідача, спрямовані на виконання умов Договору. Також, спірні видаткові накладні враховані в Акті звірки розрахунків.

Самі лише недоліки в оформленні видаткових накладних не спростовують їх дійсність та факту поставок товару, про підроблення чи фальсифікацію відповідних видаткових накладних відповідачем не заявлено в установленому чинним законодавством порядку до правоохоронних органів.

Щодо посилання відповідача на те, що позивачем не доведено факту реалізації товару, від чого залежить настання терміну виконання грошового зобов'язання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що строк виконання зобов'язання вважається встановленим якщо чітко визначено строк (термін) виконання зобов'язання або є вказівка на подію, яка неминуче має настати і з якою пов'язане настання такого зобов'язання.

Подія є явищем об'єктивної реальності, яка відбувається незалежно від волі людини (стихійне лихо, народження фізичної особи, її смерть тощо), а під діями розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з умов Договору настання строку виконання зобов'язання щодо оплати відповідачем поставленого товару сторони поставили в залежність від факту реалізації товару, що є дією особи, а не подією, яка неминуче має настати, а відтак суд вважає, що сторони чітко не встановили момент, з якого повинен відраховуватися строк виконання зобов'язання щодо повної оплати товару відповідачем.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до норм чинного законодавства договір поставки є оплатним і обов'язок відповідача оплатити придбаний за договором товар залежить від факту його отримання.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, підписання та скріплення печатками видаткових накладних свідчить про прийняття товару та, відповідно, виникнення у покупця обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, відповідач заявлених до нього вимог не спростував, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним зобов'язань за Договором поставки суду не надав.

За таких обставин, з огляду на вищевикладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, зважаючи на положення ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості (основного боргу) за Договором поставки у сумі 67446,28 грн. є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

У відповідності до п.4.4 Договору у випадку несвоєчасної оплати товару, Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, розрахованої від вартості несплаченого товару, за кожен день затримки оплати.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Дослідивши розрахунок позовних вимог, судом встановлено, що пеня нарахована на фактичну суму заборгованості по кожному періоду окремо в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за періоди, що не перевищують шість місяців від дати прострочення зобов'язання. Таким чином, вимога про стягнення 10307,26 грн. пені підлягає задоволенню.

Як визначено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 3% річних проведений на фактичну суму заборгованості по кожному періоду окремо у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України. Таким чином, вимога про стягнення 692,94 грн. 3% річних підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-1» (09000, Київська обл., м. Сквира, вул. Леніна, 19, кв. 13, код 22863249) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІ ТА ВІ ДИЗАЙН» (м. Київ, вул. Інститутська, 28, кв. 44, код 3441511) 67446,28 (шістдесят сім тисяч чотириста сорок шість) грн. боргу, 10307,26 (десять тисяч триста сім) грн. пені, 692,94 (шістсот дев'яносто дві) грн. 3% річних та 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено:06.08.2015 р.

Суддя Т.П. Карпечкін