Рішення № 48159261, 05.08.2015, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2015 р. Справа № 909/636/15

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П.А. секретаря судового засідання Кучма І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_2

про стягнення заборгованості в сумі 331906,9 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Парфан Т.Д.-адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 429 від 05.07.2002р.

від відповідача: ОСОБА_5-представник, довіреність № НАО 244590 від 18.06.15р.

встановив

фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 331906,9 грн. заборгованості. Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.15р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 30.06.15р. в порядку ст 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 23.07.2015року.

Відповідно до протоколу повторного розподілу судової справи між суддями від 20.07.2015року, в зв'язку з перебуванням судді Цюх Г.З. на лікарняному, справа № 909/636/15 року передана на розгляд судді Шкіндер П.А.

У судовому засіданні 23..07.2015року присутнім представникам сторін оголошено перерву до 23.07.2015року, повторно оголошено перерву до 04.08.2015року та до 05.08.2015року.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Документообіг господарського суду", для робочої копії фонограми звукозапису надано диск CD-R, серійний номер 3113МС141 LH 09226.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить суд позов задоволити, посилається на укладення між позивачем та відповідачем договору комерційної концесії № 1 , відповідно до якого відповідач зобов'язувався використовувати на умовах невиключного права стандарт, систему та торгову марку франчайзера та сплатити позивачу початковий платіж, роялті та рекламні відрахування:

- в порушення п.3-01 Договору не сплачено частину початкового платежу у розмірі суми в гривнях, що еквівалентна 1000 доларів США за офіційним курсом НБУ встановленим на день виплати даної суми, протягом 6 місяців з дати відкриття ;

- в порушення п.3-02 Договору не сплачено Роялті у розмірі 2.5%, від щомісячного валового обороту починаючи з дати відкриття кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» ( 01 квітня 2012 року), яке знаходилось за адресою : АДРЕСА_3 ;

- в порушення п. 3-03 Договору: не сплачено Рекламні відрахування у розмірі 0.5% від щомісячного валового обороту, починаючи з дати відкриття кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» (01 квітня 2012 року), яке знаходилось за адресою : АДРЕСА_3 ;

- в порушення п. 10-05 Договору: не сплачено штраф у розмірі суми в гривнях, що еквівалентна 10000 (Десять тисяч) доларів США за офіційним курсом НБУ, встановленим на день виплати даної суми.

- в порушення п. 10-08 Договору відповідач зобов'язаний сплатити штраф у розмірі суми в гривнях, що еквівалентна 100 доларів США за офіційним курсом НБУ, встановленим на день виплати даної суми за кожен раз фактичного невиконання умов Договору передбачених підпунктами п. 10-08 Договору, а саме : 100 доларів США за порушення зафіксовані 28 червня 2012 року;

100 доларів США за порушення зафіксовані 04 липня 2012 року;100 доларів США за порушення зафіксовані 27 липня 2012 року;100 доларів США за порушення зафіксовані 08 серпня 2012 року ;100 доларів США за порушення зафіксовані 01 вересня 2012 року;100 доларів США за порушення зафіксовані 26 вересня 2012 року; 100 доларів США за порушення зафіксовані 05 лютого 2013 року.

Крім того, позивач подав суду в порядку ст 22 ГПК України, заяву про зменшення розміру позовних вимог ( вх. 8170/15 від 31.07.2015року) та просить суд стягнути з відповідача 317 136грн. заборгованості.

Враховуючи правила ст.22 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких позивач, до прийняття рішення по справі, має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, а спір вирішується, виходячи зі зменшеної ціни позову. При цьому, суд бере до уваги п.3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.11р., в якому зазначено, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову - 317136грн., виходячи з якої вирішується спір. При цьому, будь-які підстави припинення провадження у справі, в частині зменшення позовних вимог, у господарського суду відсутні.

Відповідач проти позову заперечує, крім того, подав суду:

1. заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності ( вх.9990/15 від 30.06.2015року) ;

2. заяву про зменшення розміру штрафніх санкцій ( вх12244/15 від 05.08.2015року);

3. заяву про проведення економічної експертизи ( вх.8398/15 від 05.08.2015року).

4. заяву про залучення по справі іншого відповідача.

Щодо заяви про застосування наслідків строку позовної давності суд зазначає, що ч. 1 статті 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно п. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Щодо заяви про зменшення розміру штрафніх санкцій суд зазначає наступне. Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Враховуючи вищенаведене, суд відмовляє у задоволенні даного клопотання.

Також суд відхиляє клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи для встановлення суми штрафних санкцій, оскільки суд не позбавлений можливості самостійно перевірити правильність нарахування сум, заявлених у позові, на підставі наявних у справі матеріалів та у відповідності до вимог закону.

Щодо клопотання відповідача про залучення у справі іншого відповідача, суд відмовляє у задоволенні даного клопотання, так в матеріалах справи відсутні докази, щодо договірних відносин між сторонами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встанови, що 26 грудня 2011року між позивачем та відповідачем було укладено Договір комерційної концесії №1. Згідно п.2-01 Договору позивач погодився на вступ відповідача до франчайзенгової мережі «ІНФОРМАЦІЯ_1» відповідач зобов"язався використовувати на умовах невиключного права стандарт, систему та торгову марку франчайззера і відповідно до п.3 договору сплатити позивачу початковий платіж та сплачувати роялті і рекламні відрахування.

Відповідно до п. 3-01 Договору відповідач мав сплатити позивачу початковий платіж у розмірі 20 000 гривень у відповідності з наступним графіком:

A) сума в гривнях, щ о еквівалентна 1000 доларів США за офіційним курсом НБУ встановленим на день виплати даної суми, протягом 5 робочих днів з дати підписання Договору;

Б) сума в гривнях, що еквівалентна 500 доларів США за офіційним курсом НБУ встановленим на день виплати даної суми, протягом 5 робочих днів з дати відкриття;

B)сума в гривнях , що еквівалентна 1000 доларів США за офіційним курсом НБУ встановленим на день виплати даної суми, протягом 6 місяців з дати відкриття.

Відповідачем було сплачено тільки 1000 доларів США.

Відповідно до п.3-02 Договору відповідач зобов'язався сплачувати позивачу роялті у розмірі 2.5%, від щомісячного валового обороту. Починаючи з дати відкриття кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» (01 квітня 2012 року), яке знаходилось за адресою : АДРЕСА_3, відповідачем роялті не сплачувалось.

Пунктом 3-03 Договору передбачено обов'язок Відповідача щомісячно, починаючи з дати відкриття , сплачувати рекламні відрахування у розмірі 0.5% від щомісячного валового обороту.

З метою врегулювання договірних відносин позивачем було вжито засобів досудового врегулювання спорів - 07 квітня 2014 року відповідачу листом №3 направлена досудова претензія з вимогою сплатити протерміновані платежі за Договором.

Керуючись п.10-01 Договору позивач розірвав договір в односторонньому порядку, про що направив відповідачу листа № 5 від 19 травня 2014 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, із врахуванням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Даний вид правовідносин врегульовано главою 35,44,76 Цивільного кодексу України та главою 36 Господарського кодексу України .

Відповідно до ст. 1115 ЦК України, за договором комерційної концесії (франчайзингу) одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Згідно ст. 1116 ЦК України предметом договору комерційної концесії (франчайзингу) є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Згідно п. 2 ст. 1118 ЦК України і ч. 2 ст. 367 ГК України державну реєстрацію договорів комерційної концесії має здійснювати орган, що здійснив державну реєстрацію правоволодільця.

Згідно з. 2 ст. 1118 ЦК України і ч. 2 ст. 367 ГК України державну реєстрацію договорів комерційної концесії має здійснювати орган, що здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Таким органом є державний реєстратор, який відповідно до ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" проводить держану реєстрацію зазначених осіб.

Договір №1 від 26 грудня 2011року за своєю природою має ознаки договору комерційної концесії, який відповідно до статті 1118 ЦК України підлягає обов'язковій державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця.

Аналогічне правило міститься у ч. 2 ст. 367 ГКУ, згідно з якою державну реєстрацію договору комерційної концесії покладено на орган, що здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, який виступає за договором як правоволоділець. Державній реєстрації також підлягає розірвання договору комерційної концесії (ч. 4 ст. 374 ГКУ). З державною реєстрацією даного договору, крім того, пов'язана можливість його сторін посилатись на зміни договору комерційної концесії у відносинах з третіми особами (ч. 2 ст. 374 ГКУ).

Частиною 3 ст. 640 ЦКУ передбачено, що договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Тому за відсутності державної реєстрації зазначених видів договорів, вони не вважаються укладеними, тобто не породжують відповідних правових наслідків.

Позивач у судовому засіданні зазначив, що 2011року ( час укладання договору) не було затверджено Порядок державної реєстрації договорів комерційної концесії (субконцесії) Вказаний порядок був затверджений Наказом Міністерства юстиції України 29.09.2014 № 1601/5.

Позивач подав суду копію заяви № 3 від 05.08.2015року у якій просить виконавчий комітет ( державний реєстратор) надати копію заяви приватного підприємця ОСОБА_1 про реєстрацію Договору комерційної конфесії №1 від 26.12.2011року та копію відповіді на дану заяву.

Доказів щодо державної реєстрації правоволодільця позивачем суду не подано. Крім того, позивач у судовому засіданні підтвердив факт відсутності державної реєстрації договору №1.

Відповідпно до Постанови №9 від 06.11.2009 року Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними згідно частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна

його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на вимоги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В порядку ст 49 ГПК України, судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст.124 Конституції України, ст.ст. 11, 210, 253, 367,551, 627, 640,1115, 1116,1118 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 49, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_2 про стягнення заборгованості в сумі 317136 грн.- відмовити

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.08.15

СУДДЯ ШКІНДЕР П.А.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

07.08.15 Бандурка В.Ю._____