Постанова № 48156492, 04.08.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2015 р. Справа № 804/6967/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Коренева А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайдельбергбетон Україна» (далі - відповідач) про стягнення адміністративного-господарських санкцій та пені в сумі 58 363,57 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення адміністративного-господарських санкцій та пені в сумі 58 363,57 грн. На обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що в порушення статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» відповідач не виконав встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2014 році, в зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню в загальному розмірі 58363,57 грн. До канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з підстав необґрунтованості позовних вимог, адже товариством були вжиті всі необідні заходи для працевлаштування інвалідів, в тому числі надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів. До канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Вивчивши доводи позову та заперечень, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідач, як роботодавець, що використовує найману працю, зобов'язаний виконувати соціальні програми щодо охорони прав малозахищених верств населення, в тому числі інвалідів, зокрема шляхом створення чи виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно законодавства України.

Згідно з поданим відповідачем до позивача Звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік форми №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становить 38 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність на підприємстві - 1 особа, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених для інвалідів, - 2 особи (а.с.5).

Відповідно до Розрахунку позивача, оскільки середня річна заробітна плата штатного працівника дорівнює 58 305,26 грн., а кількість незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, дорівнює 1 одиниці, сума адміністративно-господарських санкцій дорівнює 58 305,26 грн., пеня за несвоєчасну сплату вказаних санкцій - 58,31 грн. (а.с.6). У зв'язку з несплатою відповідачем зазначених сум до 15.04.15 позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір щодо стягнення з відповідача згаданих сум санкцій та пені, суд виходить з того, що згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875 (далі - Закон №875) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч.1 ст.20 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Наведені положення дають підстави для висновку, що невиконання особою - роботодавцем встановлених ч.3 ст.18 Закону №875 обов'язків, є правопорушенням, за яке законодавством визначена відповідальність у вигляді накладення штрафів.

З огляду на характер спірних правовідносин, суд вважає, що при вирішенні справи слід застосувати приписи ст.218 Господарського кодексу України, згідно з ч.1 якої підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. За правилом ч.2 ст.218 цього кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд доходить до висновку, що проголошене ч.1 ст.17 Закону №875 забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

При цьому, до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 Закону №875 фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості, а ч.3 ст.18 названого закону - виділення та створення робочих місць, надання державній службі зайнятості відповідної інформації, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Як випливає з приписів ч.3 ст.18 Закону №875 до обов'язків державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Відтак, суд вважає, що передбачена ч.1 ст.20 Закону №875 відповідальність має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 означеного закону, а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Суд відмічає, що відповідно до Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом міністерства соціальної політики України 31.05.13 №316, зареєстрованого в Мінюсті 17.06.13 за №988/23520, відповідна форма звітності заповнюється роботодавцями; роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження; форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що відповідно до Звітності «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за формою №3-ПН (а.с.16) відповідачем після відкриття вакансії подано до Криворізького міського центру зайнятості відповідна звітність форми 3-ПН (дата подання - 29.08.13), в подальшому відповідач щомісячно протягом 2014р. відповідними листами повідомляв центр зайнятості про наявність вакансії для інвалідів (а.с.19-30). Згідно з листом Криворізького міського центру зайнятості від 20.05.15 №05-14/1613 (а.с.34) останній звертає уваги позивача що щомісячне подання даних про наявність вільних робочих місць (вакансій) до центру зайнятості було передбачено Законом України «Про зайнятість населення», який діяв до 2013р.; щомісячне подання до центру зайнятості даних про наявність вільних робочих місць Порядок №316 не передбачено. Також в згаданому листі повідомлено, що одна вакансія для інвалідів на підприємстві відповідача закрита в січні 2015р. (а.с.34). Про факти безпідставної відмови відповідачем у працевлаштуванні інвалідів, направлених для роботи Центром зайнятості, позивачем не зазначено, судом не встановлено.

Суд зауважує, що наявність таких доказів проведення відповідачем організаційних заходів по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів однозначно вказує на відсутність в його діях факту порушення ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», оскільки відповідачем належним чином виконаний покладений на нього Законом № 875 обов'язок щодо надання відповідним державним органам необхідної для працевлаштування інвалідів інформації.

Таким чином, з приєднаних до справи документів слідує, що відповідач відповідно до чинного законодавства повідомляв районний центр зайнятості про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів, виділивши та створивши відповідні робочі місця, тим самим забезпечивши можливість працевлаштування інвалідів, звітував перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, факти безпідставної відмови у працевлаштуванні інваліда з його боку відсутні, а отже в силу ст.218 Господарського кодексу України відповідач не підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч.1 ст.20 Закону №875.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судом при виконанні вимог ст.11 КАС України встановлено, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості по оплаті адміністративно-господарських санкцій та пені порушує права та інтереси відповідача безпідставним покладанням обов'язку оплатити суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невчинене порушення, то згадана вимога не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені адміністративного позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, визначеними ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев