Постанова № 48156458, 04.08.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2015 р. Справа № 804/7290/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коренева А.О.,

при секретарі судового засідання - Максименко Е.М.,

за участю

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - Копань А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ОСОБА_4 до Лівобережної об'єднаної ДПІ м. Дніпропетровська ГУ ДФС У Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.06.14 №5931-15, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_4, звернувся до суду з позовом до Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ ДФС У Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.06.14 №5931-15. На обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що нарахування спірним рішення орендної плати з фізичних осіб в сумі 6 104 грн., яка розрахована ОДПІ, виходячи з 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, є безпідставним, адже відповідно до Договору оренди земельної ділянки від 23.02.03, укладеного між позивачем та Дніпропетровською міською радою, сторони встановили, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), з урахуванням п.2.1. цього договору, у розмірі 0,03% відсотка від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку. Враховуючи приписи такого договору позивачем була внесена орендна плата за перше півріччя 2014 року у розмірі 88 грн. у березні 2014 року, в серпні 2014р. позивачем було здійснено платіж у розмірі 100 грн. за друге півріччя 2014 року. Позивач також звернув увагу суду на ту обставину, що 02.12.14 домоволодіння за вказаною адресою було відчужене за договором, про що було повідомлено орендодавця письмово у 10-ти денний строк, згідно умов договору. Крім того, позивачем зауважено, що п.288.1 ст. 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, Закон України № 1166- VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» набрав чинності в 2014 р., в той час, як договір оренди землі, яким сторони закріпили орендну плату, був укладений в 2006 році. В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, навівши доводи, викладені в позові.

Відповідач, Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ ДФС У Дніпропетровській області, проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що оскаржуване рішення узгоджується з приписами пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПКУ, відповідно до яких розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (в редакції Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності 01.04.14). В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволені позову.

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

Зі змісту оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 27.06.14 №5931-15, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем - орендна плата з фізичних осіб в розмірі 6 104 грн., вбачається, що воно прийнято ОДПІ згідно з пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПКУ та відповідно до п.286.5 ст. 286 ПКУ (а.с.10). Як вбачається з розрахунку орендної плати за землю за 2014р. по гр. ОСОБА_4, вказана сума розрахована, виходячи з: 0,03% нормативної грошової оцінки 1 кв.м. земельної ділянки за період 01.01.14 - 31.03.14, та 3% нормативної грошової оцінки 1 кв.м. земельної ділянки за період 01.04.14 - 31.12.14 (а.с.38).

Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Судовим розглядом справи встановлено, сторонами визнано, що між позивачем та Дніпропетровською міською радою 23.02.06 укладений Договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0856 Га, кадастровий номер 1210100000:09:020:0037, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Самарський район, вул. Жовтнева, 27; цільове використання: обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Означений Договір посвідчений нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі правочинів за номером 1289. Також договір зареєстровано в комітеті земельних відносин за номером №040610400919 від 03 серпня 2006 року. Зазначений договір укладено на п'ятнадцять років.

Відповідно до п.4.1. Розділу 4 Договору сторони встановили, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), з урахуванням п.2.1. цього договору, у розмірі 0,03% відсотка від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку. Приписами п.4.4. Договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем незалежно від результатів діяльності Орендаря у розмірі однієї дванадцятої річної суми за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на рахунок орендодавця.

Суд зазначає, що правовідносини з приводу справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, унормовані приписами ПКУ.

Відповідно до ст.288 ПКУ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки; платником орендної плати є орендар земельної ділянки; об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду; розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Приписами пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПКУ (в редакції Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності 01.04.14) передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки. Суд зауважує, положення пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПКУ в наведені редакції набули чинності 01.04.14.

Згідно з п.288.7. ст.288 ПКУ податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Положення п.286.5. ст.286 ПКУ визначають, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст.58 цього Кодексу; у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності; у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Відповідно до п.16.1.4 ст.16 ПКУ платник податків зобов'язаний сплачувати податки і збори в строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п.5.2 ст.5 ПК, в разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Наведене дозволяє стверджувати, що законодавством встановлений пріоритет приписів ПКУ у визначені об'єктів оподаткування, суб'єктів сплати податків та розмірів податкових зобов'язань.

Аналіз викладених положень дає підстави для висновку, що з 01.04.14 позивач мав сплачувати оренду плату за земельну ділянку в розмірі, не нижче 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки, оскільки пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПКУ встановлений мінімальний розмір орендної плати за землю, який не обумовлений розміром, встановленим договором.

Наведений висновок узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 02.12.14 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42010791), відповідно до якої законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі; при цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 ст.288 ПКУ.

Щодо доводів позивача з приводу ненаправлення відповідачем на адресу позивача разом із спірним рішенням розрахунку суми грошового зобов'язання за таким рішенням, як того вимагають приписи ст.58 ПКУ, суд зазначає, що за умови наявності правових підстави для визначення податковим органом суми грошового зобов'язання, допущені контролюючим органом процедурні порушення при складанні, надсиланні (вручені) податкових повідомлень-рішень, які не впливають на правильність визначення податкових зобов'язань, не є виключеною підставою для визнання противоправним такого рішення.

Стосовно доводів позивача про те, що 02.12.14 домоволодіння за адресою земельної ділянки було відчужене позивачем за договором, суд зазначає, що вказані обставини відбулись після прийняття оскаржуваного рішення, відтак не можуть впливати на наявність чи відсутність підстав для його прийняття.

Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення від 27.06.15 №5931-15 є правомірним, адже узгоджується з приписами ПКУ.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення спірними податковим повідомленням-рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то в задоволенні позову належить відмовити.

Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України.

Також суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору; решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги. Оскільки адміністративний позов задоволенню не підлягає, а позивачем за подання даного адміністративного позову сплачено 182,70 грн., що складає 10 відсотків розміру ставки судового збору, який з урахуванням приписів ч.2 ст.4 вказаного закону (за подання до адміністративного суду адміністративного позову: майнового характеру - 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати) дорівнює в даному випадку - 1 827 грн., з позивача підлягає стягненню до Державного бюджету України решта сума судового збору в розмірі 1 644,30 грн. (1827 - 182,70).

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені адміністративного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 до Державного бюджету України решту суми судового збору в розмірі 1 644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири гривні 30 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, визначеними ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 10.08.15.

Суддя А.О. Коренев