Рішення № 48149109, 04.08.2015, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/4343/14-ц

Провадження № 2/266/83/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2015 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого - судді Дзюба М.В.

з участю секретаря Давлетбаєвої О.Є.,

позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

відповідачки ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання угоди недійсною,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з позовом про визнання договору дарування частини жилого будинку, укладеного 07.11.2003 року між ОСОБА_5 та відповідачкою ОСОБА_3, з підстав його вчинення стороною - ОСОБА_5 у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. В обґрунтування посилались на те, що позивачі є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5, який помер 20.11.2003 року. До складу спадщини, що відкрилася, повинна була входити 11/25 частина жилого будинку №38 по вул. Мелітопольській в м. Маріуполі, яка належала при житті спадкодавцю на праві приватної власності на підставі рішення суду від 24.02.2976 року. Однак, за два тижня до смерті 07.11.2003 року ОСОБА_5 розпорядився належним йому майном та подарував частину спірного будинку відповідачці, уклавши нотаріально посвідчений договір дарування. Правочин був вчинений ОСОБА_5 перед самою смертю в похилому віці та він страждав ним на тяжку хворобу, що значно впливало на його загальний фізичний та психологічний стан, здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Про перебування ОСОБА_5 у момент вчинення угоди в такому стані свідчить прийняття ним рішення про відчуження єдиного належного йому житла сторонній особі відповідачці, яка не знаходилась з ним у родинних та інших близьких стосунках, а також підписання ним договору за адресою його тимчасового місця проживання, а не в приміщенні нотаріальної контори, до якого він фізично не зміг прибути з причин погіршення функцій руху та зору організму, відсутність фізичної можливості розбірливо написати своє імя, прізвище, по батькові та ідентично поставити свої підписи у тексті спірного договору та реєстрі правочинів, що підтверджено висновком почеркознавчої експертизи. Стан здоровя дарувальника був відомий відповідачці, та міг був не помічений нотаріусом, однак укладення правочину з цих причин не відкладено, та договір посвідчений нотаріусом, що є безумовною підставою для визнання угоди недійсною.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити, посилаючись на достатність в матеріалах цивільної справи письмових доказів медичного характеру та висновок почеркознавчої експертизи для підтвердження викладених в позові обставин для визнання судом угоди недійсною з наведених підстав. Протягом всього часу розгляду справи наполягали на призначенні судово-почеркознавчої експертизи на підтвердження своїх позовних вимог, з метою надання доказу того, що договір дарування підписаний не ОСОБА_5 особисто, а іншою особою.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 заперечували проти задоволення позову, стверджуючи, що у момент правочину були дотримані всі вимоги законодавства щодо порядку його вчинення, ОСОБА_5 був дієздатною особою, усвідомлював значення своїх дій, а його похилий вік та можливий хворобливий стан, що впливали на фізичні здатності, не можуть свідчити про його нездатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. Здійснивши розпорядження власним майном на свій розсуд, шляхом підписання договору, ОСОБА_5 лише реалізував свої особисті майнові права, що не може порушувати інтереси інших осіб. У задоволенні позову просили відмовити в повному обсязі.

Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6 в суді пояснила, що у 2003 році нею було посвідчено оскаржуваний договір дарування, за яким ОСОБА_5 подарував ОСОБА_7 11\25 часток жилого будинку №38 по вул..Мелітопольській в м.Маріуполі. Договір зареєстрований в реєстрі за №1618. Договір посвідчувався за місцем проживання дарувателя, про що зазначено в тексті самого договору. ОСОБА_5 у спілкуванні з нотаріусом чітко відповідав на всі запитання, орієнтувався у часі, місці, події, мав намір укласти саме цей вид договору, йому були зрозумілі підстави та наслідки вчиняємого правочину, його психічний стан не викликав жодних сумніві у його дієздатності. Він особисто ознайомився з текстом договору та власноруч його підписав.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07 листопада 2003 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладений договір дарування 11/25 частин жилого будинку №38 по вул. Мелітопольскій в м.Маріуполі, який посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за №1618. (а.с.13)

Під час укладання та посвідчення договору дарування від 07.11.2003 року нотаріусом встановлено особи сторін, перевірено їх дієздатність, перевірено належність дарувателю нерухомого майна, про що свідчить відповідне посилання в тексті договору. Нотаріальна дія вчинена поза межами нотаріальної контори на прохання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1.

Право власності на 11/25 частин жилого будинку №38 по вул. Мелітопольскій в м.Маріуполі на час укладення договору належало дарувателю ОСОБА_5 на підставі рішення Приморського районного суду м.Маріуполя від 24.02.1976 року за №2-70/76, зареєстрованому у Маріупольському БТІ 06.11.2003 року за реєстровим №3336084. ./а.с.13,19/

20 листопада 2003 року ОСОБА_5 помер, про що в книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис за №974, та підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого повторно 08.11.2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м.Маріуполя Донецької області серії 1-НО №701704./а.с.18/

В обґрунтування підстав позову позивачі посилались на норми ст..55 ЦК України в редакції 1963 року, відповідно до положень якої угода, вчинена громадянином, хоча й дієздатним, однак таким, що знаходився в момент її вчинення в такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина. У разі, якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов?язана повернути іншій стороні все отримане за угодою, а за неможливості повернення отриманого в натурі відшкодувати його вартість. Стороні, яка в момент укладання угоди не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, відшкодовуються іншою стороною понесені витрати, втрата чи пошкодження її майна, якщо вона знала чи повинна була знати про такий стан особи, яка уклала з нею угоду.

Таким чином, за умовами ст..55 ЦК України в редакції 1963 року, яка була чинною на момент укладання оспорюваного правочину, позов має бути заявлений лише самою особою, яка укладала правочин, а не її спадкоємцями, а тому у позивачів не має права звернення до суду із позовом в порядку ст..55 ЦК України в редакції 1963 року.

Окрім того, позовні вимоги суд визнає необґрунтованими та недоведеними виходячи з наступного.

Положеннями ч.1, 3 ст.60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Під час судового розгляду позивачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 в момент підписання оскаржуваного договору дарування від 07.11.2003 року перебував у стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Так, згідно відповіді КЛПУ «Міський міжрайонний онкологічний диспансер м.Маріуполя» від 11.12.2014 року ОСОБА_5 в цьому лікувальному закладі на обліку не перебував. (а.с.102)

З відповіді на запит адвоката (без дати та вихідного номеру КЗ «Маріупольська міська лікарня №9» та відповіді на запит суду вих..№1511 від 24.11.2014 року, ОСОБА_5 за період з 1992 по 2003 рік за стаціонарною медичною допомогою до МБ №9 МСЧ працівників ДМФ не звертався, на диспансерному обліку не перебував, медична картка не зберіглась. (а.с.103, 129)

Причиною смерті ОСОБА_5 згідно свідоцтва про смерть, виданого відділом РАГС Приморського районного управління юстиції 08.01.2004 року, є атеросклеротичний кардіосклероз. (а.с.18).

Відповідно до ч.1 ст..143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Випадки обов?язкового призначення судової експертизи визначені положеннями ст..145 ЦПК України, відповідно до якої призначення експертизи є обов'язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити:

1) характер і ступінь ушкодження здоров'я;

2) психічний стан особи;

3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Позивачами клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи у встановленому законом порядку не заявлено, будь-яких інших доказів на підтвердження перебування ОСОБА_5 у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, суду не надано.

Посилання позивачів на необхідність призначення судово-почеркознавчої експертизи з метою доведення заявлених позовних вимог суд вважає неспроможним з огляду на положення ст..58, 145 ЦПК України, оскільки предметом доказування є психічний стан особи сторони правочину.

За таких обставин позовні вимоги є недоведеними та підстав для їх задоволення у суду не має.

Крім того, відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися за захистом свого цивільного права до суду, у разі його порушення, невизнання або оспорювання .

Частина 1 статті 225 ЦК України, який набув чинності з 01.01.2004 року, встановлює, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Дійсність правочину - договору дарування від 07.11.2003 року заперечується позивачами, які не є його сторонами, а позовні вимоги з підстав, передбачених ст.225 ЦК України, заявлені ними, як спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5.

Спадщина після смерті ОСОБА_5 відкрилась у день його смерті 20.11.2003 року в період чинності ЦК України в редакції 1963 року, нормами якого були врегульовані спадкові правовідносини до набрання чинності ЦК України в редакції 2003 року.

Статтею 529 ЦК України в редакції 1963 року визначено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Нормами ст.ст. 548, 549 ЦК України в редакції 1963 року визначені порядок та строки вчинення певних дій, необхідних для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, та придбання спадщини.

Нормами п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, встановлено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року, але не була прийнята ніким із спадкоємців, право на спадкування яких виникло за нормами 529-531 ЦК України в редакції 1963 року, до набрання чинності цим Кодексом.

Частиною 1 статті 1272 ЦК України передбачено, якщо спадкоємець протягом строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Отже, умовою для виникнення права звернення до суду за захистом на підставі заявлених позивачами вимог, є наявність певних обставин, а саме: належність до осіб, що входять до кола спадкоємців першої черги за законом, вчинення передбачених законом дій, що свідчать про прийняття спадщини, встановлення порушення їх прав на спадкування, внаслідок вчинення спадкодавцем оспорюваного договору.

Проте, суд вважає зазначені обставини не доведеними та з боку позивачів належними доказами не підтвердженими.

На підтвердження перебування у шлюбі з ОСОБА_5 на час його смерті та набуття права на спадкування після відкриття спадщини позивачкою ОСОБА_1 надано суду копію свідоцтва про укладення з ним шлюбу, який зареєстрований 01.11.1956 року, актовий запис №66./а.с.15-18/

Однак, наявна в матеріалах справи копія виписки з рішення народного суду Приморського району м.Жданова від 24.02.1976 року свідчить про розірвання укладеного шлюбу судом 24.02.1976 року./а.с.158/

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі від 27 грудня 2007 року у цивільній справі №22ац-1100/07 за позовом ОСОБА_1 з викладених нею обставин встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 до 1976 року, який у подальшому був розірваний рішенням суду./а.с.20/.

Рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя від 23 квітня 2014 року у цивільній справі №266/121/14-ц за позовом ОСОБА_2, що ухвалою Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі від 28.08.2014 року залишено без змін та набрало законної сили, також встановлено, що шлюб між ОСОБА_5 та позивачкою був зареєстрований з 01.11.1956 року та розірваний 24.02.1976 року на підставі рішення народного суду Приморського району м.Жданова, яким також здійснений і поділ спільного майна подружжя./а.с.55-56,62/

Таким чином, з огляду на положення ч.3 ст.61 ЦПК України, перелічені судові рішення встановлюють, що зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 шлюб був розірваний 24.02.1976 року, що спростовує наведені позивачами обставини та виключать підстави виникнення у позивачки ОСОБА_1 права на спадкування за законом першої черги, як дружини померлого, передбачені ст.529 ЦК УРСР, що діяв на час відкриття спадщини.

Позивачкою ОСОБА_2 суду також не надано будь-яких належних доказів для встановлення наявності та ступеню родинних відносин з ОСОБА_5, що надавали б їй права спадкоємця після його смерті за законом першої черги, як дитини померлого,

Отже, позивачами не доведене, як набуття ними прав на спадкування, на підставах, передбачених законом, так і вчинення ними дій, необхідних для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, оскільки жодними доказами не підтверджується їх звернення до нотаріальної контори з заявою для прийняття спадщини, шестимісячний строк для подання якої вже закінчився, та обставини, що виключають можливістьприйняття спадщини у встановленому законом досудовому порядку.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб.

Оскільки підстави набуття позивачами прав на спадкування не доведені, що виключає виникнення прав на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_5, а укладений ним при житті договір дарування, не може вплинути на їх права та не порушує законних інтересів, позивачі не наділені правом на звернення до суду з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав, передбачених ст.225 ЦК України, що є ще одною безумовною підставою для відмови у задоволені позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11-16, 216, 225, 1272 ЦК України, ст..ст. 529-531, 548, 549 ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст. 10, 11, 31, 57, 58, 59, 60, 61, 88, 213, 215, 243 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору дарування, укладеного 07 листопада 2003 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого у реєстрі за № 1618 - відмовити.

На рішення може бути подано апеляцію до Апеляційного суду Донецької області в місті Маріуполі через Приморський районний суд міста Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя Дзюба М. В.