Рішення № 48146508, 06.08.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження 22ц/790/4011/14 Головуючий 1 інстанції - Клименко О.І.

Справа № 635/2411/14-ц Доповідач - Кірсанова Л.І.

Категорія - кредитні

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - судді: Кірсанової Л.І.

суддів: Пилипчук Н.П.., Трішкової І.Ю.

за участю секретаря - Асєєвої В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність,-

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просить в рахунок виконання основного зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту з правилами № 11394757000 укладеному між АКІБ «Укрсиббанк» та відповідачем 16.09.2008 р. в сумі 187920,05 евро, що згідно курсу НБУ складає 2023555,05 грн. звернути стягнення предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2. Визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на зазначені квартири. Припинити право власності ОСОБА_2. на зазначені квартири. Виселити із квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 всіх зареєстрованих мешканців та витребувати у ОСОБА_2. та передати позивачу правовстановлюючі документи на квартири.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 16.09.2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» та відповідачем ОСОБА_2. був укладений договір про надання споживчого кредиту з правилами № 11394757000. В забезпечення виконання зобов'язань 16.09.2008 р. були укладені договори іпотеки відповідно до яких відповідач передав в іпотеку іпотекодержателю однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, які належать ОСОБА_2. на праві приватної власності. 11 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору договору іпотеки. Відповідач не виконував належним чином зобов'язання за кредитним договором, в результаті чого у нього виникла прострочена заборгованість. Відповідач неодноразово був повідомлений про виникнення заборгованості по оплаті передбачених договором платежів перед ПАТ «Дельта банк».Однак на даний час кредитна заборгованість позичальником погашена не була. Таким чином, станом на 24.02.2014 року за відповідачем по договору про надання споживчого кредиту з правилами № 11394757000 від 16.09.2008 року рахується заборгованість на загальну суму 187920,05 євро, що згідно курсу НБУ складає 2023555,05 грн., яка складається з: заборгованість за сумою кредиту 97538,56 євро.; заборгованість за відсотками: 90381 євро; заборгованість за комісіями: 0,00 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2014 року відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк».

Не погодившись з вказаним рішенням, ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, незаконність та необгрунтованість рішення суду.

Відповідач ОСОБА_2., будучи належним чином повідомленим про день та місце розгляду справи, повторно у судове засідання апеляційного суду не з»явився, ніяких клопотань не надав. Направлені йому повістки повернулися з відміткою пошти за сплином строку зберігання.

З пояснень представника третьої особи ОСОБА_4 вбачається, що відповідач виїхав за межі України.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Враховуючи строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду та що вказаний строк спливає, судова колегія знаходить можливим розглянути справу у відсутності ОСОБА_2., так як він належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи та не бажає з»являтися у судове засідання.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст.ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що договори іпотеки від 16.09.2008 р., посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т.М. в реєстрі № 506 та № 505 про передачу в іпотеку однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 є неукладеними, що вбачається з тексту рішення Ленінського райсуду м.Харкова від 06.07.2012 року і, яке на даний час набрало законної сили. Вказаним рішенням встановлено, що договір іпотеки від 16 вересня 2008 року зареєстрований в реєстрі за № 506 містить відомості про площу предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, яка згідно договору складала 55,7 кв. м. та складається з однієї жилої кімнати. Договір іпотеки від 16 вересня 2008 року зареєстрований в реєстрі за № 505 містить відомості про площу предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_2, яка згідно договору складала 90,1 кв. м. та складається з однієї жилої кімнати. Однак, вказаний опис предмета іпотеки виключає його ідентифікацію з жилими приміщеннями, що існували на дату укладення оскаржуваних договорів за вказаною адресою, оскільки на дату їх укладення по-перше, квартира АДРЕСА_2 документально складалася з двох кімнат, а по-друге, фактично існувала одна об'єднана квартира. Таким чином, приміщення вказаних квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, реєстраційні дані приміщень, вказані в договорах іпотеки від 16 вересня 2008 року належать нерухомому майну, якого не існувало на дату укладення вказаних договорів.

Судова колегія не може в повному обсязі погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції, так як він не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Матеріали справи свідчать, 16.09.2008р. ОСОБА_2. уклав договір про надання споживчого кредиту з правилами № 11394757000 з Акціонерним комерційним інноваційним Банком «УкрСиббанк» згідно якого отримав 110 000 ЄВРО, що дорівнювали 755 220,51 грн. під 14 % річних для особистих потреб.

Відповідно до договорів іпотеки від 16.09.2008р. посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Шатерніковою Т.М. в реєстрі № 506 та № 505 іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ,які належать ОСОБА_2. на праві приватної власності на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 01.09.2008р., згідно з розпорядженням голови Ленінської районної ради у м. Харкові №702 та №703 від 28.08.2008р., зареєстрованого у КП «ХМБТІ» 03.09.2008р., ринкова вартість предмету іпотеки становить 453 637,0 грн., загальна вартість становить 53838,0 грн. На вказані квартири нотаріусом накладена заборона на відчуження.

08.12.2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» (який є правонаступником АКІБ «Укрсиббанк») та ПАТ «Дельтабанк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору та договору іпотеки.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 липня 2012 року по справі визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2.

Вказане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 вересня 2012 року.

18 січня 2013 р. ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова була затверджена мирова угода по справі В 2-587/11 про поділ майна, що є спільною власністю подружжя, відповідно до якої ОСОБА_4 є власником квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Відповідач ОСОБА_2. в порушення кредитного договору не виконував належним чином зобов'язання за кредитним договором, в результаті чого виникла прострочена заборгованість, яка станом на 24.02.2014 року становить 187920,05 євро, що згідно курсу НБУ складає 2023555,05 грн..

Згідно ст. 61 ЦК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 липня 2012 року по справі № 2-685/11 встановлено, що договір іпотеки від 16 вересня 2008 року зареєстрований в реєстрі за № 506 (п. 1.1) містить відомості про площу предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, яка згідно договору складала 55,7 кв. м. та складається з однієї жилої кімнати.

Договір іпотеки від 16 вересня 2008 року зареєстрований в реєстрі за № 504 (п. 1.1) містить відомості про площу предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_2, яка згідно договору складала 90,1 кв. м. та складається з однієї жилої кімнати.

Однак, вказаний опис предмета іпотеки виключає його ідентифікацію з жилими приміщеннями, що існували на дату укладення оскаржуваних договорів за вказаною адресою, оскільки на дату їх укладення по-перше, квартира АДРЕСА_2 документально складалася з двох кімнат, а по-друге, фактично існувала одна об'єднана квартира.

Суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що договори іпотеки від 16.09.2008 р., що були посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т.М. в реєстрі № 506 та № 505 про передачу в іпотеку однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 є неукладеними, що вбачається з тексту рішення Ленінського райсуду м.Харкова від 06.07.2012 року.

Зазначене вбачається з того, що рішення Ленінського райсуду м. Харкова від 06.07.2012 року дійсно залишено без змін ухвалою апеляційного суду від 25 вересня 2012 року. Але у вказаній ухвалі зазначено «Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення договору іпотеки не існувало ізольованих квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, які були передані в іпотеку, що підтверджується висновком судової будівельно - технічної експертизи №11127 від 06.02.2012 р. та на підставі вказаного зробив висновок про те, що під час укладення договорів іпотеки від 16 вересня 2009 року сторони правочину фактично не визначили предмету іпотеки, тому не можна вважати вказані договори іпотек укладеними. Однак позовні вимоги позивача не містили посилання на обґрунтування у позові щодо визнання договорів іпотек укладеними. Дане посилання є помилковим та таким, що виходить за межі позовних вимог.»

В зв»язку з наведеним, судова колегія оскаржуване рішення районного суду від 11 листопада 2014 року змінює та відмовляє в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2. про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність в повному обсязі з інших підстав в зв»язку з наступним.

З позовної заяви( а. с. 3-8) вбачається, що ПАТ «Дельта Банк» просить: 1. в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 187920,05 євро, що згідно курсу НБУ складає 2023555,05 грн. за Договором про надання споживчого кредиту з правилами № 11394757000 від 16.09.2008, укладеним між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру розташовану АДРЕСА_1 загальна площа 55,7 кв.м.; житлова площа 21,2 кв.м.; та квартиру розташовану АДРЕСА_2; загальна площа 90,1 кв.м.; житлова площа 58,4 кв.м. (на підставі Договору іпотеки № б/н від 16.09.2008) шляхом передачі Іпотекодержателю ПАТ «Дельта Банк» права власності на вказане майно.

2.Визнати за ПАТ «Дельта банк» право власності на предмет іпотеки, а саме на квартиру розташовану АДРЕСА_1, загальна площа 55,7 кв.м., житлова площа 21,2 кв.м.; та квартиру, розташовану АДРЕСА_2, загальна площа 90,1 кв.м., житлова площа 58,4 кв.м..

3.Припинити право власності Іпотекодавця ОСОБА_2. на вказані квартири, в тому числі право володіння, користування та розпорядження вказаною квартирою.

4.Виселити з вказаних квартир Іпотекодавця ОСОБА_2 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою.

5.Витребувати від ОСОБА_2 та передати ПАТ «Дельта банк» технічний паспорт, правовстановлюючі документи (або їх дублікати) на вказані квартиру.

6.Стягнути на користь ПАТ «Дельта банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3654,00 грн. з відповідача ОСОБА_2.

Вказані позовні вимоги позивач не уточняв та не змінював.

Відповідно п.5.1 Договорів іпотек вказаних квартир від 16 вересня 2008 року ( а. с. 23-30) сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Пунктом 5.2 передбачено, що позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на Предмет іпотеки: п.5.2.1. Передача іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зорбов»язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Згідно п. 5.3 вказаних договорів іпотеки позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь- якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Матеріали справи не містять доказів про звернення позивача до відповідача з питанням по врегулюванню вказаного питання в позасудовому порядку.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в п. 38 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5 (надалі Постанова) у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (ст. 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Пунктом 39 зазначеної Постанови судам роз'яснено, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Так, договором іпотеки від 30 квітня 2009 року передбачено можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог лише в позасудовому порядку врегулювання спору.

Оскільки іпотекодержатель своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення зазначеного договору в позасудовому порядку не реалізував, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту порушених прав.

Оскільки судова колегія відмовляє в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність , то слід відмовити і в задоволенні позову про виселення з вказаних квартир Іпотекодавця ОСОБА_2 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою. Слід звернути увагу, що позовні вимоги в цій частині неконкретизовані та не зазначено які саме особи підлягають виселенню крім відповідача.

Судова колегія також відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині витребувати від ОСОБА_2 та передати ПАТ «Дельта банк» технічний паспорт, правовстановлюючі документи (або їх дублікати) на вказані квартиру, так як ці вимоги є похідними від вимог про визнання за ПАТ «Дельта банк» право власності на предмети іпотеки.

Відповідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки рішення ухвалено не на користь позивача, судові витрати в розмірі 3654,00 грн.не стягуються з відповідача.

Виходячи з наведеного колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що згідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для його зміни в частині підстав з яких відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303,304, п.3 ч. 1 ст. 307, 309, 313, 317, 319, 323, 324 ЦПК України колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2014 року змінити.

Відмовити в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність в повному обсязі з інших підстав.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: