Постанова № 48140181, 30.07.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 липня 2015 рокусправа № 804/9684/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Дурасової Ю.В. Проценко О.А.

за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В.

розглянувши апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2014 року

у справі № 804/9684/14

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені , -

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» про стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 2791631, 80 грн..

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2014 р. у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано посиланнями на те, що відповідачем здійснено всі необхідні заходи для працевлаштування інвалідів, зокрема передбачені ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі Закон № 875-Х11).

Крім того, суд зазначив, що вина підприємства у порушенні нормативу працевлаштування інвалідів відсутня.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову та ухвалити нове судове рішення, задовольнивши позовну заяву позивача.

У апеляційній скарзі Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів вказує наступне.

Виконанням нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості, передбаченій ст. 19 Закону №875-ХІІ, вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Позивач зазначає, що сплата адміністративно - господарських санкцій не ставиться законодавцем в залежність від того, чи вживав роботодавець необхідних, передбачених законодавством заходів, щодо працевлаштування інвалідів.

Позивач зазначає, що відповідачем у 2013 році було відмовлено в працевлаштуванні 3 інвалідам, що свідчить про фактичну відсутність створених робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Також вказує, що звітність до центру зайнятості підприємством належним чином не подавалась. Вищезазначене свідчить про формальне вжиття заходів, пов'язаних із працевлаштуванням інвалідів, і виключає підстави для звільнення від сплати адміністративно-господарських санкцій та пені. Зазначає, що подання звітності за формою 3-ПН до відповідного центру зайнятості із набагато меншою кількістю вакансій позбавляє останній можливості направляти інвалідів на працевлаштування до роботодавця, оскільки заявлена вакансія є актуальною лише один місяць з дня її реєстрації, а відтак, відсутні підстави для звільнення від відповідальності згідно ст.. 218 ГК України. Таку правову позицію виклав Верховний суд України у постанові від 27.05.2014 року № 21-119а14, що міститься в матеріалах справи.

Таким чином, як вказує позивач, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи; недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; допущено невідповідність висновків суду обставинам справи (відповідачем не працевлаштовано 74 інваліда, не вжито всі необхідні заходи для працевлаштування інвалідів, господарського об'єднання відповідач не створював, в колективному договорі відповідача не передбачено заходи виконання нормативу, встановленого ст.. 19 Закону, відмовлено в працевлаштуванні 3 особам, із встановленою групою інвалідності).

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, у яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, постанову суду - без змін, як законну та обґрунтовану. При цьому відповідач зокрема вказує, що згідно зі звітом ПАТ «Дніпропетровськгаз» про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці за 2013 рік кількість працівників, які зайняті в умовах, що не відповідають сатано-гігієнічним нормам (за результатами атестації робочих місць за умовами праці) становила 2076 осіб при загальній кількості штатних працівників 5654.

Зважаючи на специфіку діяльності підприємства, встановлюючи нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів, необхідно враховувати лише ту кількість робочих місць на підприємстві, які не пов'язані з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, передбаченому Законом України «Про охорону праці» та іншим законодавством України. Отже,розрахунок адміністративно-господарських санкцій, здійснений без врахування названих обставин,не можна визнати обґрунтованим.

Відповідач в судовому засіданні проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечив, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду позивач був повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» подало до Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість інвалідів за 2013 рік, відповідно до змісту якого середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві відповідача у 2013 році складала 5616 осіб, фонд оплати праці за 2013 рік становив 211798, 7 тис грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника у 2013 році складала 37713,44 грн. В даному звіті відповідачем зазначено, що норматив створення робочих місць для інвалідів складає 225 робочих місць, середньооблікова кількість працюючих інвалідів склала 151 особу.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Таким чином, матеріали справи підтверджують факт невиконання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів та обґрунтованість розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій, здійсненого позивачем.

Загальні принципи застосування відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності визначені у Господарському кодексі України.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

В обґрунтування відмови у задоволенні позову суд першої інстанції визнав, що відповідач вжив усіх необхідних заходів щодо уникнення правопорушення.

Суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, виходячи з такого.

Згідно діючого законодавства органами, що сприяють працевлаштуванню інвалідів є державна служба зайнятості, управління праці та соціального захисту населення.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємств, установ, організацій,незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Згідно ч.6 ст.53 Закону України «Про зайнятість населення» у разі неподання або порушення роботодавцем установленого порядку подання даних, передбачених абзацом 3 п.4 ч. 3 ст.50 цього Закону, стягується штраф у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

Відповідно до Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 року, форма звітності № 3-ПН заповнюється роботодавцем.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації іх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці щомісячно подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно абз. 1 п.3 Порядку роботодавець, який має відокремлені підрозділи, подає звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів, підготовлений з урахуванням даних цих підрозділів. У разі зміни їх кількості роботодавець разом із звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів подає відомості про такі підрозділи за формою, затвердженою Мінпраці.

Водночас, як вбачається з листа Жовтневого районного центру зайнятості, на обліку у якому перебуває відповідач, звітність за формою 3-ПН у 2013 році подавалась відповідачем лише 2 рази на 3 вакансії.

Отже, належним чином звіти за формою 3-ПН відповідачем подавались лише в вересні та листопаді 2013 року, з кількістю вакансій, яка є значно меншою, ніж було необхідно задля виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році.

Також дослідивши звіти, які подавались структурними підрозділами відповідача, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Доказів подання звітів у лютому, березні та грудні 2013 року матеріали справи не містять. Синельниківським УЕГГ звіти подавались у січні, квітні, травні, липні, жовтні та листопада 2013 року. Рештою структурних підрозділів - загалом 7 звітів за січень, квітень, серпень та вересень 2013 року.

Отже, ні центр зайнятості, ні інші органи, на які законом покладено обов'язок працевлаштування інвалідів, не могли сприяти відповідачу у працевлаштуванні інвалідів, оскільки не мали протягом 2013 року належної та своєчасної інформації щодо наявності у останнього відповідних вакансій для такої категорії громадян. Доказів щодо виконання заходів, передбачених ч. 6 ст. 19 Закону №875-ХІІ, у якій йдеться про співпрацю з підприємствами громадських організацій інвалідів, відповідач також не надав.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем вчинено правопорушення, а саме не здійснено працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. Відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів щодо недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову прийнято внаслідок неповного з'ясування обставин справи, що є підставою для його скасування.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону №875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Матеріали справи та пояснення сторін свідчать, що названі санкції підприємством не сплачено.

Отже, позивачем обґрунтовано пред'явлено вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Стосовно розрахунку суми, заявленої до стягнення, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Оспорюючи розрахунок, відповідач посилається на те, що при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані зі шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих (середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік).

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 4 липня 2011 року № 21-159а11, 17 вересня 2013 року № 21-232а13, 27 травня 2014 року № 21-119а14, № 21-523а14 від 09.12.2014 року та згідно ч.1 ст.244-2 КАС України є обов'язковою для позивача та повинна враховуватись судами при розгляді справи.

Виходячи з викладеного, суму, заявлену до стягнення, слід визнати обгрунтованою.

Відповідно до ст.. 202 КА эС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність рішення суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2014 року - скасувати.

Позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити. Стягнути з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 2790794, 00 грн. та пеню у розмірі 837, 24 грн..

Керуючись ст.ст. 195,196,198,202,205,207 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2014 року у справі № 804/9684/14 - скасувати.

Позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» ( 49083, м. Дніпропетровськ, в. Шевченка,2 ЄДРПОУ 03340920) на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів ( 40101, м. Дніпропетровськ, в. Чкалова,11 ЄДРПОУ 37989269) адміністративно-господарські санкції у сумі 2790794, 00 грн. та пеню у сумі 837, 24 грн..

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення судового рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення судового рішення в повному обсязі.

( Постанову суду складено у повному обсязі 05.08.2015р.)

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: О.А. Проценко