Постанова № 48137621, 03.08.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2015 р. Справа №917/670/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача - Побийвовк Л.О., за довіреністю №1/0301 від 30.01.2015 року;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Яромир-Агро», с.Вікторія, Полтавська область, (вх.№3290П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 21.05.2015 року по справі №917/670/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Сади України», м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яромир-Агро», с.Вікторія, Полтавська область,

про стягнення 206207,16 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.05.2015 року у справі №917/670/15 (суддя Тимошенко О.М.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яромир-Агро» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Сади України» 131756,00 грн. суми основного боргу, 54687,76 грн. 30% річних, 19763,40 грн. штрафу за прострочення оплати товару та 4132,14 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 21.05.2015 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 54687,76 грн. - 30% річних та 19763,40 грн. штрафу за прострочення оплати товару.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що при прийнятті рішення не були враховані факти викладені у відзиві на позов від 20.05.2015 року №78, а саме, що позовні вимоги крім основного боргу безпідставні, у зв'язку з відсутністю будь-яких документів, скріплених печаткою ТОВ «Яромир-Агро», що свідчить про можливість їх нарахування.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Яромир-Агро» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

24.06.2015 року позивач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№9802), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

До початку судового засідання 03.08.2015 року від відповідача електронною поштою надійшло клопотання (вх.№11443), в якому він просить відкласти розгляд справи на іншу дату, оскільки уповноважений представник в цей же день та час приймає участь в іншому судовому засіданні. Крім того, відповідач просить надати час для надання додаткових доказів по справі.

Розглянувши заявлене апелянтом клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, у разі нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Колегія суддів зазначає, що неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з урахуванням обставин справи.

Так, відповідач є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладені доводи з яких він не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції. Крім того, відповідач не наводить підстав та обґрунтувань неможливості розгляду справи за його відсутності. Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинне законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти його в суді, а тому відповідач, у разі його бажання бути присутнім у судовому засіданні, повинен був направити іншого представника, який не приймає участь в іншому судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, та зважаючи на те, що у відповідності до ст. 102 Господарського процесуального кодексу України встановлений строк розгляду скарги спливає, а клопотання про продовження строку сторонами не заявлено, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення, оскільки відсутність відповідача в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволені клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 03.08.2015 року представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

11.03.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма «Сади України» (продавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Яромир-Агро» (покупець, відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу №А0100406.

Згідно п. 1.1. договору покупець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити на умовах цього договору сільськогосподарську продукцію - насіннєвий матеріал в асортименті (товар), вказаний у таблиці цього пункту договору, а саме: насіння гібриду кукурудзи NS-300 (IV фр) (F1) в кількості 400 п.о., загальна вартість якого складає 241756,00 грн. (з урахуванням ПДВ 40292,67 грн.).

У п. 1.4. договору сторони погодили, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 694 Цивільного кодексу України товар продається в кредит з відстроченням платежу.

Відповідно до п. 3.2. договору поставка товару здійснюється продавцем у період до 15.04.2013 року. Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару на його адресу. Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною (п. 3.4. договору.

Згідно п. 10.1. договору він набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами й діє до 31.12.2013 року, а у відношенні виконання зобов'язань, до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.

Вказаний договір складено в письмовій формі, підписано представниками сторін а також скріплено печатками підприємств.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

12.04.2013 року позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу наступний насіннєвий матеріал: насіння гібриду кукурудзи NS-300 (IV фр) (F1) в кількості 400 ПО, загальна вартість якого складає 241756,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №А1000486. Вказаний товар отримав - Науменко Володимир Іванович, який діяв на підставі довіреності №44 від 11.04.2013 року.

Відповідно до п. 4.3. договору оплата вартості товару здійснюється покупцем в національній валюті України (гривнях), виходячи із середньозваженого курсу продажу долару США на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню оплати товару, з урахуванням вимог, встановлених п. 4.2. цього договору.

Згідно п. 4.4. договору покупець оплату за поставлений товар здійснює у період з 20.10.2013 року по 30.10.2013 року включно. Оплата покупцем здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Таким чином, враховуючи умови договору, останнім днем сплати грошей за товар є 30.10.2013 року.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Відповідач неналежним чином виконав покладений на нього обов'язок, здійснивши лише часткову оплату за товар, а саме 23.10.2013 року сплатив кошти у розмірі 50000,00 грн., що підтверджується банківською випискою БВ-0000926 та 28.10.2013 року сплатив кошти у розмірі 60000,00 грн., що підтверджується банківською випискою БВ-0000948.

Позивач направив на адресу відповідача вимогу-претензію вих.№400 від 15.11.2013 року, відповідно до якої повідомив останнього про утворення і збільшення заборгованості та просив її погасити. Однак дана вимога була залишена відповідачем без задоволення.

Відповідач - ТОВ «Яромир-Агро», надав до господарського суду Полтавської області відзив на апеляційну скаргу вих.№78 від 20.05.2015 року. в якому, зокрема, повідомив, що позовні вимоги ТОВ «Сади України» на суму основного боргу в розмірі 131756,00 грн. визнає.

Частиною 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Таким чином, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором №А0100406 від 11.03.2013 року. А враховуючи визнання відповідачем позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 131756,00 грн. основного боргу є обґрунтованими, документально підтвердженими і підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Так, правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 4.5. договору оплата, здійснена в зазначений цим договором строк, вважається своєчасною. При проведенні оплати після строку, зазначеного в п. 4.2. даного договору, вважається простроченою.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Згідно вимог ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до вищезазначених норм матеріального права, сторонами у договорі - у пункті 4.6. узгоджено, що при здійсненні покупцем оплати після строку, зазначеного в п. 4.4. даного договору покупець у порядку ч. 5 статті 694 Цивільного кодексу України зобов'язаний сплатити відсотки за користування коштами в розмірі 30% річних від простроченої суми, що підлягає до оплати. Відсотки нараховуються від дня, коли товар повинен бути оплачений і до дня його фактичної оплати на суму простроченого платежу за весь період прострочення.

В силу приписів ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Під штрафними санкціями, згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, слід розуміти господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 7.1 договору у випадку, якщо покупець не здійснить оплату в строки, зазначені у цьому договорі, він несе майнову відповідальність у вигляді сплати штрафу у розмірі 15% від вартості товару.

Положеннями статей 627, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, заперечення відповідача, викладені ним у відзиві на позов та, які покладені в основу апеляційної скарги, є безпідставними, оскільки підписуючи договір купівлі-продаж №А0100406 від 11.03.2013 року відповідач погодився на викладені в ньому умови щодо стягнення у випадку порушення зобов'язання сум штрафу та 30% річних.

На підставі вищевказаних норм права та умов договору, позивачем здійснено розрахунок та заявлено до стягнення 30% річних в розмірі 54687,76 грн. та штрафу в розмірі 19763,40 грн. (15% від суми боргу).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про визнання вірним наданого позивачем розрахунку суми 30% річних - 54687,76 грн. та штрафу - 19763,40 грн. і стягнення вказаних сум з відповідача на користь позивача, оскільки він здійснений у відповідності до діючих умов укладеного між сторонами договору, який було укладено сторонами у відповідності до приписів ст. 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору №А0100406 від 11.03.2013 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі, а також не доведено неправомірності та безпідставності нарахування і стягнення позивачем на свою користь сум штрафу та 30% річних за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Яромир-Агро» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 21.05.2015 року по справі №917/670/15 має бути залишене без змін

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Яромир-Агро» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 21.05.2015 року у справі №917/670/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 07 серпня 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.