Рішення № 48136873, 22.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2015Справа №910/1232/15-г

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (пр. Повітрофлотський, 25, м. Київ, 03049)

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування " (вул. Іллінська, 8, м. Київ, 04070)

про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 32932,46 грн,

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Дзюба І.М. - представник, дов. № 14/1077 від 30.12.14 р.

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 50 000,00 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов Договору добровільного страхування наземного транспорту № 06/0671347/9069/13 від 25.12.2013 р. та страхового акту 1 № 2300042860 від 06.05.2014 р. страхувальнику страхове відшкодування в сумі 72123,06 грн., він набув згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.01.2015 порушено провадження у справі № 910/1232/15-г та призначено до розгляду на 24.02.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.02.2015 розгляд справи відкладено на 17.03.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2015 у справі № 910/1232/15-г призначено судову автотоварознавчу експертизу та зупинено провадження на час її проведення.

23.04.2015 від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист №6843/15-52/6844/15-54 від 22.04.2015 з додатками, серед яких, зокрема, клопотання №6843/15-52/6844/15-5 б/д про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.05.2015 провадження у справі поновлено, клопотання судового експерта задоволено щодо належного проведення експертного дослідження, зобов'язано сторін надати Київському науково-дослідному інституту судових експертиз документи, визначені у клопотанні експерта. Також цією ухвалою провадження у справі зупинено для отримання результатів експертизи.

26.06.2015 через відділ діловодства господарського суду м. Києва від КНДІСЕ надійшли матеріали вказаної справи разом з повідомленням за вих. №6843/15-52/6844/15-54 від 12.06.2015 про неможливість надання висновку судової автотоварознавчої та транспортно-трасологічної експертизи, у зв'язку із незадоволенням клопотання експерта №6839/15-52/6840/15-54 від 27.04.2015, а саме: ненадання для проведення безпосереднього огляду автомобіля Mercedes-Benz, д.н.з. ВК0917ВІ та ненадання кольорових фотознімків (на цифровому носії) пошкодженого автомобіля Mercedes-Benz, д.н.з. ВК 0917 ВІ.

Ухвалою суду від 30.06.15 р. провадження у справі поновлено та розгляд справи призначено на 22.07.15 р..

В судове засідання 22.07.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився.

Доказів отримання відповідачем ухвали суду від 30.06.2015 поштовим відділенням зв'язку на час розгляду справи до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103034553410, в якому зазначено, що станом на 22.07.2015 вказане відправлення вручене адресату за довіреністю у відділені поштового зв'язку «КИЇВ 70».

До початку судового засідання 22.07.15 р. через канцелярію суду представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог (без вихідних реквізитів), згідно якої позивач зменшує розмір позовних вимог на 17067,54 грн. в зв'язку зі сплатою відповідачем вказаної суми в рахунок страхового відшкодування та просить стягнути з відповідача 32 932,46 грн.. Заява долучена судом до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Дослідивши зміст поданої позовної заяви та заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказану заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

В судовому засіданні 22.07.15 р. представником позивача подане клопотання б/н від 22.07.15 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено документи до матеріалів справи долучені.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 22.07.15 р. сторонами суду не надано.

Вимоги ухвали суду від 27.04.15 р. відповідачем не виконано, витребувані судом матеріали та докази не надано.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 22.07.15 р. суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальними правом приймати участь в судовому засіданні, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, окрім клопотань про відкладення розгляду справи та про долучення документів до матеріалів справи, а також беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотання представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 22.07.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

25 грудня 2013 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна" (страховик за договором, позивач у справі) та Підприємством з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна», код ЄДРПОУ 30603572 (страхувальник та вигодонабувач за договором) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 06/0671347/9069/13 (далі - Договір страхування).

Предметом вказаного Договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом та прикріпленим до нього додатковим обладнанням, встановленим на ньому, що зазначені в додатку 1 та належать страхувальнику на праві приватної власності (п. 5.1 договору страхування).

Згідно переліку застрахованих транспортних засобів, які є предметом страхування (п. 35 додатку 1 до договору страхування) Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» застрахувало майнові інтереси, пов'язані з експлуатацією 107 транспортних засобів, серед яких, зокрема, Івеко Страліс, державний реєстраційний номер АА 8397 ВН, 2006 року випуску.

Безумовна франшиза до страхового ризику складає 0,5 % від страхової суми (п. 35 додатку 1 до договору страхування).

Загальна страхова сума - 28 852 955,56 грн. (п.7.3 договору страхування).

Строк дії Договору страхування визначений з 09.01.2013 р. по 08.01.2015 р. (п. 9.1 Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено частиною 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст.354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Згідно положень ст. 981 Цивільного кодексу України та частини 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Пунктом 6.1 Договору страхування страховим випадком визначено подію, що виникла внаслідок страхових ризиків, в результаті якої завдані прямі збитки майновим інтересам страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням або розпорядженням застрахованими транспортними засобами і у зв'язку з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування.

Згідно первинної довідки ДАІ та постанови Радивилівського районного суду Рівненської області від 09 квітня 2014 року у справі № 568418/14-п, 20.03. 2014 року, тобто в межах дії договору страхування, на 2 км. + 20 м. а/д Т-1816 «Східний під'їзд до м. Радивилів», громадянин Ралець Р.О., керуючи автомобілем «Мерседес-Бенц», реєстраційний номер ВК 0917ВІ, порушив правила обгону, здійснюючи об'їзд на перехресті, виїхав на зустрічну смугу та допустив зіткнення з автомобілем Івеко Страліс,під керуванням Драницьким Юрієм Олександровичем, державний реєстраційний номер АА 8397 ВН, 2006 року випуску, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Як вбачається із п. 6.2.1 Договору страхування дана дорожньо - транспортна пригода (зіткнення застрахованого транспортного засобу з рухомим або нерухомим об'єктом) визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1т.20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч.16 ст.9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Виплата страхового відшкодування здійснюється згідно з договором на підставі заяви одержувача страхового відшкодування та страхового акта, складеного страховиком або уповноваженою особою (п. 16.2 договору).

21.03.2014 р. страхувальник звернувся до позивача із заявою № 2300042860 про настання події, що має ознаки страхового випадку та виплати страхового відшкодування.

Порядок визначення розміру завданого збитку та розміру страхового відшкодування визначений розділом 15 договору страхування, а саме, п.п 6.10.3 та 15.7.1 передбачено, що вартість відновлювального ремонту визначається на підставі рахунків, нарядами-замовленнями та іншими документами, що підтверджують вартість відновлювального ремонту ТЗ на СТО за умови попереднього погодження зі страховиком обсягу та вартості такого ремонту.

Згідно звіту № 501/14 експертного автотоварознавчого дослідження для встановлення вартості відновленого ремонту, спричиненого власнику транспортного засобу від 28.04.2014 р., складеного фізичною особою - підприємцем Войтик Я.М., копія якого наявна в матеріалах справи, вартість матеріального збитку, який заподіяно власнику транспортного засобу Івеко Страліс, державний реєстраційний номер АА 8397 ВН, 2006 року випуску складає 53745,72 грн.; вартість матеріального збитку без ПДВ - 17067,54 грн.

Відповідно рахунку фактури №136 від 24 березня 2014 року, наданим Приватним підприємством «Інтер-Трак» вартість відновлювального ремонту станції технічного обслуговування складає 73499,53 грн..

Як свідчать матеріали справи, 06.05.2014 р. страховиком складено та підписано Страховий акт 1 № 2300042860 за Договором страхування, відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована згідно Договору страхування як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в сумі 72123,06 грн., без врахування франшизи у сумі 1376,47 грн..

У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 72 123,06 грн. була перерахована страхувальнику на особовий рахунок, що підтверджується платіжним дорученням № 0018814 від 07.05.2014 р. з відміткою банківської установи.

Заперечень щодо факту та розміру виплати страхового відшкодування за договором страхування, а також перебування отриманих автомобілем засобу Івеко Страліс, державний реєстраційний номер АА 8397 ВН,2006 року випуску, пошкоджень у причинно - наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 20.03.2014 року, відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання позивачем умов договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в сумі 72123,06 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування на розрахунковий розрахунок останнього вартості відновлювального ремонту належного страхувальнику застрахованого автомобіля Івеко Страліс, державний реєстраційний номер АА 8397 ВН,2006 року випуску.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 р. у справі № 3-50гс15, Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору, страховик набуває право зворотної вимоги у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність зазначених вище страхового акту та платіжного доручення на суму 72123,06 грн. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Радивилівського районного суду Рівненської області від 09.04.2014 р. у справі № 568/418/14-п встановлено, що гр. Ралець Р.О. порушено п.14.6 Правил дорожнього руху України, визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.ст.124 КУпАП, у зв'язку з чим притягнуто до адміністративної відповідальності у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на 6 місяців.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно частини 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - виникло право зворотної вимоги (регресу) до гр. Ралець О.В. - власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу Мерседес-Бенц, державний реєстраційний номер ВК 0917 ВІ, водій якого гр. Рулець Р.О., винний у вчиненні ДТП.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пункту 9 частини 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст.6 вищевказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно отриманої судом інформації від Моторного (транспортного) страхового бюро України в довідці № 9364758 від 09.04.2014 р., що станом на дату вчинення ДТП - 20.03.2014 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Мерседес-Бенц, державний реєстраційний номер ВК 0917 ВІ, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - у ПАТ «СК «АХА Страхування» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС 4711045 (далі - Поліс), терміном дії до 28.07.2014 р. з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 0,00 грн. Вказаний Поліс був чинним станом на 20.03.2014 р., тобто на момент скоєння ДТП.

З огляду на вищевикладене, у позивача, як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному полісом № АС 4711045 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право зворотної вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.2012р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право та з метою досудового врегулювання спору 24.06.2014 р. позивач звернувся до відповідача із заявою № 03-17/6750 р. про вішкодування шкоди в порядку регресу/суброгації, відповідно до якої позивач просить відповідача сплатити страхове відшкодування у сумі 72123,06 грн. в порядку регресу.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105415398464, зазначену вимогу відповідач отримав 27.06.14 р., проте доказів надання відповідачем обґрунтованої відповіді або задоволення вимоги позивача матеріали справи не містять та суду не надано.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В силу ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Крім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Отже, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 0,00 грн. та 1376,47 грн. (сума станом на 20.03.2014 р.), отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом № АС/4711045 за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір франшизи, передбаченої договором страхування (1376,47,00 грн.), і становить 32 932,46 грн..

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування в порядку регресу суми в розмірі 50000,00 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач виконав частково на суму 17067,54 грн., сплачених відповідачем протягом розгляду справи 28.04.2015 р., в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 32932,46 грн., яку останній просить стягнути в позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог.

З урахуванням наявності полісу № АС/4711045 відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ «СК «АХА Страхування», до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземного транспорту № 06/0671347/9069/13 від 25.12.2013 р. та/або Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС/4711045 або їх окремих положень суду не надано.

Оплата відповідачем суми страхового відшкодування у розмірі 17 067,54 грн. як остаточної суми визнання позовних вимог судом до розгляду не приймаються, оскільки відповідачем зазначену суму не обґрунтовано жодними належними та допустимими доказами; долучений відповідачем до матеріалів справи розрахунок розміру страхового відшкодування на суму 17067,54 грн. підписаний начальником відділу врегулювання специфічних збитків не може вважатися належним доказом визначення суми страхового відшкодування в силу ст. 33, ч. 2 ст.34 ГПК України.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 11, 202, 626, 993,981, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 354 Господарського кодексу України, ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компаня «АХА Страхування» (04070, м. Київ, вул. Іллінська,8; код ЄДРПОУ 20474912) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 25, код ЄДРПОУ 23510137) 32 932 (тридцять дві тисячі дев'ятсот тридцять дві) грн. 46 коп. страхового відшкодування та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 06 серпня 2015 р.

Суддя А.М. Селівон