Ухвала суду № 48127522, 09.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 року м. Київ К/800/63993/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Юрченко В.П.

секретар судового засідання Іванов К.Ю.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 09.07.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013

у справі № 810/1761/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Гарт-С"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Гарт-С" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві) про скасування податкового повідомлення - рішення №0002952204 від 13.03.2013.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення № 0002952204 від 13.03.2013.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012 та складено акт №898/22-4/24654657 від 26.10.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0011882204 від 08.11.2012, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1711619 грн.: основний платіж 1376656 грн., штрафні (фінансові) санкції 334963 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 189.1 ст. 189, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 1376656 грн., оскільки суми податку на додану вартість за господарськими операціями з ПП „АППЛ" включені до складу податкового кредиту безпідставно, а також несплачені податки за операціями з безоплатного розповсюдження рекламних матеріалів.

За результатами розгляду повторної скарги рішенням Державної податкової служби України №2921/6/10-2115 від 25.02.2013, скаргу позивача задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення №0011882204 від 08.11.2012 та рішення Державної податкової служби у м. Києві №593/10/12-1-037 від 21.01.2013 у частині визначення позивачеві податкового зобов'язання по податку на додану вартість по операціях з безоплатного розповсюдження рекламних матеріалів і у відповідній частині штрафних санкцій, в іншій частині податкове повідомлення-рішення та рішення Державної податкової служби у м. Києві за результатами розгляду первинної скарги залишено без змін.

Відповідачем прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 0002952204 від 13.03.2013, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 1375132 грн.: основний платіж 1100105 грн., штрафні (фінансові) санкції 275026 грн.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського та податкового обліку та договір містять усі дані стосовно змісту операції.

Вказані документи містять назву покупця та продавця, перелік придбаних товарів, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксують факт здійснення господарської операції.

Всі наявні в матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме товари були поставлені, за якою ціною, між якими контрагентами.

Таким чином, для формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагенту в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 у справі № 810/1761/13-а залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 у справі № 810/1761/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Г.К. Голубєва В.П. Юрченко