Ухвала суду № 48127512, 09.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 року м. Київ К/800/21502/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Юрченко В.П.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012

у справі № 2а-16044/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „СПО"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м.

Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія „СПО" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області) про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000351800 від 16.09.2011.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2012 позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000351800 від 16.09.2011.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту по податку на додану вартість за період з 01.03.2011 по 31.03.2011 та складено акт № 01843/18/36372211 від 16.06.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000351800 від 16.09.2011, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість 1374332 грн.: основний платіж 1374331 грн., штрафні санкції 1 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.4, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму 1374331 грн. за березень 2011 року по взаємовідносинам з TOB „АФІНАС-11" на суму податку на додану вартість 293079 грн., TOB „КОСТАРИКА-10" на суму податку на додану вартість 831252 грн., TOB „ФУТУР-10" на суму податку на додану вартість 250000 грн., оскільки при укладанні правочинів з вище зазначеними контрагентами не ставило на меті їх виконання відповідно до передбачених договором умов, а одержання податкової вигоди шляхом заниження належних до сплати податку на додану вартість шляхом віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за операціями, які реально не здійснювались, а були оформлені лише документально.

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

За умови реального здійснення платником податків господарської операції з придбання товару, яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог вказаних норми законів при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Висновки про нереальний характер господарських операцій з придбання платником податків послуг мають підтверджуватися належними та допустимими доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, питання реального вчинення господарських операцій має з'ясовуватися на підставі оцінки усіх таких доказів в їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій належним чином досліджено обставини щодо реального вчинення позивачем господарських операцій та встановлено, що господарські операції позивача підтверджені первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку: договорами, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками.

Судами також встановлено, що придбані позивачем у TOB „АФІНАС-11", TOB „КОСТАРИКА-10", TOB „ФУТУР-10" відповідає видам діяльності, якими займається позивач.

Відсутність у підприємства-контрагента певних основних засобів, складських та інших умов само собою не може свідчити про фіктивність господарської операції. За наявності достатніх доказів, що містять відомості про господарську операцію, розкривають її зміст, відсутність у юридичної особи основних засобів не спростовує фактичного здійснення операції.

Суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Відповідачем при вирішенні справи у судах попередніх інстанцій не надано належних та допустимих доказів тому, що позивач укладав з контрагентом договори з метою незаконного отримання податкових вигод чи був обізнаним з певними протиправними діями контрагента при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 у справі № 2а-16044/11/2070 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 у справі № 2а-16044/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Г.К. Голубєва В.П. Юрченко