Ухвала суду № 48120330, 28.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" липня 2015 р. м. Київ К/800/18845/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Поліщук І.А.від відповідачане з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Вітрола»на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2013та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014у справі № 826/17012/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Вітрола»доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітрола» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.07.2013за №0001382209, №0001392208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Вад технолоджі груп» за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт № 22/1-22-08-24581941 від 05.07.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 5 769 грн. та п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті позивачем чого занижено ПДВ на суму 405 290 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0001382208 від 23.07.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 506 613 грн. (з яких: 405 290 грн. - основний платіж та 101 323 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0001392208 від 23.07.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 6 784 грн. (з яких: 5 769 грн. - основний платіж та 1 015 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку щодо непідтвердження реального характеру здійснення спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вад технолоджі груп» у зв'язку з наявністю недоліків у первинних документах, наданих позивачем.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції зазначив, що за відсутності інших достатніх та належних доказів (а саме, товарно-транспортних накладних), які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові, видаткові накладні та дорожні листи не підтверджують право позивача на їх формування.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з вказаними висновками попередніх інстанцій та вважає їх передчасними. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, виходили, зокрема, з того, що у наданих позивачем подорожніх листах не заповнені поля щодо проведення передрейсового медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу, а за відсутності товарно-транспортних накладних інші первинні документи не можуть підтверджувати реальність спірної господарської операції здійсненої позивачем з ТОВ «Вад технолоджі груп».

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що факт наявності помилок у оформлених первинних документах сам по собі не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається та іншими доказами підтверджується, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що, відмовляючи у задоволенні позову з підстав ненадання позивачем суду достатніх, беззаперечних доказів (а саме, товарно-транспортних накладних) на підтвердження правомірності формування спірних сум податкового обліку, суди попередніх інстанцій в порушення вимог процесуального закону не здійснили дослідження та аналіз вже наданих позивачем доказів, зокрема, наявних в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів позивача.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що факт відсутності окремого первинного документа сам по собі не може бути єдиною підставою для зменшення розміру податкового кредиту та валових витрат платника податку, а виключно в сукупності з дослідженими обставинами справи та встановленими судом фактами, що підтверджують відсутність реальності відповідної господарської операції.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням вимог, встановлених ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, з метою встановлення факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом судам попередніх інстанцій необхідно встановити: рух активів платника у процесі здійснення спірних господарських операцій; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; чи розкривають наявні у позивача первинні документи зміст господарських операцій за укладеними правочинами, та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій; подальше використання придбаних платником товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітрола» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний