Ухвала суду № 48116355, 05.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2015 року м. Київ К/800/24270/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Кошіля В.В.,

Моторного О.А.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Гавриленко В.В.

відповідача Хітько В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2015 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 рокуу справі№826/1755/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ліга Закон»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліга Закон» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Ліга Закон» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) від 27 січня 2015 року №0000472204 та №0000492204.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, позов задоволено повністю.

Вважаючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких у її задоволенні просив відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року. За підсумками перевірки складено акт від 14 січня 2015 року №6/22-04/35256291 та виявлено, зокрема, порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 6808406,00 грн., а також порушення підпунктів 14.1.36, 14.1.103, 14.1.159 пункту 14.1 статті 14, пункту 137.1 статті 137, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 вказаного Кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2048004,00 грн.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27 січня 2015 року:

№0000472204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 3072006,00 грн., з яких 2048004,00 грн. - за основним платежем, 1024002,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000492204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 10212609,00 грн., з них 6808406,00 грн. - за основним платежем, 3404203,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності здійснених позивачем з його контрагентами господарських операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів, відповідач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Переглянувши рішення суду першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем як замовником, укладено з ТОВ «Компанія «Консалтинг Груп», ТОВ «Проксі Плюс», ТОВ «Сайдінгбуд», ТОВ «Полімер Харків», ТОВ «Версаль МК», ТОВ «Лінда-2012» та ТОВ «Ронта» (виконавці) договори про надання послуг від 24 липня 2012 року №24/07/12-1, від 01 серпня 2012 року №01/08/12, від 24 липня 2012 року №24/07/12-2, від 21 серпня 2012 року №21/08/12, від 20 серпня 2012 року №20/08/12, від 29 листопада 2012 року №29/11/12, та від 27 листопада 2012 року №27/11/12 відповідно, що містять аналогічні умови.

Відповідно до умов вказаних договорів кожен виконавець зобов'язувався за завданням замовника надати послуги по перевірці на автентичність оригіналам нормативно-правових актів електронних текстів нормативно-правових актів, наданих замовником; загальна вартість та обсяг наданих за одним замовленням послуг зазначаються у заявках до договору; після завершення надання послуг за кожним окремим замовленням виконавець складає два примірника акта та забезпечує отримання його замовником.

Підтвердженням виконання сторонами зазначених договорів, їх умов слугують заявки, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні та банківські виписи про оплату послуг.

Крім того, на підтвердження реальності господарських операцій та мети використання придбаних послуг у господарській діяльності позивачем надано копії господарських договорів про абонентське обслуговування, укладених із третіми особами, з додатками до них, ліцензійних договорів, посадових інструкцій працівників, інструкції з форматування, підготовки, класифікації текстів нормативно-правових актів, технології процесу супроводження інформаційно-аналітичних ресурсів для продуктів «Ліга Закон», процесу систематизації і контролю інформації в продуктах «Ліга Закон»; скріншоти системи «Ліга Закон»; оборотно-сальдові відомості.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «Базіс Інторг», судами установлено, що між позивачем, як покупцем, та вказаним підприємством, як постачальником, укладено договір поставки від 03 вересня 2012 року №03/09-12, за умовами якого останній зобов'язувався передати позивачу товар, а позивач зобов'язувався прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товару здійснювалася на умовах DDP згідно правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс», місце поставки - м. Харків.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, які свідчать про факт передачі-отримання та перевезення замовленого товару (папір А4).

Так, придбаний товар перевозився перевізником ТОВ «Жасмін-2007 на підставі договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом від 13 червня 2012 року №5/06.2012/9/ЛЗ з місцем розвантаження: м. Київ, вул. Тимофія Шамрила, 23.

За фактом поставки контрагентом виписано позивачу податкові накладні.

Оплата за поставлений товар здійснювалась позивачем у безготівковому порядку, що підтверджується копіями банківських виписок.

Окрім того, на підтвердження реальності господарських операцій та мети використання придбаних товарів та послуг у господарській діяльності позивачем надано копії накладних на передачу матеріалів у виробництво; оборотно-сальдові відомості.

Таким чином, позивачем надано первинні бухгалтерські та інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг (товарів) при взаємовідносинах з наведеними контрагентами. При цьому, суд враховує, що спірні господарські операції узгоджуються зі звичайною для позивача господарською діяльність, основним видом якої, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є комп'ютерне програмування.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 226, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі №826/1755/15 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: В.В. Кошіль

О.А. Моторний