Ухвала суду № 48116093, 23.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 року м. Київ К/800/38667/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Осровича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представника відповідача Пащенка В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014

у справі №2а/0470/6604/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грей-Центр»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна податкова інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Державної податкової служби України

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грей-Центр» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Грей-Центр») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.11.2011 №0000992320, №000982320.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2012, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014, позов задоволено у повному обсязі.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт від 18.10.2011 №502/1-23-20-34803784.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог: абз. 5 пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 2400217,00 грн.; п. 4.1, п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 394150,00 грн.

На думку податкового органу заниження податку на прибуток мало місце через заниження позивачем балансової вартості запасів на кінець звітного періоду півріччя 2010 року на 8441005,00 грн., що призвело до заниження показників рядку 01.2 декларації з податку на прибуток підприємством «приріст балансової вартості запасів» на відповідну суму. Уточнюючі розрахунки по податку на прибуток подані позивачем за період перевірки, який вже було досліджено та перевірено, підтверджено матеріалами попередньої перевірки, тому до уваги податковим органом не прийняті. Крім того, заниження валових витрат позивачем на загальну суму 913561,00 грн. відбулось через не нарахування останнім відсотків на залишок коштів отриманих від ПП «Солор» на підставі договору доручення, що є порушенням абз. 5 пп. 1.22.1 п. 1.22. ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Висновки податкового органу щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 179159,00 грн. за квітень 2010 року ґрунтуються на відсутності у звіті про використання РРО та книги обліку розрахункових операцій за березень 2010 року даної суми повернутих коштів кінцевому споживачу. Висновки щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 214991,00 грн. за червень 2010 року ґрунтуються на встановленої розбіжності між показниками декларації з податку на прибуток підприємства за півріччя 2010 року та показниками податкових декларацій з ПДВ в сумі 1074953,00 грн., що призвело до заниження бази оподаткування операцій з поставки товарів на 1074953,00 грн., ПДВ - в сумі 214991,00 грн. Крім того такий висновок ґрунтується на тому що, актом попередньої перевірки не було встановлено заниження/завищення податкових зобов'язань з ПДВ за квітень - березень 2010 року, висновки акта оскаржені не були.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.11.2011: №0000992320, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 2987355,00 грн., в тому числі 2400217,00 грн. - за основним платежем, 587138,00 грн. - за штрафними санкціями; №0000982320, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 492688,00 грн., в тому числі 394150,00 грн. - за основним платежем, 98538,00 грн. - за штрафними санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до абз. 2 та 3 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Судами зазначено, що зі змісту акта перевірки від 15.07.2010 №703/1-23-40-34803784 «Про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 30.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010» вбачається, що проведеною перевіркою не встановлено заниження задекларованих показників у рядку 01.2 декларацій «Приріст балансової вартості запасів», неправильності у визначені балансової вартості запасів на початок звітного року та на кінець звітного періоду не виявлено.

Отже судами попередніх інстанцій враховуючи положення вказаних правових норм, які не містять заборони платнику податків та не обмежують його право подавати уточнюючий розрахунок у разі самостійного виявлення помилки у показниках раніше поданої податкової декларації за той період, який вже був перевірений контролюючим органом, і щодо тих даних, перевіркою яких порушень не виявлено, з урахуванням вірно встановлених обставин справи які свідчать про те, що позивачем уточнювались показники податкової звітності в тій частині, в якій порушень перевіркою відповідача виявлено не було та того періоду, який податковим органом раніше не був перевірений, дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачем факту порушення позивачем п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі по тексту - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Згідно з абз. 5 пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що безповоротною фінансовою допомогою - є сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами (пп. 1.22.2 п. 1.22 ст. 1 даного Закону). Аналогічні положення містить пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

За змістом пп. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена п. 7.2 ст. 7 або ст. 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

Між тим суди дослідили договір доручення від 03.11.2008 №01/11, укладений між позивачем та ПП «Солор» та встановивши обставини того, що договір не містить положень щодо передачі позивачу у користування коштів на визначений строк, що підтверджує те, що кошти передані за вказаними договором не є поворотною фінансовою допомогою, при цьому фактів користування позивачем цими коштами не встановлено, дійшли правильного висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо порушення позивачем положень абз. 5 пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Щодо висновків відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за квітень 2010 року на суму 179159,00 грн. та за червень 2010 року на суму 214991,00 грн., то судами зазначено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до відповідача, для виправленої помилки, що містилась в раніше поданій декларації, подана податкова декларація з податку на додану вартість за квітень 2010 року, в якій виправлені помилки за березень 2010 року. У зв'язку з чим позивачем зменшена сума податку на додану вартість в розмірі 179158,80 грн. за операцією на суму 1074952,80 грн.

Суди вірно врахували, що згідно з даними податкової звітності з ПДВ за березень 2010 року, зокрема з розрахунку коригувань сум ПДВ, означена сума не відображена в розділі «Коригування податкових зобов'язань» як сума, що коригується у зв'язку із поверненням товару. В скаргах на спірні рішення позивач також не зазначає про виправлення даних щодо суми ПДВ в розмірі 179158,80 грн. у зв'язку із поверненням товару.

При цьому податкова декларація з ПДВ за квітень 2010 року, в якій виправлені помилки за березень 2010 року, подана до відповідача 19.05.2010, тобто до проведення податковим органом попередньої планової перевірки позивача за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, яка розпочалась 27.05.2010, за результатами якої складений акт від 15.07.2010 №703/1-23-40-34803784, що не містить зауважень з приводу формування позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на березень 2010 року.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість висновків відповідача щодо порушення позивачем п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до яких якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів щодо необґрунтованості доводів відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість в розмірі 214991,00 грн., які наведено в акті перевірки від 18.10.2011, та ґрунтуються на порушені позивачем положень п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» згідно яких база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг).

Суди вірно врахували те, що зазначивши в акті перевірки про заниження задекларованих позивачем показників у рядку 1 декларації у сумі 214991,00 грн. та положення п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідачем, в порушення п. 6 Порядку №984, не наведено чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи за якими саме операціями позивачем занижений показник на означену суму, які саме виписані ним в червні 2010 року податкові накладні не враховані при формуванні показників податкових зобов'язань з ПДВ.

Крім того, судами вірно зазначено, що положення п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» наділяють платника податків правом в межах строків давності подавати уточнюючий розрахунок у разі самостійного виявлення помилки у показних раніше поданої декларації, в тому числі за той період, який вже був перевірений контролюючим органом, і щодо тих даних, перевіркою яких порушень не виявлено.

Таким чином, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій відносно того, що висновки податкового органу в частині порушення позивачем положень п. 4.1, п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та заниження податку на додану вартість в розмірі 394150,00 грн. є також необґрунтованими.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров