Ухвала суду № 48116057, 29.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2015 року м. Київ К/800/1381/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Сірош М.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - Інспекція)

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30.01.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013

у справі № 2а-5251/12/2170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірмово-промисловий комплекс "Корабел" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 15.04.2010 № 0000010700/0, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за звітні періоди з січня по квітень 2009 року в загальній сумі 455 273,30 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 30.01.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013, позов задоволено.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що за відсутності доказів зловживання платником у сфері оподаткування відсутність підтвердженого факту надходження до бюджету необхідних сум ПДВ за наслідками перевірки його постачальників по ланцюгу не може слугувати підставою для позбавлення платника права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про порушення судами положень підпунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які пов'язують право платника на отримання бюджетного відшкодування з надмірним надходженням відповідної суми податку до бюджету, внаслідок чого утворюється джерело для проведення відповідних видатків. Невиконання ж постачальниками платника по ланцюгу обов'язків з декларування та сплати податку, на думку Інспекції, виключає наявність наведеної підстави для повернення позивачеві ПДВ з бюджету.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Інспекцією за наслідками проведення невиїзної документальної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за січень, лютий, березень, квітень 2009 року.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 07.04.2010 № 1586/07-0/32808885, в якому зафіксовано відсутність підтвердженого факту надмірного надходження ПДВ до бюджету за операціями з придбання у товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Новий стиль» товару з огляду на неможливість проведення зустрічних перевірок постачальників попередніх ланок у ланцюгу постачання через їх банкрутство.

Наведену обставину було розцінено податковим органом як таку, що виключає право Товариства на отримання бюджетного відшкодування ПДВ в оспорюваній сумі.

Втім суди цілком об'єктивно не підтримали зазначену правову позицію відповідача у справі з огляду на її невідповідність нормам матеріального права, що регулюють розглядувані правовідносини.

Так, на час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків, було врегульовано пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За правилами підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 названого Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) (підпункт «а»).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» правила формування податкового кредиту (який у подальшому бере участь у розрахунку від'ємного значення ПДВ) свідчать на користь висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак, у розглядуваному випадку на існуванні відповідних обставин податковий орган не наполягав.

Фактично єдиною підставою для прийняття відповідачем оспорюваних актів індивідуальної дії слугувала відсутність надходження необхідної суми ПДВ до бюджету за ланцюгом поставки.

Однак аналізовані приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками по ланцюгу.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальниками ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Слід також зазначити, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на податковий облік позивача як кінцевого набувача.

Адже наслідки невиконання своїх зобов'язань постачальниками платника можуть покладатися на останнього у разі доведення податковим органом, зокрема, змови такого платника та його контрагентів, узгодженості їх дій, спрямованих на перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує своїх зобов'язань зі сплати ПДВ, з метою збагачення за рахунок бюджетних коштів, що, однак, не було здійснено Інспекцією у розглядуваній справі.

У той же час судами встановлено, що від'ємне значення з ПДВ в оспорюваній сумі виникло у податковому обліку позивача у зв'язку із здійсненням операцій з придбання дверних полотен у товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Новий стиль»; реальність виконання цих операцій підтверджується необхідними первинними документами (договорами купівлі-продажу, податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання-передачі товару. платіжними дорученнями,) та податковим органом не заперечується. Придбаний товар було використано Товариством у власній господарській діяльності з виробництва меблів, дверей.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів щодо відсутності підстав для позбавлення позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування, що обумовлює правильність рішень попередніх інстанцій про задоволення даного позову.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30.01.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 у справі № 2а-5251/12/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак М.В. Сірош