Ухвала суду № 48112696, 05.08.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22ц/778/4087/ 2015 р.

Є.У.№335/12146/14-ц

Головуючий у 1 інстанції:Калюжна В.В

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Бондаря М.С.

суддів: Подліянової Г.С.

ОСОБА_2

при секретарі: Мельник З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року ТОВ «Баядера Логістик» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, вказавши, в обґрунтування позову наступне. 29 липня 2014 року між ТОВ «Баядера Логістик» та ОСОБА_3 був укладений договір позики № 1/14, на виконання якого Позивач передав Відповідачу грошові кошти в позику у розмірі 150 000 грн., а Відповідач зобов'язалась повернути грошові кошти до 30.09.2014 року, однак у вказаний строк відповідач грошові кошти не повернула. Крім того, відповідно до умов договору Позичальник сплачує Позикодавцю штраф у розмірі 10 % від суми позики, що складає 15 000 гривень, у разі несвоєчасного повернення суми позики. У зв'язку з невиконанням Відповідачем умов договору, Позивач звернувся до суду та просить стягнути з Відповідача суму боргу за договором позики № 1/14 від 29.07.2014 року у розмірі 150 000 гривень, штраф у розмірі 15 000 гривень та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1650 гривень.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3, на користь ТОВ «Баядера Логістик» суму боргу за договором позики № 1/14 від 29.07.2014 року у розмірі 150 000 гривень, штраф у розмірі 15 000 гривень та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1650 гривень, а всього 166 650 гривень.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки між сторонами укладено договір позики, за яким ОСОБА_3 одержала в борг 150000 грн., що підтверджується укладеним між сторонами договорм позики, складеною нею розпискою та підписаним нею видатковим касовим ордером 31липня 2014 року, тому прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної суми, а також штраф у розмірі 10 відсотків від суми позики за несвоєчасне її повернення , що складає 15000 грн.

З таким висновком суду можна погодитись.

Судом установлено, що 29 липня 2014 року між ТОВ «Баядера Логістик» та ОСОБА_3 був укладений договір позики № 1/14, відповідно якого ТОВ «Баядера Логістик» передав у позику ОСОБА_3 150 000 грн., до 30 вересня 2014 року , що підтверджується письмовим договором позики, розпискою ОСОБА_3 від 31.07.2014 року про отримання нею позики в сумі 150000 грн. за договором позики від 29.07.2014 року, видатковим касовим ордером Серія 02АААГ № 957536.

В п. 2.3 вищезазначеного договору зазначено, що факт надання позики засвідчується видатковим касовим ордером або випискою із банківського рахунку позикодавця. Позика може також засвідчуватися розпискою позичальника про отримання коштів із зазначенням дати складання розписки та дати отримання позики.

Тобто, відповідно до цієї умови договору вбачається, що наявність лише одної розписки свідчити про факт отримання коштів позичальником.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6 - 63 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

ОСОБА_3 , як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції, підтвердила, що вона особисто підписувала вищезазначений договір позики, розписку про отримання грошей та видатковий касовий ордер.

Водночас, ОСОБА_3 зазначає, що договір позики між сторонами не укладався, а його бланк, розписку та видатковий касовий ордер вона була змушена підписати 03.02.2011 року незаповненими графами, оскільки це було обовязковою умовою для прийняття її на роботу.

Однак, вимоги про визнання договору недійсним з підстав, передбачених ст. ст. 231, 233 ЦК України чи з інших підстав, остання до суду не заявляла.

Доказів того, що ОСОБА_3 зверталася у відповідні органи про порушення кримінальної справи щодо працівників ТОВ «Баядера Логістика» по факту тиску, примусу на підписання даних пустих бланків чи підробки документів, остання суду не надала, не надано також відповідного вироку суду.

Отже, твердження ОСОБА_3 щодо примусу підпису даного договору позики, розписки та видаткового касового ордеру при прийомі її на роботу не підтверджено нею належними та допустимими доказами.

Таким чином, суд першої інстанції пришов до вірного висновку, що вищезазначений договір позики укладений на умовах, зазначених у ньому, оскільки належних доказів на спростування зазначених обставин суду не надано, тому всі обовязки за цим договором позики у тому числі повернення предмета позики несе позичальник ОСОБА_3 , а позикодавець ТОВ «Баядера Логістик» набуває за цим договором тільки права.

Доводи ОСОБА_3 про те, що в касі ТОВ « Баядера Логістика» станом на 31.07.2014 року не було в наявності коштів в розмірі 150000 грн., не заслуговують на увагу.

Обіг готівкових коштів в касі підприємства регулюються Положенням про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженим Постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 року ( далі Положення). Відповідно до п. 2.2 Положення підприємства здійснюють розрахунки готівкою з фізичними особами, які не здійснюють підприємницьку діяльність через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків, п. 2.3 вказує, що кількість розрахунків протягом дня не обмежується. Відповідно до п. 2.4 готівка, що надходить до каси має у день одержання оприбутковуватися на підставі прибутково касових ордерів. Відповідно до п. 3.4 видача готівки з каси проводиться за видатково касовими ордерами або видатковими відомостями.

З документів, які є в матеріалах справи та які були дослідженні судом першої інстанції ( касової книги, прибутково касові ордери, видатково касові ордери, відомості) вбачається, що 31.07.2014 року на початок дня в касі підприємства був залишок коштів у розмірі 15293.62 грн., протягом дня в касу підприємства було внесено 347 953.01 грн., а видано з каси 355 036.66 грн.. Залишок на кінець дня 8209.98 грн.. Тобто, необхідна сума коштів була наявна в касі підприємства.

Відповідно до п. 4.4 Положення підприємства можуть вести касову книгу в електронній формі за допомогою компютерних засобів. Сторінки нумеруються автоматично в порядку зростання з початку року ( липень охопив сторінки з 149 по 174), роздруковані та скріплені помісячно сторінки протягом року зберігаються у касира, а на кінець року передаються на зберігання в архів, підписуються бухгалтером та керівником підприємства, та скріплюються печаткою, що і було зроблено підприємством відповідно до вимог закону, тому доводи відповідачки, що ці документи є недійсними не заслуговує на увагу.

Доводи апеляційної скарги про те, що час отримання коштів з каси підприємства повинно було зазначаються в так званому Z- звіті не заслуговують на увагу, оскільки реєстратор розрахункових касових операцій застосовується лише для реєстрації розрахункових операцій під час продажу товарів і порядок його використання регламентується положенням Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг ( пункт 3.2. Положення № 637).. Відповідно до норм діючого законодавства України немає вказівок чи положень, які зобовязували касирів підприємства робити в будь- якому вигляді фіксування часу проведення тої чи іншої операції., а фіксальні звітні чеки щодо роботи магазину підприємства з реалізації товару не мають ніякого відношення до предмету доказування.

Крім того, позивачем було надано суду першої інстанції Z- звіт № 1188 від 31.07.2014 року , який підтвердив, що на кінець дня магазин отримав виручку у сумі 101553.06 грн. і касир здав за прибутковим касовим ордером № 318 від 31.07.2014 року дані кошти в касу підприємства для передання інкасаторам банку.

В п. 3.5 Положення № 637 зазначено, що у разі видачі окремим фізичним особам готівки ( у тому числі працівникам підприємства) за видатково касовим ордером касир вимагає паспорт, записує його найменування та номер, ким і коли виданий, фізична особа розписується у видатковому касовому ордеру. Так на видатково касовому ордері №974 від 31.07.2014 року було написано вірні паспортні дані відповідачки, суму видачі, підписи касира, керівника та бухгалтера, ордер підписаний ОСОБА_3, про справжність підпису остання не заперечувала.

Доводи апеляційної скарги про те, що в тексті договору позики позивач посилається на закон, який втратив чинність з 1 квітня 2011 року, що свідчить по те, що його текст було виготовлено ще в 2011 році не заслуговують на увагу, оскільки така помилка не впливає на дійсність чи недійсність правочину, перелік підстав недійсності договору зазначено в Цивільному Кодексі України.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.309 ЦПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: