Рішення № 48109342, 22.07.2015, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/1058/15-ц

Провадження №2/761/2630/2015

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 липня 2015 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Малинникова О.Ф.

при секретарі - Данилевській Є.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Решетнікова Світлана Іванівна про визнання договорів дарування недійсними, -

в с т а н о в и в :

У січні 2014 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Решетнікова Світлана Іванівна про визнання договорів дарування недійсними.

Позивач зазначив, що 18 жовтня 2011 року він надав у борг ОСОБА_2, 105000 доларів США за письмовою розпискою останнього про повернення боргу у сумі позики до 18 квітня 2012 року за рахунок коштів, отриманих від продажу, належної відповідачу квартири АДРЕСА_1. Однак сума боргу не була повернута.

За позовом ОСОБА_1 у грудні 2012 року про виплату суми заборгованості за розпискою від 18 жовтня 2011 року Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2013 року позовну заяву задоволено частково та вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 18 жовтня 2011 року кошти в розмірі 836.850 грн., еквівалент суми боргу в розмір 105000 доларів США на день подання позову, а також 3% від суми позики за період прострочення виконання грошового зобов'язання, що становить 29.713, 87 грн. та судового збору в сумі 3402 грн.

Постановою державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ від 22 липня 2013 року відкрито виконавче провадження № 38981246 про стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 869.965, 87 грн.

У процесі виконання ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві 18 жовтня 2013 року отримано довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо належного та відчуженого майна, належного на праві власності ОСОБА_2 За даною довідкою у період з березня по травень 2013 року відповідачем за договорами дарування відчужено: квартиру АДРЕСА_1 та інші належні йому на праві власності квартири за адресами: АДРЕСА_2 та за адресою АДРЕСА_3.

Позивач, вважає, що відповідач реалізував все належне йому нерухоме майно «з протиправною метою уникнути обов'язку повернення коштів за договором позики та приховання майна від Позивача», стверджуючи що зазначене свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків договорами дарування, зазначаючи як доказ рішення Шевченківського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості:

Враховуючи вищенаведене та посилаючись на ст. ст. 203, ч.3 ст.215,216 ЦК України, позивач просив визнати недійсними оспорені договори дарування квартир, належних ОСОБА_2, а саме (а.с. 94, 117, 149 том-1):

-договір дарування квартири за адресою АДРЕСА_4 від 28.03.2013 року, зареєстрований під №291 від 28.03.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Решетніковою Світланою Іванівною; (а.с. 117)

-договір дарування частини квартири за адресою АДРЕСА_3 від 29.03.2013 року, зареєстрований під №299 від 29.03.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Решетніковою Світланою Іванівною; (а.с. 94)

-договір дарування квартири за адресою АДРЕСА_2 від 31.05.2013 року, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 2723212 від 30.05.2013 року, зареєстрованого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Решетніковою Світланою Іванівною. (а.с. 149)

У липні 2014 року подано клопотання представника позивача про залучення співвідповідачами осіб, які за оспореними договорами дарування стали власниками отриманих квартир. Протокольною ухвалою суду від 21.07.2014 року залучено співвідповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с. 176).

Ухвалою від 12 листопада 2014 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову та накладення арешту на: квартиру АДРЕСА_1, подаровану ОСОБА_3; за адресою АДРЕСА_2, подаровану ОСОБА_4 та на ? частину квартиру АДРЕСА_5.

У процесі розгляду справи по суті ухвалою суду від 19 травня 2015 року відмовлено у прийнятті позовної заяви з додатковими позовними вимогами до заявлених у первісній позовній заяві, а саме про застосування наслідків недійсності оспорених правочинів з поверненням сторін у первісний стан; про скасування держаної реєстрації права власності кожного із співвідповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на придбані ними у позивача квартири за оспореними договорами дарування. (а.с. 87, 88)

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, зазначивши, що відповідачем були укладені договори дарування, оскільки за договорами купівлі-продажу сторона несе фінансові витрати. Підстави визнання недійсними договорів, викладені у позовній заяві підтримала.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні заперечували проти позовних вимог, пояснивши, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки правочини були здійсненні з наміром створення правових наслідків. На час вчинення нотаріальних дій ніяких законних заперечень не виникало. При підготовці до посвідчення правочинів про відчуження спірного нерухомого майна приватним нотаріусом Решетніковою С.І. було перевірено відсутність заборони відчуження або арешту майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. А також стверджували, що фактично користуються квартирами, які були придбані за договором дарування для проживання його сім'ї у цих квартирах.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Решетнікова С.І. в судове засідання не з'явилися повторно, про час та місце слухання повідомлялися належним чином, а тому суд вважає за можливе розглядати справу без їх участі.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача ОСОБА_2 та його представника, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31.05.2013 року було задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

У відповідності із цим рішенням суду стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 18.10.2011 року в розмірі 836850 грн, що являється еквівалентом суми боргу 105000 доларів США на день подання позову, а також 3 % річних від суми позики за період прострочення виконання грошового зобов'язання, що становить 29713,87 грн.

Постановою державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві від 22.07.2013 року було відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа від 12.07.2013 року, виданого на підставі вищевказаного рішення суду 12.07.2013 року Шевченківським районним судом м. Києва.

У процесі виконавчих дій державним виконавцем було отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відчуження відповідачем ОСОБА_2 належного йому на праві власності нерухомого майна відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Як вбачається з матеріалів справи, 28.03.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, згідно з яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1.

Згідно договору дарування квартири від 29.03.2013 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2.

За договором дарування від 30.05.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ОСОБА_2 подарував ОСОБА_5 ? частини квартири АДРЕСА_3.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними зазначених договорів купівлі-продажу, позивач посилаючись на розписки ОСОБА_2, які були предметом розгляду справи про стягнення боргу, стверджував, що позичальник 18.12011 року письмово зобов'язався повернути борг у сумі 105.000 доларів США за рахунок, отриманих коштів від продажу квартири за адресою АДРЕСА_1. (а.с. 12 том-1). Отже, на думку позивача вчинені відповідачем ОСОБА_2 дії щодо відчуження нерухомого майна свідчать про його фактичне ухилення від виконання рішення суду, тобто оспорені правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, зазначивши при цьому на вчинення правочину без наміру створення правових наслідків обумовлених цим правочином.(ст.234 ЦК України)

Позивач є особою, яка вважає порушеним його право на витребування позичених відповідачу коштів за рахунок квартири № АДРЕСА_2, про яку йдеться у борговій розписці від 18.10.2011 року, в тому він вимагає відновлення порушеного його права, не ставлячи питання про повернення йому майна, яке є предметом договорів, а вимагає повернення сторін до первісного стану з метою забезпечення виконання рішення суду про стягнення грошових коштів на його користь.

Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами), які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

В постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах (справа № 6-197цс14), яка є обов'язковою для всіх судів і суди зобов'язані привести свою практику у відповідність з цим рішенням (ст. 360-7 ЦПК України), зазначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування є різновидом правочинів, за якими відбувається відчуження майна на користь інших осіб та є підставою для припинення права власності дарувальника і виникнення права власності на обумовлену договором річ у обдарованого. Припинення права власності на майно позбавляє попереднього власника здійснювати права, які становлять зміст права власності, тобто володіти, користуватись та розпоряджатись майном.

Із змісту ст. 717 ЦК України випливає, що характерною рисою договору дарування є його безоплатність. Тобто метою договору дарування є передача власником (дарувальником) свого майна у власність іншої особи (обдарованого) без отримання будь-якої взаємної винагороди (майнового задоволення).

Позивачем не надано доказів щодо отримання відповідачем, позичальником взаємної винагороди за подаровані квартири, а саме:

- за договором дарування двокімнатної квартири АДРЕСА_6 - ОСОБА_5, 1935 року народження, яка зареєстрована за цією ж адресою; (а.с. 94)

- за договором дарування двокімнатної квартири АДРЕСА_7 - ОСОБА_8, яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_9; (а.с. 117)

- за договором дарування однокімнатної квартири АДРЕСА_8 - ОСОБА_4, яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_9; (а.с. 149).

Як підтверджується долученими до справи документами щодо кожного із договорів, копії яких надійшли від Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Решетнікова Світлана Іванівна та наданими копіями витягів із Державного реєстру на нерухоме майно про реєстрацію права власності, покупці дійсно отримали в дар зазначені квартири для проживання в них, у договорах підкреслено про заперечення сторонами удаваності чи уявності цих правочинів.

Перевірено та підтверджено витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутність податкової застави та обтяження на предмети нерухомості, зазначені у договорах.

А також у тексті кожного договору сторони підтверджують спрямованість договору на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, судом встановлено на підставі зібраних доказів, яким судом надана оцінка у їх сукупності, що відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 є близькими родичами відповідача ОСОБА_2, який у відповідності до ст. 319 ЦК України розпорядився своїм майном на власний розсуд шляхом укладання договорів дарування.

Як зазначалося вище, на нерухоме майно, яке на даний час належить відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, під час розгляду справи про стягнення боргу арешт не накладався, відчуження майна відбулося до дня ухвалення заочного рішення суду.

Судом також достовірно встановлено, що оспорені договори були укладені відповідачами під час розгляду цивільного спору про стягнення боргу за розпискою. При цьому судом не було накладено арешту на квартири, які є предметами спірних договорів під час їх укладення. Будь яких даних про заставу, іпотеку або інші види забезпечення виконання зобов'язання, що були предметом розгляду цивільної справи про стягнення боргу за розпискою, пов'язані із забороною відповідачу розпорядитись належною йому власністю у справі відсутні і позивач не посилається на них.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем, у відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, не надано доказів щодо відсутності у відповідачів наміру створити юридичні наслідки в зв'язку з укладанням оспорюваних договорів дарування.

Таким чином, доводи позивача, що оспорюванні правочини є фіктивними, тобто укладені без наміру створення правових наслідків, є необґрунтованими та недоведеними.

З огляду на встановлені обставини, що вищезазначені, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні ОСОБА_9 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Решетнікова Світлана Іванівна про визнання договорів дарування недійсними за недоведеністю підстав, на які позивач посилався на підтвердження позовних вимог стосовно укладення оспорених договорів без наміру створити юридичні наслідки.

За вищенаведених обставин на підставі ст.ст. 203, 215, 134. 316, 319, 328, 334 ЦК України та керуючись ст.ст. 10, 57, 60, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Решетнікова Світлана Іванівна про визнання договорів дарування недійсними - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційному суду міста Києва через Шевченківський районний суд м. Києва, який ухвалив оскаржуване рішення.

Суддя: Малинников О.Ф.