Ухвала суду № 48086783, 06.08.2015, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Москаленко В.В.

Доповідач - Украінцева Л.Д.

Справа № 425/586/15-ц

Провадження № 22ц/782/309/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«06» серпня 2015 року м.Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді - Украінцевої Л.Д.

суддів - Лісіциної А.І., Романченка В.О.

при секретарі - Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку Луганської області апеляційну скаргу представника відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області

на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 30 квітня 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Луганській області про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Луганській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, а саме просить стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області на його користь заборгованість в сумі 1571,92 грн.

02 квітня 2015 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог в якій просить стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області на його користь заборгованість в сумі 1780,36 грн.

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 30 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Луганській області про стягнення заборгованості по заробітній платі - задоволено повністю та стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платні в сумі 1780 грн. 36 коп. Крім того, з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області стягнуто судовий збір в сумі 243 грн.60 коп. на користь держави. Рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платні в сумі 1780,36 грн. допустити до негайного виконання.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції представник відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області звернувся з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову вимовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду матеріалам справи.

При цьому апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як незаконне та необґрунтоване, оскільки судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, а також не застосовано норми законів, які підлягали застосуванню. Судом не прийнято до уваги положення Постанови КМУ №595 від 07.11.2014 року та п.2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, яким вказано, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, видатки з Державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. У п.4 зазначено, що заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюється, якщо установа продовжує функціонувати і працівники виконують свої обов'язки. В матеріалах справи немає документів чи доказів, що позивач, як працівник суду виїхав з території непідконтрольній Україні і знаходиться на контрольованій Україною території чи виявив бажання працювати (перевестись) на підконтрольну територію та не звертався до ТУ ДСА України в Луганській області. Крім того, суми заборгованості по зарплатні за листопад 2015 року вказані в рішенні суду першої інстанції не є результатом перерахунку кваліфікованого незалежного бухгалтерського експерта чи бухгалтера ТУ ДСА України в Луганській області.

Сторони про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, у судове засідання не з'явилися, надали заяви в яких просять справу розглянути в їх відсутності.

Колегія суддів вважає за можливим на підставі ст. 74,76, ч.2 ст. 305 ЦПК України розглянути справу за їх відсутністю.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, розглянувши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на своєчасне отримання заробітної плати за жовтень 2014 року та листопад 2014 року було порушено відповідачем, тому воно підлягає судовому захисту і жоден з нормативно - правових актів, на які посилається відповідач у своїх запереченнях, не звільняє останнього від обов'язку нарахування та виплати заробітної плати працівникам суду.

Зазначений висновок грунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, що означає, що судом повно та всебічно встановлено правовідносини між сторонами на підставі наданих сторонами доказів, досліджених у встановленому порядку судом у судовому засіданні, до встановлених правовідносин застосовано ті норми матеріального права, які їх регулюють

Судом першої інстанції вказані вимоги закону додержано, у відповідності до вимог ст.ст. 212, 231 ЦПК України були повно і всебічно досліджені обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції, суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з 24 травня 2011 року працював сторожем в Перевальськом районном суді Луганської області, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.7-9).

В періоді з 01.10.2014 року по 30.11.2014 року, позивач відпрацювала 23 робочих дня у жовтні 2014 року та 20 робочих днів у листопаді 2014 року, що підтверджується відповідними табелями обліку використання робочого часу (а.с.15 -21).

Як вбачається з матеріалів справи посадовий оклад позивача складає 1218 грн.

Відповідно до розрахункового листа ОСОБА_3 за жовтень 2014 року було нараховано: посадовий оклад - 1218 грн., премія - 121 грн.80 коп., індексація прибутку - 146грн.16 коп. та була утримана матеріальна допомога на оздоровлення в сумі 1400 грн., а всього до виплати 85 грн.96 коп. (а.с.14).

Що стосується розміру заробітної плати за листопад 2014 року, то колегія суддів також погоджується з розрахунком позивача та суду першої інстанції за наступне:

Відповідно до наказу керівника апарату Перевальського районого суду Луганської області від 24.11.2014 року № 127 за рахунок економії заробітної плати за листопад 2014 року було премійовано усіх працівників суду у розмірі 10 відсотків посадового окладу (а.с.11).

Таким чином, розмір заробітної плати позивача за листопад 2014 року складає: посадовий оклад - 1218 грн., премія - 121 грн.80 коп., індексація прибутку - 146грн.16 коп., а всього 1485,96 грн.

Також позивач просив стягнути компенсацію за жовтень 2014 року у розмірі 11,56 грн., та за листопад 2014 року у розмірі 146, 94 грн.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із доводами позивача та суду першої інстанції про стягнення з ТУ ДСА України у Луганській області заборгованості із заробітної плати за період з 01.10.2014 р. по 31.11.2014 року включно, з індексацією нарахованої суми., а всього 1780,36 коп.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник щодо права позивача, як працівника, на отримання заробітної плати за виконану роботу за жовтень - листопад 2014 року, з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати за порушення строків її виплати.

Листом № 8-6034 від 08.12.2014 року ДСА України було повідомлено В.о. голови Перевальського районного суду Луганської області про те, що відповідно до "Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №595 заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису. За даними штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 20.11.2014 року № 33/224/А Перевальський районний суд Луганської області контролюється терористами.

Відповідно до положень ст.94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст.98 КЗпП праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Також, окрім Кодексу Закону про Працю України, нормативно-правовим актом, який визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати є Закон України "Про оплату праці" (надалі - Закон №108/95).

В ст.21 та ст.22 Закону №108/95 передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 1 ст.115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Аналогічна за змістом норма зазначена в ч.1 ст.24 Закону №108/95.

Згідно зі ч.2 ст.61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Судом першої інстанції обґрунтовано визнано загальновідомими обставинами проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях.

Як зазначається позивачем, що не спростовано відповідачем, розпорядженням Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №56/0/38-14 від 08.12.2014 р. "Про визначення територіальної підсудності справ" на підставі подання ДСА України на зміну територіальної підсудності судових справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним та апеляційним судам змінено підсудність справ Перевальського районного суду Луганської області.

З урахуванням викладеного, судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на п.2 Тимчасового порядку №595, як на підставу для відмови у проведенні виплати заробітної плати, з огляду на наступне.

Так, в п.2 Тимчасового порядку №595 встановлюється, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 р. "Про незалежність судової влади", зазначено, що відповідно до ст.8 та ст.22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

У відповідності до положень ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (ст.8 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ст.21 та ч.3 ст.22 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частинами 1 та 2 ст.24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В ст.64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Згідно п.1 та п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту.

Відповідно до ст.92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).

Пунктом 3 рішення Конституційного Суду України №15-рп/2000 від 14.12.2000р. "У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату", офіційного тлумачення положень ч.2 ст.150 Конституції України, а також ч.2 ст.70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України)", згідно якого суд зазначив, що виходячи з Конституції України Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11.07.1996 р., як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (ст.75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (ст.5, ст.38, ст.69, ст.72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (п.3 ч.1 ст.85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8 Конституції України). З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Одночасно, в ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як вбачається зі змісту п.2 Тимчасового порядку №595 видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування фактично були зупинені.

Як вбачається із змісту позовної заяви, що не заперечується відповідачем, видатки з державного бюджету на виплату заробітної плати позивачеві не здійснюються.

Враховуючи норми Конституції України, законів, зміст рішень Конституційного Суду України, теоретичні засади науки теорії держави і права, судова колегія дійшла до висновку, що встановлені законом права громадянина, в тому числі, щодо конкретних соціальних гарантій (пенсійного та іншого соціального забезпечення) можуть бути змінені виключно законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно абз.3 ст.1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" (надалі - Закон №638) встановлено, що режим у районі проведення антитерористичної операції - це особливий порядок, який може вводитися в районі проведення антитерористичної операції на час її проведення і передбачати надання суб'єктам боротьби з тероризмом визначених цим Законом спеціальних повноважень, необхідних для звільнення заручників, забезпечення безпеки і здоров'я громадян, які опинилися в районі проведення антитерористичної операції, нормального функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

В ст.3 Закону №638 визначено, що боротьба з тероризмом ґрунтується на принципах, зокрема: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; комплексного використання з цією метою правових, політичних, соціально-економічних, інформаційно-пропагандистських та інших можливостей; пріоритетності попереджувальних заходів; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.

Статтею 4 Закону №638 передбачено, що організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Одночасно, ч.2 ст.14 Закону №638 передбачає, що у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Вказане в сукупності дає підстави дійти до висновку, що Кабінет Міністрів України не наділений правом обмежувати встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили права громадян у сфері виплати заробітної плати у районі проведення антитерористичної операції.

Крім того, пункт 2 "Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей", визнано незаконним та не чинним з моменту його прийняття, постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року (яка набрала законної сили 02 квітня 2015 року, після її перегляду Київським апеляційним адміністративним судом).

Згідно абз.2 п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

На підставі вказаного, колегія суддів погоджується з доводами позивача та висновками суду першої інстанції про стягнення з ТУ ДСА України у Луганській області заборгованості по заробітної плати за період з 01.10.2014 р. по 31.11.2014 року включно, з індексацією нарахованої суми.

Посилання апелянта на листи Державної Казначейської служби України до уваги не беруться, оскільки останні за своєю правовою природою не є нормативно - правовими актами.

Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта про відсутність підстав щодо стягнення заборгованості із заробітної плати з огляду на те, що вказаний перерахунок не є результатом перерахунку кваліфікованого незалежного бухгалтерського експерта чи бухгалтером ТУ ДСА України в Луганській області, оскільки відповідачем не спростовано розмір розрахунку заробітної плати, включаючи її індексацію та компенсацію, також, останнім не надано жодних документів або заперечень щодо розміру заборгованості.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержання вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, перевіривши розрахунок позивача, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно визначився із розміром заборгованості із заробітної плати, включаючи її індексацію, яка підлягає стягненню з відповідача. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, судова колегія дійшла висновку, що відповідачем, не спростовано доводи позивача, а отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки, позивач не здійснював судові витрати, тому вони відшкодуванню позивачу не підлягають.

Судові витрати у вигляді судового збору підлягають стягненню з апелянта - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області.

Керуючись ст.ст.88, 303, п.1 ч. 1 ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області - відхилити.

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 30 квітня 2015 року - залишити без змін.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області судовий збір в сумі 121 грн.80 коп., отримувач коштів: УК у м.Сєвєродонецьк 22030001Код ОКПО: 37944909 МФО: 804013

Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Луганській області

Рахунок: 31211206780080

По коду класифікації доходів: судовий збір

Код ЄДРПОУ суду: 37944909

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак її може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: