Постанова № 48086316, 04.08.2015, Лисичанський міський суд Луганської області

справа №415/3473/15-п

провадження № 3/415/440/15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.08.15 року м. Лисичанськ

Суддя Лисичанського міського суду Луганської області Старікова М.М., розглянувши матеріали справи, що надійшли від ВДАІ Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, не одруженого, не інваліда, працюючого слюсарем підземним на шахті ім. Капустіна, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_3,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 2 КУпАП, -

В С Т А Н О В И ЛА:

14 травня 2015 року о 07 годині 50 хвилин у м. Креміна Луганської області ОСОБА_1 керував транспортним засобом мопедом іноземним DELTA по вул. Кірова з явними ознаками алкогольного спяніння (різкий запах алкоголю з рота, тремтіння рук), від проходження у встановленому законом порядку огляду щодо встановлення стану спяніння відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України.

ОСОБА_1 у судовому засіданні винним себе у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч.2 КУпАП, визнав та пояснив, що 13 травня 2015 року у вечорі випив приблизно 6 л. пива, після чого о 07 годині 50 хвилин 14 травня 2015 року в місті Креміна по вулиці Кірова керував мопедом, де був зупинений співробітниками міліції, які запропонували йому пройти огляд на стан спяніння за допомогою алкотестера «Драгер», але він відмовився. Після цього співробітники запропонували проїхати до медичного закладу задля проходження огляду на стан алкогольного спяніння, але він також відмовився, бо він напевно знав, що результат огляду підтвердить його перебування у стані алкогольного спяніння. Співробітниками ДАІ йому було розяснено суть ст. 268 КУпАП. Протокол було складено в присутності двох понятих. Протягом року він притягався до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ст. 130 ч.1 КУпАП, до теперішнього часу штраф не сплатив, а мопед продав. Свою провину усвідомив, щиро розкаявся та просив суд суворо його не наказувати, неповнолітніх дітей на утриманні не має.

Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_1 14.05.2015 року в 07 годині 30 хвилин випив алкогольного пива, після чого в 07 годині 50 хвилин керував мопедом DELTA (іноземного виробництва), в м. Креміна по вул. Кірова був зупинений співробітниками ДАІ. Від проходження огляду для визначення стану спяніння відповідно до встановленого законом порядку з використанням прибору драгер або в медичному закладі відмовився. Претензії до співробітників ДПС відсутні (а.с.3).

У судовому засіданні встановлено, що 11 березня 2015 року постановою Лисичанського міського суду Луганської області ОСОБА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1, було визнано винним та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 4250 (чотири тисячі двісті пятдесят) грн., за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП, вчиненого останнім 01 січня 2015 року (а.с.5).

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст. 130 КУпАП знайшла своє повне підтвердження у суді: крім визнання своєї провини правопорушником під час судового розгляду, доведена протоколом про адміністративне правопорушення серії АП1 №677060 (а.с.1); письмовими поясненнями ОСОБА_1 (а.с.3); поясненнями понятих ОСОБА_2, ОСОБА_3 (а.с.2).

Таким чином, дії ОСОБА_1 за ознаками ст. 130 ч. 2 КУпАП кваліфіковані правильно, оскільки він, керуючи транспортним засобом повторно протягом року відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного спяніння.

При вирішенні питання, який вид стягнення передбачений саме ч. 2 ст. 130 КУпАП слід застосувати до правопорушника суд виходить з наступного.

Згідно вимог ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобовязані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Санкція ч.2 ст.130 КУпАП передбачає для водіїв позбавлення права керування транспортними засобами на строк від двох до трьох років з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк від десяти до пятнадцяти діб з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого, а для інших осіб - адміністративний арешт на строк від десяти до пятнадцяти діб з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Відповідно до абзацу 3 п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005р. № 14 суди не вправі застосовувати стягнення у вигляді позбавлення права керувати транспортним засобом й тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.

Згідно п.1.10 Про правила дорожнього руху, водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Як вбачається з довідки ВДАІ Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області вбачається, що за обліково-реєстраційними даними компютерної системи, посвідчення водія на ім`я ОСОБА_1, не зареєстровано (а.с.6). Таким чином, в розумінні ч.2 ст.130 КУпАП, ОСОБА_1 не є водієм, а є іншою особою, яка керує транспортним засобом.

При накладенні стягнення суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність: ОСОБА_1 офіційно працює слюсарем підземним на шахті ім. Капустіна, інвалідом не являється, повторно протягом року притягується до адміністративної відповідальності, неповнолітніх дітей на утримані не має, визнав провину, розкаюється у скоєному.

В якості обставин, що помякшують відповідальність правопорушника згідно зі ст. 34 КУпАП, суд приймає до уваги повне визнання своєї провини правопорушником, щире розкаяння винного.

Обставин, що згідно зі ст. 35 КУпАП, обтяжують відповідальність правопорушника, суд не вбачає.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням особи, майнового стану та ступеню вини правопорушника, характеру та суспільної небезпеки вчиненого ним правопорушення, суд вважає, що правопорушнику слід призначити стягнення у виді у вигляді адміністративного арешту, передбаченого санкцією ст. 130 ч.2 КУпАП, що є достатньою мірою відповідальності з метою його виховання, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.

Підстав для призначення додаткового стягнення у вигляді вилучення транспортного засобу, що передбачено санкцією ч. 2 ст.130 КУпАП України, суд не вбачає з вищевказаних причин.

Що стосується положень ст.326 КУпАП, якою передбачено, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Частиною 1 ст.294 КУпАП передбачено, що постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього Кодексу, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 1853 цього Кодексу.

Проте, рішенням Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 30 жовтня 2014 року по справі Швидка проти України (Заява № 17888/12), яке, окрім іншого, розглядалося в аспекті можливості оскарження рішення суду по справі про адміністративне правопорушення, яким було призначено стягнення у вигляді адміністративного арешту, і ефективності застосування рішення апеляційного суду, в разі скасування рішення місцевого суду, було визначено таке.

п.44 суд вважає за належне розглянути цю скаргу за статтею 2 Протоколу №7, у якій зазначено таке:

1. Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом.

2. Із цього права можуть поширюватися винятки для передбачених законом незначних правопорушень або коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдувального вироку.

53. Суд зазначає, що апеляційна скарга заявниці на постанову від 30 серпня 2011 року, подана того ж дня, не зупиняла виконання судового рішення, а накладене стягнення було застосовано невідкладно. Це було зроблено відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким передбачено невідкладне виконання постанови лише, якщо вона стосується позбавлення волі. Якщо б покарання було іншим, рішення суду першої інстанції набрало б законної сили лише за відсутності апеляційної скарги упродовж встановленого законодавством строку або якщо б апеляційний суд залишив його без змін. Проте у цій справі перегляд судом апеляційної інстанції відбувся після того, як заявниця відбула у повному обсязі призначене судом першої інстанції покарання. Суд вважає незрозумілим, як такий перегляд на цій стадії міг ефективно виправити недоліки рішення суду нижчої інстанції.

54. Суд не оминає увагою той факт, що якби апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції, то заявниця могла вимагати на цій підставі виплати їй відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Проте такий ретроспективний та виключно компенсаторний засіб юридичного захисту не можна вважати заміною права на перегляд, закріпленого у статті 2 Протоколу №7. Інше рішення суперечитиме усталеному принципові практики Суду, згідно з яким Конвенція покликана гарантувати не якісь теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними на практиці (див., mutatis mutandis, вищезазначене рішення у справі Ейрі проти Ірландії (Airey v. Ireland), п. 24, та рішення у справі ОСОБА_8 проти Іспанії (Garciia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, п. 43, ECHR 2000? II).

55. З огляду на вищевикладене Суд констатує, що у цій справі було порушення статті 2 Протоколу №7

Таким чином, з метою недопущення порушення прав і свобод особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та якій обрано захід стягнення у вигляді адміністративного арешту, з урахуванням практики ЕСПЛ, суд вважає, що виконання зазначеної постанови слід допустити через десять днів з дня її винесення.

На підставі вимог ст.ст. 4, 9 Закону України «Про судовий збір», ст. 40-1 КУпАП, судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 36 (тридцять шість) гривень 54 копійки.

Керуючись ст.ст. 33, 130 ч.2, 221, 284, 285, 289, 294,326 КУпАП України, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Піддати ОСОБА_1, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 130 КУпАП адміністративному стягненню у вигляді адміністративного арешту на строк 10 (десять) діб без оплатного вилучення транспортного засобу.

Стягнути зОСОБА_1, на користь держави судовий збір у розмірі 36 (тридцять шість) гривень 54 копійки (одержувач коштів УДКСУ у місті Лисичанську Луганської області, код ОКПО одержувача 37800278, банк одержувача ГУ ДКСУ у Луганській області, МФО 804013, р/р 31219206700051, код класифікації доходів бюджету 22030001).

Постанову може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її винесення до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд.

Виконання зазначеної постанови допустити через десять днів з дня її винесення. В разі оскарження після відповідного рішення апеляційного суду. Негайному виконанню не допускати.

Строк адміністративного арешту відраховувати з моменту затримання.

Суддя М.М.Старікова