Рішення № 48083142, 28.07.2015, Києво-Святошинський районний суд Київської області

28.07.2015

Справа № 369/1298/15-ц

Провадження № 2/369/1118/15

РІШЕННЯ

Іменем України

17.07.2015 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Усатова Д.Д.

за участю секретаря Котляр А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства КБ «Приват Банк» про захист прав споживача та стягнення коштів за депозитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року позивач звернувся з цим позовом до суду, посилаючись на те, що 08.01.2014 року між позивачкою та відповідачем було укладено депозитний договір №SAMDNWFD70052541500, вклад «СТАНДАРТ», за яким позивачка внесла на рахунок у банку-відповідача 100 000 гривень, але не отримала відсотки за договором та не може забрати кошти, вкладені на депозит.

Посилаючись на вищевикладене та норми закону, позивач просила суд: стягнути з публічного акціонерного товариства КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDNWFD70052541500 від 08.01.2014 року у розмірі 100000,00 гривень, невиплачені відсотки за договором №SAMDNWFD70052541500 від 08.01.2014 року у розмірі 15928,77 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 1000 гривень, та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 гривень.

В судове засідання представник позивача з»явився. Позов підтримав, просив суд задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з»явився. Проти задоволення позову заперечував в повному обсязі. Просив суд відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову, з таких підстав.

Судом встановлено, що 08 січня 2014 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" у відділені м. Алушти укладено договір строкового депозитного вкладу №SAMDNWFD70052541500 (вклад "Стандарт").

Згідно зазначеного договору, позивач зарахувала на депозитний рахунок грошову суму у розмірі 100 000 грн. 00 коп. (сто тисяч грн. 00 коп.) на строк 366 днів по 08.01.2015р. включно, процентна ставка на суму вкладу складає 19% річних.

Протягом лютого - березня 2014р. ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснював виплату відсотків за вкладом, згідно умов договору.

09.02.2014р. зараховано 1613 грн. 69 коп., 09.03.2014р. - 1457 грн. 54 коп. Однак, починаючи з квітня 2014р. відповідач припинив нараховувати та здійснювати виплату відсотків за вкладом.

02 липня 2014 року позивач звернулася до ПАТ КБ "ПриватБанк" з вимогою дострокового припинення дії договору. Утім, їй було відмовлено.

Беручи до уваги те, що строк дії вищезазначеного договору до 08 січня 2015 року включно, 31 грудня 2014 року позивач надіслала лист до ПАТ КБ "ПриватБанк" із зазначенням того, що не планує продовжувати строк дії договору та просить виплатити належні їй грошові кошти по закінченню строку дії договору.

Утім, 11 січня 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" повідомив її про відмову у поверненні банківського вкладу в розмірі 100 000 грн. 00 коп., за депозитним договором. Відповідач аргументує свою відмову у поверненні депозитного вкладу тим, що через політичні події, в країні виникли складнощі з обслуговуванням депозитів і рахунків, відкритих в кримських відділеннях ПАТ КБ "ПриватБанк".

Водночас, відповідач не сплатив відсотки за 10 місяців у сумі 15928 грн. 77 коп. Розрахунок заборгованості за відсотками: 100 000 *19% = 19 000 сума відсотків за 12 місяців; 09.02.2014р. зараховано 1613 грн. 69 коп.; 09.03.2014р. зараховано 1 457 грн. 54 коп..

19 000 - 1613.69 - 1457.54 = 15 928 грн. 77 коп.

Отже, відповідач не виконав умови договору №SAMDNWFD70052541500 від 08.01.2014р., як сума вкладу у розмірі 100 000 грн. 00 коп., так і відсотки у розмірі 15 928 грн. 77 коп. позивачу повернуті не були.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово - кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

Відповідно до ч. 2 ст. 1058 ЦК України, договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором.

Частина 1 ст. 633 ЦК України дає визначення поняття публічний договір: публічний договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» клієнт банку -будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Виходячи з вищенаведеного, вкладник за договором банківського вкладу є споживачем послуг банку (клієнт банку), зокрема у сфері залучення коштів на депозитні рахунки. Відповідно захист його прав як споживача регламентовано Законом України «Про захист прав споживачів» та відповідними нормами Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-які виріб товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Пунктом 13 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначається: належна якість товару, роботи або послуги - властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних і:ментах, та умовам договору із споживачем.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на належну якість обслуговування.

Частиною 1 ст. 1058 ЦК України визначається: за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до п. 2.4. «Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 року № 516 (далі - Положення від 03.12.2003 р. № 516), за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором.

Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України, банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Також слід зазначити, що грошові кошти позивача є її власністю, якою вона відповідно до ст..319 ЦК України має право вільно розпоряджатися, зокрема, отримати одночасно всі кошти, а банк згідно ст..1066 ЦК України не має права її обмежити в цьому.

Згідно ст..41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Згідно ст..64 Конституції України, прав і свободи людини й громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже, банк продовжує користуватися коштами позивача без жодної на те правової підстави, чим порушує права позивача.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Ч.1 ст.23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно пн..3-4 Постанови Пленуму Верховного суду «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди N 4 від 31.03.1995р. ( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного суду N 5 (v0005700-01 ) від 25.05.2001 N 1 (v_001700-09) від 27.02.2009) передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Проте, ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів щодо тих втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, заподіяних їй незаконними діями відповідача в частині визначеного нею розміру моральної шкоди в сумі 5 000, 00 грн..

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст..41, 64 Конституції України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про Національний банк України», Постановою Пленуму Верховного суду «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди N 4 від 31.03.1995р., ст.ст. 386, 525, 611, 615, 629, 1058, 1066 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDNWFD70052541500 від 08.01.2014 року у розмірі 100000,00 гривень, невиплачені відсотки за договором №SAMDNWFD70052541500 від 08.01.2014 року у розмірі 15928,77 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 1000 гривень, та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000,00 гривень, а всього 117928,77 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити .

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення .

Суддя: Д.Д.Усатов