Ухвала суду № 48064612, 30.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4962/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі - Війтович Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління ДФС у м. Києві, треті особи які не заявляють самостійних вимоги на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю «Грант Тайм», товариство з обмеженою відповідальністю «Гатіора», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення,

ВСТАНОВИВ

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування: податкового повідомлення-рішення № 2352/26-59-17-01 від 27 листопада 2014 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку з доходів фізичних осіб на 120 532 грн. 73 коп.; податкового повідомлення-рішення № 2353/26-59-17-01 від 27 листопада 2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 144 352 грн. 50 коп.; вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1729 від 15.10.2014 р. із сплати єдиного внеску в сумі 33 239 грн. 23 коп.; рішення Головного управління ДФС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги № 374/Г/26-15-10-08 від 19.12.2014 р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 грудня 2012 р. між ФОП ОСОБА_2. та ТОВ «Грант Тайм» укладено договір № 04/12/2012.

За умовами цього договору та додаткових угод до нього ТОВ «Грант Тайм» зобов'язалось здійснити: розробку та виготовлення упаковки та етикетки для продуктів харчування, дослідження ринків України, організацію та проведення заходів по стимулюванню збуту продукції у точках продажу, вивчення попиту на продукцію та перспективи його розвитку, аналіз діяльності конкурентів, а також провести акції по просуванню продукції.

На підставі названого договору були складені акти виконаних робіт та податкові накладні на розробку дизайну етикетки, розробку та виготовлення буклетів ТМ «Овочеве Меню», участь ТОВ «Грант Тайм» в акціях по просуванню продукції ТМ «Просто», ТМ «Осінній букет», ТМ «Clever» в магазинах м. Дніпропетровська, м. Донецька, м Харкова, м. Дніпродзержинська, м. Києва, м. Краматорська, м. Маріуполя, м. Одеси.

Відповідно до договору № 18/03/2013 від 18.03.2013 р. та складених на його підставі актів виконаних робіт і податкових накладних ТОВ «Гатіора» взяло на себе зобов'язання з розробки та виготовлення упаковки та етикетки для продуктів харчування, надання маркетингових послуг з дослідження ринків України, організації та проведення заходів по стимулюванню збуту продукції у точках продажу, вивчення попиту на продукцію та перспективи його розвитку, аналізу діяльності конкурентів.

У період з 02.10.2014 року по 08.10.2014 року посадовцями державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС України у місті Києві (надалі за текстом - «ДПІ у Шевченківському районі») проведено документальну позапланову невиїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Грант Тайм», ТОВ «Гатіора» ФОП ОСОБА_2

Результати перевірки оформлено актом № 1489/17-01/НОМЕР_1 від 15.10.2014 року.

Згідно цьому акту позивачем порушено вимоги ст.ст. 172, 198 Податкового кодексу України (надалі за текстом - «ПК України»), внаслідок чого занижено оподатковуваний дохід на 481 175 грн. 85 коп. та завищено податковий кредит на 96 235 грн., а також ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 р. № 2464-VI (надалі за текстом - «Закон № 2464-VI»), що призвело до заниження єдиного внеску на 33 239 грн. 23 коп.

Такий висновок контролюючого органу вмотивовано наступним.

Перевіркою встановлено, що сплачені ТОВ «Грант Тайм», ТОВ «Гатіора» кошти за договорами № 04/12/2012 від 02.12.2012 р., № 18/03/2013 від 18.03.2013 р. ФОП ОСОБА_2 включив до складу витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, відповідно до акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 1057/2659/22-02/38123047 від 06.04.2014 р. директор ТОВ «Грант Тайм» заперечує свою причетність до господарської діяльності товариства та стверджує, що зареєстрував його за грошову винагороду. Підприємство за податковою адресою не знаходиться, інформація щодо наявності трудових ресурсів та основних засобів відсутня.

За даними акту ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 459/26-56-22-01-03/38091733 від 21.08.2014 р. ТОВ «Гатіора» відсутнє за місцезнаходженням, а підписи на договорах та актах виконаних робіт, вчинені від імені директора товариства, виконані різними особами.

На думку контролюючого органу наведене свідчить про те, що господарські операції фактично не відбувались, а відтак позивачем безпідставно віднесено сплачені контрагентам суми до складу витрат та податкового кредиту.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ДПІ у Шевченківському районі прийнято податкове повідомлення-рішення № 2352/26-59-17-01 від 27.11.2014 р., яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку з доходів фізичних осіб на 120 532 грн. 73 коп., у тому числі 80 355 грн. 15 коп. за основним платежем та 40 177 грн. 58 коп. за штрафними санкціями; податкове повідомлення-рішення № 2353/26-59-17-01 від 27 листопада 2014 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 144 352 грн. 50 коп. у тому числі 96 235 грн. за основним платежем та 48 117 грн. 50 коп. за штрафними санкціями.

Також, 15.10.2014 р. контролюючим органом виставлено вимогу про сплату боргу № Ф-1729 від 15.10.2014 р., якою ФОП ОСОБА_2 зобов'язано сплатити 33 239 грн. 23 коп. недоїмки із сплати єдиного внеску.

Позивач оскаржив зазначену вимогу до Головного управління ДФС у м. Києві.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги № 374/Г/26-15-10-08 від 19.12.2014 р. залишено без змін вимогу № Ф-1729 від 15.10.2014 р. та збільшено суму єдиного внеску на 20 803 грн. 64 коп.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з оподаткуванням доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності та формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту врегульовано ст.ст. 177, 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно пункту 177.4 статті 177 ПК України, тут та далі норми, що були чинними у період виникнення спірних правовідносин, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

За приписами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності, серед іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно частини 2 статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Тобто, правильність формування платником податків витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку цих витрат з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від цих послуг.

На підтвердження товарності укладених угод позивачем було надано копії: договорів, додаткових угод, актів виконаних робіт, податкових накладних.

Разом з тим, зазначені документи є необхідними, проте недостатніми для висновку про правильність формування ФОП ОСОБА_2 валових витрат та податкового кредиту.

Так, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що контрагенти позивача зобов'язались виконати значний обсяг робіт в різних містах України, що потребувало наявності у них певного обладнання, кваліфікованих працівників, транспорту.

Водночас, із акту перевірки вбачається, що у ТОВ «Грант Тайм» та у ТОВ «Гатіора» взагалі відсутні основні засоби та трудові ресурси.

При цьому, як встановлено судом попередньої інстанції та підтверджується матеріалами справи контрагенти позивача не декларували витрати на збут.

Тобто, наведене дає підстави для висновку, що названими підприємствами не залучались інші суб'єкти господарювання для виконання робіт (послуг).

За таких обставин, слід погодитись з висновком суду попередньої інстанції про те, що позивачем не доведено факт виконання господарських операцій ТОВ «Грант Тайм» та у ТОВ «Гатіора».

За таких обставин складені акти виконаних робіт та видані податкові накладні не можна вважати документами, які посвідчують факт придбання ФОП ОСОБА_2 робіт з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а тому віднесення відображених у них сум до складу витрат та податкового кредиту є безпідставним, оскільки отримання економічної вигоди виключно за рахунок збільшення витрат та податкового кредиту не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI на платника єдиного внеску покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За змістом частини 8 статті 8 Закону № 2464-VI, тут та надалі у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Частиною 11 статті 8 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Пункт 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI визначає недоїмку, як суму єдиного внеску, своєчасно не нараховану та/або не сплачену у строки, встановлені цим Законом, обчислену органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

У період виникнення спірних правовідносин процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначалась Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування затвердженою наказом Міністерства доходів і зборів України № 455 від 09.09.2013 р. зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2013 р. за № 1622/24154 (надалі за текстом - «Інструкція»).

Згідно пункту 6.2 Інструкції сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у строки, визначені відповідно до Закону підпунктом 6 пункту 4.3, абзацом другим підпункту 2, підпунктом 3 пункту 4.5 та підпунктом 2 пункту 4.6 розділу IV цієї Інструкції, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

За змістом пункту 6.3 Інструкції органи доходів і зборів надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки у випадку якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника про суми доходу (прибутку) фізичних осіб - підприємців чи осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів у повідомленнях-розрахунках, де визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті.

Пунктом 6.6 Інструкції передбачено, що у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пункту 6.7 Інструкції вимога вважається відкликаною, якщо орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу внаслідок її узгодження або оскарження. У цьому випадку вимога вважається відкликаною з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу.

З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини, слід погодитись з висновком суду попередньої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про визнання протиправною вимоги про сплату недоїмки та рішення про результати розгляду первинної скарги.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Т.М.Грищенко

суддя В.Е.Мацедонська

Ухвала складена в повному обсязі 04 серпня 2015 р.

.

Головуючий суддя Лічевецький І.О.

Судді: Мацедонська В.Е.

Грищенко Т.М.