Постанова № 48057238, 05.03.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/460/13-а

05 березня 2013 року 17год. 11хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сало А.Б. за участю секретаря судового засідання Любежаніної Т.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача: представник ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Тріада" до Здолбунівської об"єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Тріада» (далі ТОВ «Тріада») звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Здолбунівської обєднаної державної податкової інспекції (далі Здолбунівської ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень.

З змісту вказаного адміністративного позову вбачається, що позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Здолбунівською ОДПІ, зокрема податкове повідомлення-рішення №1000552340 від 30.11.2012, яким йому збільшено податкові зобовязання за платежем «Податок на прибуток» на загальну суму 42 613 грн. та №1000542340 від 30.11.2012 - про збільшення податкового зобовязання за платежем «Податок на додану вартість» в сумі 37055 грн. за основним зобовязанням та 18528 грн. за штрафними ( фінансовими) санкціями.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем на підставі висновків викладених в акті складеному за наслідком проведеної виїзної позапланової документальної перевірки позивача (Акт перевірки від 19.11.2012 №1081/22-22558642). А саме висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ «ТД-Варіо-М» не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать державі і суспільству, а тому є нікчемними.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на його переконання відповідач безпідставно прийшов до вказаних висновків. На його переконання, при проведенні перевірки інспектор керувався не відповідними документами, а припущеннями.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю. Оскаржувані повідомлення-рішення вважає обґрунтованими і правомірними, а тому просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно та обєктивно оцінив подані докази у їх сукупності судом встановлено наступне.

ТОВ «Тріада» згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 №037814 зареєстроване Здолбунівською державною адміністрацією та взято на податковий облік в органах ДПС 24.11.1995.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ №24585884, серії НВ №366111 від 18.07.1997 ТОВ «Тріада» є платником ПДВ.

Станом на 09.11.2012 ТОВ «Тріада» перебуває на податковому обліку в Здолбунівській ОДПІ Рівненсбкої області ДПС.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: покрівельні роботи; штукатурні роботи; малярні роботи; будівництво житлових і не житлових будівель.

Згідно ліцензії Серія АВ №230972 від 14.03.2007 виданої Рівненською облдержадміністрацією Позивач має право на здійснення будівельної діяльності (згідно з переліком).

А також згідно ліцензії Серія АВ №614300 від 20.02.2012 виданої інспекцією ДАБК у Львівській області в праві господарську діяльність повязану зі створенням обєктів архітектури (будівельні та монтажні роботи зі зведення збірних бетонних та залізобетонних конструкцій; зведення камяних та армокамяних конструкцій; зведення деревяних конструкцій).

З 09.11.2012 по 15.11.2012 посадовими особами Здолбунівської ОДПІ проведено позапланову документальну перевірку ТОВ «Тріада» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «ТО-Варіо-М» за серпень, жовтень 2011 року.

За наслідком проведеної перевірки відповідачем складено акт №1081/22-22558642 від 19.11.2012.

В ході проведення перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3 та п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 37055грн., у тому числі за серпень 2011 року в розмірі 18277грн., за жовтень 2011 року - в розмірі 18778грн.

порушення пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до завищення витрат , які враховуються при визначенні обєкта оподаткування з податку на прибуток на суму 185274грн.. в результаті чого занижено податкове зобовязання з податку на прибуток на 42613грн., в тому числі за ІІІ квартал 2011 року - 21018грн. та за ІУ квартал 2011 року - 21595грн.

На підставі складеного за результатами перевірки акта, відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №1000552340 від 30.11.2012, яким позивачу збільшено податкові зобовязання за платежем «Податок на прибуток» на загальну суму 42 613 грн. та податкове повідомлення-рішення №1000542340 від 30.11.2012 - про збільшення податкового зобовязання за платежем «Податок на додану вартість» в сумі 37055 грн. за основним зобовязанням та 18528 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з вказаними висновками викладеними в акті перевірки від 19.11.2012 та винесеними на його основі податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 198.1 та пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Стаття 200 ПК України регулює порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до положень пунктів 200.1, 200.2, 200.3 та 200.4 вказаної статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пункту 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Цією ж статтею в пункті 200.1 передбачені обов'язкові реквізити, що мають бути зазначені в податковій накладній.

Проведеною перевіркою встановлено, що ТОВ «Тріада» до складу податкового кредиту за серпень, жовтень 2011 року включену суму ПДВ сплаченого за операціями з контрагентом ТОВ «ТД-Варіо-М» на підставі усної угоди на поставку матеріалів.

На виконання умов вказаного договору протягом перевіряємого періоду позивачем отримано від ТОВ «ТД-Варіо-М» товарно-матеріальні цінності на загальну суму 222330,16 грн. в тому числі ПДВ - 37055,00 грн.

Розрахунки між сторонами проведено в повному обсязі.

Вказані обставини визнавались сторонами в судовому засіданні та підтверджуються матеріалами перевірки (ст.ст.3-4 Акта перевірки від 19.11.2012).

Сплачена сума ПДВ включена позивачем до складу податкового кредиту за серпень, жовтень 2011 року.

В свою чергу вартість придбаних ТМЦ в розмірі 185275,15грн - віднесена до складу витрат вказаного періоду.

Разом з тим, враховуючи те, що під час проведення перевірки позивачем не було надано документів, які б підтверджували транспортування ТМЦ від постачальника ТОВ «ТД-Варіо-М» до покупця ТОВ «Тріада», та враховуючи матеріали зустрічної звірки ТОВ «ТД-Варіо-М», щодо підтвердження відомостей із платником податків, оформленої актом ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД Варіо М» від 24.09.2012 №3861/22-2/37266500 посадові особи податкового органу прийшли до висновку, що вказані операції здійснювались без мети настання реальних наслідків.

Крім того, у висновку описаного акта ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС вказано, що операції ТОВ «ТД-Варіо-М» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операції, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності.

За таких обставин, на переконання посадових осіб податкового органу, у відповідності до ч.1,ч.5 ст.203, п.1,п.2 ст.215, ст..228 ЦК України зазначені правочини ТОВ «ТД-Варіо-М» - є нікчемними оскільки порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків.

Саме враховуючи наведені обставини, слідкуючи за ланцюгом постачання, посадові особи Здолбунівської ОДПІ, у свою чергу також зробили висновок про нікчемність операцій позивача з ТОВ «ТД-Варіо-М», що були укладені у перевіряємий період.

Враховуючи вищевикладене, операції поставки між ТОВ «Тріада» та ТОВ «ТД-Варіо-М» фактично не відбулись, а отже не створюють юридичних наслідків.

В зв'язку з тим, що договір поставки товарів є нікчемним та не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Враховуючи наведене, відповідач прийшов до висновку, що ТОВ «Тріада» безпідставно завищено податковий кредит по отриманій продукції від вищевказаного постачальника на суму 37055 грн. та занижено податкові зобовязання з податку на прибуток на суму 42 613 грн.

Однак, суд не погоджується із зазначеними твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивач придбав у ТОВ «ТД-Варіо-М» будівельні матеріали, які були використані ним під час здійснення власної господарської діяльності.

Отримання позивачем вказаних будівельних матеріалів підтверджується видатковими накладними: № РН-122 від 09.08.2011, № РН-123 від 17.08.2011, № РН-210 від 05.10.2011, № РН-213 від 24.10.2011.

В підтвердження факту поставки товару продавцем (підприємством-контрагентом ТОВ «ТД-Варіо-М») були складені податкові накладні: № 7 від 09.08.2011, № 15 від 17.08.2011, № 12 від 05.10.2011, № 32 від 24.10.2011.

Оплата за придбаний товар проведена позивачем у повному обсязі.

Вказані обставини встановлені та відображені в акті перевірки позивача від 19.11.2012 №1081/22-22558642 та підтверджуються наявними матеріалами справи.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Також у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а вищевказані договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.

З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, укладені між позивачем та його контрагентом правочини оформлені належним чином; умови договорів виконані сторонами в повному обсязі.

Зміст договорів становлять, визначені на розсуд сторін і погоджені ними умови, які є обов'язковими, визначені відповідно до актів цивільного законодавства, що цілком відповідає приписам статті 628 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

В свою чергу, висновок відповідача щодо нікчемності укладених договорів у звязку із тим, що останні начебто мають протиправний характер та суперечать інтересам держави і суспільства, порушують публічний порядок - суд вважає безпідставним з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в ст. 228 ЦК України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договір між позивачем та його контрагентом не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 ст. 228 ЦК України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними господарськими договорами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 ст. 228 ЦК України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання.

В даному випадку, податковий орган на підставі зазначених в акті перевірки обставин, вважає, що відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентами, тобто, має місце оспорюванність самого договору. Податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган, через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів.

Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість), податковий орган доводить свою позицію, з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

За змістом ст. 228 ЦК України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 ст. 228 ЦК України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів.

Отже, висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсними правочинів між позивачем та його контрагентом або встановлених судовими рішеннями наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Крім того, чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Посадові особи органів державної податкової служби відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, субєктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Таким чином сукупність вищенаведених встановлених судом обставин підтверджено належними та допустимими доказами, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Здолбунівською об'єднаною державною податковою інспекцією Рівненської області Державної податкової служби від 30.11.2011 №1000552340 та від 03.12.2011 №10000542340.

Присудити на користь позивача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Тріада" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 981,96 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сало А.Б.