Постанова № 48056669, 30.07.2015, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2015 рокум. ПолтаваСправа № 816/1906/15

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Колодяжного Д.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача та третіх осіб ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом

позивача ОСОБА_1 до відповідача Головного управління юстиції у Полтавській області треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача 1. Начальник Головного управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_3 2. Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі

В С Т А Н О В И В:

02 червня 2015 року до Полтавського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1В.) надійшов адміністративний позов до Головного управління юстиції у Полтавській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача: начальник Головного управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_3, відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 25 042,71 грн за період з 26.06.2014 по 01.06.2015, компенсації втрати частини доходів у сумі 4 541,00 грн. Позивач також просив допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати.

Позивачем неодноразово уточнювалися позовні вимоги. Згідно з останньою заявою від 28.07.2015 про зміну (уточнення) позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 26 128,34 грн за період з 26.06.2014 по 01.08.2015, компенсації втрати частини доходів у сумі 5 779,80 грн; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що згідно з постановою Вищого адміністративного суду України від 25.06.2014 у справі № 2а-45861/09/1670 (№ К-24696/10) поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Комсомольського міського управління юстиції начальника відділу державної виконавчої служби. На момент звернення до суді із позовом та заявами про уточнення позовних вимог зазначена постанова суду не виконана відповідачем, позивача не поновлено на вказаній посаді. При цьому ОСОБА_1 зазначає, що 10.09.2014 відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження ВП № 44684995 з примусового виконання виконавчого листа Полтавського окружного адміністративного суду № 2а-45861/09/1670 від 22.08.2014 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Комсомольського міського управління юстиції; 15.10.2014 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на відповідача в сумі 680,00 грн за невиконання рішення суду, 05.11.2014 про накладення на відповідача штрафу в подвійному розмірі 1 360,00 грн. Позивач також звертався до Генеральної прокуратури України із заявою про порушення кримінального провадження стосовно посадової особи Головного управління юстиції у Полтавській області.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з урахуванням уточнення позовних вимог від 28.07.2015, просив їх задовольнити.

Представник відповідача та третіх осіб у судовому засіданні заперечував проти позову. У письмових запереченнях проти позовних вимог відповідач просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що Управлінням юстиції, як боржником у виконавчому провадженні, вжиті вичерпні заходи щодо виконання виконавчого листа, виданого 22.08.2014 адміністративним судом; проте, ОСОБА_1, як стягував у виконавчому провадженні, чинить перешкоди провадженню виконавчих дій. На обґрунтування своїх доводів відповідач надав копії листів, які направлені на адресу позивача, про необхідність заявитися останньому до відповідача для фактичного виконання рішення суду щодо поновлення його на посаді. Головне управління юстиції у Полтавській області також посилається на те, що позивачу було запропоновано зайняти вакантну посаду начальника відділу державної виконавчої служби Котелевського, Козельщинського або Пирятинського районних управлінь юстиції, оскільки Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/2010 реорганізовано органи державної виконавчої служби та утворено Державну виконавчу службу України, на яку покладено функції щодо призначення та звільнення з посад керівних працівників державної виконавчої служби.

У судових засіданнях представник відповідача наголошував на тому, що позивач повинен призупинити адвокатську діяльність з огляду на обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, лише після цього його буде поновлено на посаді.

Крім того, відповідач посилався на отримання від Ради адвокатів Полтавської області витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, згідно з яким ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 06.04.2006 № 458, яку здійснював на час звернення до суду із даним позовом та на даний час здійснює. Позивачем зазначена обставина не оспорюється.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача і третіх осіб, дослідивши матеріали справи, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.2009 у справі № 2а-45861/09/1670, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2010, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління юстиції в Полтавській області, треті особи: ОСОБА_4, відділ державної виконавчої служби Комсомольського МУЮ про поновлення на посаді начальника ВДВС Комсомольського МУЮ, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн та визнання незаконним наказу № 188/11 від 12.06.2009. Постановою Вищого адміністративного суду України від 25.06.2014 ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2010 скасовано; постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.2009 у частині відмови у задоволенні позову про поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу змінено; у частині, що стосується поновлення на роботі, скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову, а саме: поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Комсомольського міського управління юстиції начальника відділу державної виконавчої служби; у частині, що стосується стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, постанову скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: зобов'язано Головне управління юстиції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 19.06.2009 по 20.08.2014; в інший частині позовних вимог відмовлено. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду в частині зобовязання Головного управління юстиції у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 19.06.2009 по 20.08.2014; у цій частині прийнято нову постанову, якою позов задоволено: стягнуто з Головного управління юстиції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 136 488,19 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19.06.2009 по 25.06.2014; в іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 залишено без змін.

Станом на дату судового розгляду та вирішення справи по суті відповідачем не виконано рішення суду постанова Вищого адміністративного суду України від 25.06.2014 у справі № 2а-45861/09/1670 (№ К-24696/10).

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. І тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, у якій вони ухвалені.

Згідно зі статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент винесення постанови Вищого адміністративного суду України від 25.06.2014 у справі № 2а-45861/09/1670) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За частиною другою цієї статті при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній як на момент винесення вищезазначеної постанови ВАСУ, так і на момент вирішення спору по суті у даній справі) передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, указані норми Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, у цьому випадку зявитися до відповідача або вчинити необхідні на думку відповідача дії, що вказують на бажання ОСОБА_1 бути поновленим на роботі.

При цьому, постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно (пункт 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 257 цього Кодексу передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Таким чином, законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, у тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви позивачем чи виконання дій, необхідних на думку відповідача), яка повинна бути поновлена на роботі за рішенням суду. У таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи те, що постанова Вищого адміністративного суду України від 25.06.2014 у справі № 2а-45861/09/1670 (№ К-24696/10) у частині поновлення ОСОБА_1 добровільно не виконано на час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність права позивача відповідно до вимог статті 236 Кодексу законів про працю України на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23.06.2015 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 46047528).

Крім того, згідно з висновком Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеним у постанові від 28.10.2014 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 41602330), встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Вищевказаними нормами законодавства та висновками суду спростовуються доводи відповідача, викладені в запереченнях на позов, та про які зазначав представник Головного управління юстиції у Полтавській області в судових засіданнях, зокрема щодо неможливості виконати рішення суду про поновлення на посаді ОСОБА_1 у звязку з бездіяльністю позивача, що, на думку відповідача, виключає наявність вини у бездіяльності Головного управління юстиції у Полтавській області по виконанню рішення суду.

Стосовно нарахування середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 26.06.2014 по 30.07.2015 (дату винесення рішення в даній справі) у розмірі 29 812,75 грн суд зазначає наступне.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пунктів 5, 8 розділу ІV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23.01.2012 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21355291).

З матеріалів справи вбачається, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 за квітень 2009 року, травень 2009 року (2 місяці, що передували дню звільнення позивача з роботи, оскільки наказ про звільнення ОСОБА_1 був виданий 19.06.2009 за № 282/7), становить 108,41 грн (судові рішення у справі № 2а-45861/09/1670, висновок експертного економічного дослідження від 14.08.2014).

Відповідно до вимог статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з листами Міністерства соціальної політики від 04.09.2013 № 9884/0/14-13/13 і від 09.09.2014 № 10196/0/14-14/13 та додатками до них кількість робочих днів за період з 26.06.2014 по 30.07.2015 включно становить 275 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 26.06.2014 по 30.07.2015 становить 29 812,75 грн (275 робочих днів x 108,41 грн).

Судом не приймаються до уваги посилання відповідача на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 про те, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час, з огляду на таке.

До внесення змін Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 20.12.2005 № 3248-IV у статтю 117 Кодексу законів про працю України діяла норма частини 3 статті 117 цього Кодексу, відповідно до якої було встановлено, що в разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи. На час розгляду справи частина третя статті 117 Кодексу законів про працю України виключена.

Отже, відсутні правові підстави для здійснення розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з урахуванням заробітку позивача за місцем нової роботи у даному випадку зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1

Проте суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у сумі 5 779,80 грн з урахуванням індексу інфляції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру. З огляду на це середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, обовязок зі сплати якого покладається на роботодавця, індексації не підлягає.

Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в ухвалі 09.11.2011 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 19310043).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на викладене, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність своїх дій (бездіяльності).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наявність права позивача на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. При цьому, суд перевірив та здійснив розрахунок суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з огляду на вищенаведені приписи законодавства України та висновки суду.

Вимога позивача про негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати підлягає частковому задоволенню, оскільки статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду, зокрема про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Оскільки спір вирішено на користь позивача, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у Полтавській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача: начальник Головного управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_3, відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління юстиції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 26 червня 2014 року по 30 липня 2015 року в розмірі 29 812,75 грн (двадцять девять тисяч вісімсот дванадцять гривень сімдесят п'ять копійок) з відповідним відрахуванням обовязкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Постанова суду в частині виплати грошового забезпечення за один місяць підлягає негайному виконанню.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 04 серпня 2015 року.

СуддяТ.С. Канигіна