Ухвала суду № 48018288, 30.07.2015, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 1522/10241/12

Провадження № 2/522/3629/13

Провадження за заявою № 2р/522/61/15

У Х В А Л А

Іменем УКРАЇНИ

«30» липня 2015 року

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Погрібного С.О.

за секретаря судового засідання Солодкої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі заяву представника відповідача ОСОБА_1 про розяснення рішення суду та відстрочку його виконання в цивільній справі за позовом ОСОБА_2, яка діє від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про усунення перешкод в здійсненні прав власника, вселення та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору доручення та договору дарування недійсними,

в с т а н о в и в :

Представник відповідача ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про розяснення рішення суду від 28.01.2013 року в частині способу та порядку його виконання, розяснивши на яку саме житлову площу має бути вселена ОСОБА_2 з її неповнолітньою дочкою ОСОБА_3, та якими саме допоміжними приміщеннями вона має право користуватись. Також просила суд відстрочити виконання рішення до трьох місяців з дати розяснення рішення.

В судове засідання зявився позивач та його представник, не заперечували проти задоволення заяви про розяснення рішення; в частині відстрочки виконання рішення просили суд відмовити.

В судове засідання зявився відповідач та його представник, заяву про розяснення рішення та відстрочку його виконання підтримали у повному обсязі, просили суд її задовольнити.

Інші учасники в судове засідання не зявились, їхня неявка у відповідності до вимог ст.221 ЦПК України не є обовязковою.

Суд, заслухавши пояснення сторін, їхніх представників, розглянувши заяву відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви про розяснення рішення за наступних підстав.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2013 року позовні вимоги позивача задоволено, зокрема, вселено ОСОБА_2 та її малолітню дочку ОСОБА_3 в квартиру № 46 будинку № 1 корпусу № 1 по Італійському бульвару в м. Одесі, зобовязано ОСОБА_4 усунути ОСОБА_2 будь-які перешкоди у здійсненні права власності стосовно 1/4 частиною квартири № 46 будинку № 1 корпусу № 1 по Італійському бульвару в м. Одесі та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 107,30 гривень за сплачений судовий збір та 1500,0 гривень витрат на оплату правової допомоги.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 12 березня 2014 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до ст. 221 ЦПК України якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Таким чином, виходячи з наведеного правила, розяснення рішення суду можливе лише за тієї умови, якщо це не призведе до зміни його змісту.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду було питання з усунення позивачу перешкод у користуванні власністю та вселення ОСОБА_2 у відповідну квартиру, в якій їй належить 1/4 частина.

Згідно з ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Таким чином, питання, поставлені у заяві ОСОБА_7 про розяснення рішення щодо того, на яку саме площу має бути вселена ОСОБА_2, виходять за межі компетенції цього суду, оскільки вони мають бути вирішенні на загальних підставах за домовленістю співвласників, як це передбачено чинними нормами цивільного законодавства.

При цьому, в разі відсутності спільних домовленостей щодо користування спільним майном, це може бути підставою для звернення одного із співвласників до суду із відповідним позовом про встановлення способу та порядку користування спільним майном.

Втім, такі вимоги не були заявлені у цьому провадженні; питання встановлення способу користування майном не було предметом дослідження по вказаній цивільній справі, з огляду на що розяснення рішення за заявою ОСОБА_7 буде свідчити про фактичну зміну змісту судового рішення та про вихід за межі позовних вимог.

Таким чином, суд у резолютивній частині вичерпно та чітко виклав свої висновки по суті заявлених позовних вимог, яких він дійшов, виходячи із встановлених фактичних обставин по справі, з огляду на що у задоволенні заяви про розяснення рішення слід відмовити.

Одночасно суд застерігає, що відсутність таких позовних вимог не надає відповідачу право не виконувати рішення суду, постановлене в цій справі.

В рішенні від 28 січня 2013 року суд дійшов висновку, що отримавши зазначену квартиру у власність позивач, ОСОБА_2, відповідно до положення ст.317 ЦК України набула права володіння, користування та розпоряджання своїм майном - 1/4 частини квартири № 46 будинку № 1 корпусу № 1 по Італійському бульвару в м. Одесі. При цьому, судом враховано, що обєктом права власності співвласників є зазначена квартира в цілому, оскільки поділ її в натурі не здійснено, подібні вимоги стороною відповідача не ставилися, судом не вирішувалися. Отже, враховуючи, що зміст права власності визначається через повноваження володіння, користування та розпорядження, своїми діями відповідач створює позивачу перешкоди в здійснені нею свого права власності відносно спірної квартири. Розмір частки у праві спільної власності не можу слугувати підставою для дій відповідача, яка не має прав створювати будь-які перешкоди для вселення позивачки та її неповнолітньої дочки в спірну квартиру та користування нею на правах власника.

Таким чином, враховуючи, що обєктом права спільної власності є квартира в цілому, позивачка має право бути вселеною в це житло, користуватися його житловими та підсобними приміщеннями.

При цьому, згода іншої сторони для таких дій позивача не вимагається, оскільки є обовязкове до виконання рішення суду, що констатує для відповідача не чинити перешкод у таких діях позивачки. Інші дії свідчитимуть про вчинення правопорушення, характер якого визначатиметься характером вчинюваних дій спротиву такій законній вимозі стягувача відповідного виконавчого провадження та державних виконавців.

Щодо вимоги про відстрочку виконання судового рішення судом враховано наступне.

За правилом ст.373 ЦПК України за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Таким чином, питання про відстрочку виконання рішення може бути вирішено судом лише у винятковому випадку та за наявності відповідних обставин.

Разом з тим, відповідачем на обґрунтування зазначеної вимоги в цілому не наведено жодної обставини, що виключає можливість відстрочки виконання рішення суду, оскільки стороною не доведено винятковості випадку, як того вимагає ст.373 ЦПК України.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідачем не обґрунтовано належним чином заяву про розяснення рішення та про відстрочку його виконання, з огляду на що вважає за необхідне відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Одночасно суд розяснює, що подання клопотань про розяснення рішення, а так само про відстрочку його виконання не можуть слугувати достатніми правовими підставами для зволікання у виконання судового рішення, що звернено до примусового виконання.

Керуючись ст.ст. 221, 373 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 про розяснення рішення суду від 28 січня 2013 року та відстрочку його виконання відмовити в повному обсязі.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом пяти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

СУДДЯ: С.О. ПОГРІБНИЙ

30.07.2015