Ухвала суду № 48011027, 02.06.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/227/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1137/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Луковкіна У. Ю.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Беркій О.Ю., Мелінишин Г.П.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_2, представника ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення дебіторської заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Тлумацького районного суду від 16 квітня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

10.03.2015 року Публічне акціонерне товариство ОСОБА_4 «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_6 та довіреності ОСОБА_6, який уповноважив її вести його спадкові справи та одержати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що залишилась після смерті його матері ОСОБА_7, отримала в ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти, належні ОСОБА_6 Вказана довіреність не давала підстав для отримання спадкових коштів у банку. Проте, в порушення депозитних процедур, було сформовано розхідний касовий документ на спадкодавця ОСОБА_6, хоча за коштами звернулась ОСОБА_5, та за помилкою колишнього менеджера Івано-Франківського відділення №2 їй було виплачено кошти в сумі 357 грн. з картки ОСОБА_7, при цьому співробітник банку у розхідному касовому ордері вказав як отримувача коштів померлу ОСОБА_7, хоча звернулась за коштами ОСОБА_5 Також відповідачкою 27.07.2009 року з депозитного рахунку було знято кошти в сумі 16606,17 грн. ОСОБА_6, звернувшись до банку, підтвердив, що на обох квитанціях на отримання належних йому коштів стоять підписи ОСОБА_5, яку він не уповноважував на їх отримання, а тому вимагав повернення йому 16953,17 грн., які він успадкував після смерті матері ОСОБА_7 Дана вимога була задоволена банком та кошти зараховані на картковий рахунок ОСОБА_6 Відповідачка визнала факт отримання нею коштів в сумі 16606,17 грн. Частину коштів вже відшкодовано банку колишніми співробітниками. На підставі висновку службового розслідування, з метою відшкодування завданої банку матеріальної шкоди, нанесеної внаслідок одержання відповідачкою необгрунтованої матеріальної вигоди, на ОСОБА_5 було відкрито рахунок дебіторської заборгованості на залишок суми дебіторської заборгованості в розмірі 7761,32 грн., яка складається з: 7503,88 грн. - дебіторська заборгованість та 257,44 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань. В звязку з тим, що відповідачка ухиляється від виконання зобовязання щодо погашення дебіторської заборгованості, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути її в судовому порядку та покласти на відповідачку судові витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Тлумацького районного суду від 16 квітня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк» дебіторську заборгованість в сумі 7503 грн. 88 копійок та 243 грн. 60 коп. судових витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зазначала, що рішення підлягає скасуванню з наступних підстав. Судом встановлено і представник банку визнав, що мала місце помилка колишнього менеджера Івано-Франківського відділення №2. Кошти ОСОБА_5 було видано на підставі довіреності ОСОБА_6, який уповноважив її на вчинення всіх дій, які пов'язані із спадковим майном, в тому числі депозитним рахунком. Банком не доведено наявності вини ОСОБА_5 Пунктом 1 ч.1 ст.1215 ЦК України передбачено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Пунктом 5.2. Положення про здійснення банками фінансового моніторингу передбачено, що банк зобов'язаний пересвідчитися в чинності (дійсності) поданих клієнтом/довіреною особою документів та відповідності їх вимогам законодавства України до встановлення ділових відносин з клієнтом (відкриття рахунку, проведення фінансової операції тощо). Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди» передбачено, що шкода, яка заподіяна юридичній особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. З цих підстав просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник апелянта ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній мотивів та просив її задовольнити.

Представник ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_3 заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила її відхилити, зазначивши, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Вислухавши доповідача, пояснення представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.06.2009 року ОСОБА_6 успадкував після смерті матері ОСОБА_7 грошові кошти, в тому числі за депозитним договором №SAMDN 18000010230190, рахунок 26358601408381, та грошовий вклад на картковому рахунку №4627087831711173 у відділенні №2 Івано-Франківської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 9).

Відповідно до виписки з депозитного рахунку ОСОБА_7 за період з 01.08.2003 року по 28.08.2013 року сума коштів на ньому становила 16606,17 грн. (а.с. 10).

Згідно копії нотаріальної посвідченої довіреності від 11.11.2008 року ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_5 (відповідачка по справі) вести його спадкові справи в Першій Івано- Франківській державній нотаріальній конторі та одержати на його ім'я Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що залишилось після смерті ОСОБА_7, померлої 12.10.2008 року. Для цього він надав ОСОБА_5 право подавати від його імені заяви, одержувати інші документи, здійснювати необхідні розрахунки, сплачувати державне мито та роботи інші платежі; одержати Свідоцтво про право на спадщину, зареєструвати успадковане ним майно чи право на нього в ОБТІ та отримати витяг з реєстру, земельному відділі та у відповідних органах, земельному відділі, ОБТІ, отримати витяг про реєстрацію права власності та Державний акт на право власності на земельну ділянку, розписуватись за нього, а також виконувати всі інші дії в межах та в обсязі, передбачених чинним законодавством для такого роду повноважень (а.с. 11).

29.08.2013 року ОСОБА_6 звернувся до філії ПАТ КБ «ПриватБанк» з заявою, в якій просив встановити на підставі чого було розірвано депозитний договір та кому було видано належні йому спадкові грошові кошти, які містились на рахунках померлої ОСОБА_7, оскільки згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом саме він є власником цих коштів та має право користуватись та розпоряджатись ними (а.с. 8).

В ході службового розслідування, проведеного ПАТ КБ «ПриватБанк», встановлено, що 27.07.2009 року кошти в сумі 16606,17 грн. були зняті з депозитного рахунку №26358601408381 з грубим порушенням встановлених у банку депозитних процедур та видані ОСОБА_5 на підставі доручення ОСОБА_6 від 11.11.2008 p., в якому не передбачалось отримання спадкових коштів у банку.

ОСОБА_5 27.07.2009 р. на підставі доручення ОСОБА_6 від 11.11.2008 р. отримала грошові кошти в сумі 16606,17 грн., належні ОСОБА_6, що підтверджується копією Заяви на видачу готівки від 27.07.2009 p.. в якій міститься підпис ОСОБА_5, про що ствердила відповідачка в судовому засіданні.

Крім того, отримання ОСОБА_5 грошових коштів, належних ОСОБА_6, в сумі 16606,17 грн., підтверджується розхідним касовим документом з підписом менеджера Івано-Франківського відділення №2 ОСОБА_8, який підтвердив факт опрацювання ним наданих ОСОБА_5 документів та оформлення видачі останній депозитних коштів спадкоємця ОСОБА_6 (а.с. 12), що підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_8 (а.с. 14-15), письмовими поясненнями ОСОБА_5 (а.с. 19).

В судовому засіданні представниками позивача було стверджено, що 23.07.2009 року з карткового рахунку померлої ОСОБА_7 № 4627087831711173 відповідачем ОСОБА_5 було знято кошти в сумі 357 грн. (квитанція від 23.07.2009 року), де у графі «Підпис клієнта» міститься підпис ОСОБА_5 (а.с. 16). Проте відповідачка ОСОБА_5 отримання зазначених грошових коштів не підтвердила та вважала, що ПАТ КБ «ПриватБанк» беззаперечних доказів того, що підпис у графі «Підпис клієнта» міститься підпис саме ОСОБА_5, суду не надав.

Згідно виписки з особового рахунку ОСОБА_6 за період 01.02.2013 р. по 13.02.2015 р. вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» 04.10.2013 р. зарахував на особовий рахунок ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 16963,17 грн. (а.с. 18), повернувши останньому успадковані ним грошові кошти, які були без достатніх правових підстав зняті з його рахунку ОСОБА_5

ОСОБА_5 визнала факт отримання нею належних ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 16606,17 грн., повертати зазначені кошти відмовилась (а.с. 19).

Проведеним службовим розслідуванням ПАТ КБ «ПриватБанк» було встановлено, що ОСОБА_5 не мала права отримувати грошові кошти, належні ОСОБА_6, оскільки довіреність від 11.11.2008 p., посвідчена ОСОБА_6 на її імя, не давала їй права знімати грошові кошти з рахунку. При цьому позивачем було встановлено, що його працівниками також допущені порушення внутрішньобанківських процедур.

Тому з метою відшкодування завданої банку матеріальної шкоди, нанесеної внаслідок одержання відповідачкою необгрунтованої матеріальної вигоди, на ОСОБА_5 було відкрито рахунок №28095052506607, на якому обліковується її дебіторська заборгованість в сумі 7761,32 грн. (7503,88 грн. - сума коштів отриманих без достатніх правових підстав та 257,44 грн. - пеня), оскільки решту грошових коштів в сумі 9459,29 грн. було повернуто позивачу винними працівниками банку.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_5 визнала одержання нею грошових коштів, належних ОСОБА_6, в сумі 16606,17 грн., не надала суду доказів про повернення цих коштів позивачу ПАТ КБ «ПриватБанк» або ОСОБА_6, працівниками позивача частково повернуті грошові кошти в сумі 9459,29 грн.

Правильно встановивши зазначені обставини справи, суд дійшов вірного висновку, що решту коштів в сумі 7503,88 грн. слід стягнути з відповідача ОСОБА_5 на підставі ст.1212 ЦК України, оскільки такі кошти були одержані нею без достатніх правових підстав, а тому обґрунтовано задовольнив позов частково, вірно відмовивши в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені, яку банком нараховано неправомірно.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі про те, що кошти нею було отримано правомірно на підставі довіреності ОСОБА_6, який уповноважив її на вчинення всіх дій, які пов'язані із спадковим майном, в тому числі депозитним рахунком, є надуманими та голослівними, спростовуються копією довіреності, із якої видно, що відповідачку не було уповноважено на отримання коштів по депозитному рахунку.

Посилання апелянта на п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України, якою передбачено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, є безпідставним, оскільки ОСОБА_5 отримано кошти депозитного вкладу, які не входять до вищезазначеного переліку.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта на п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди", де передбачено, що шкода яка заподіяна юридичній особі підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Апелянт помилково вважає, що суд повинен був врахувати дане роз'яснення, так як спірні відносини з приводу набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, не стосуються відшкодування шкоди, мають зовсім іншу правову природу і регулюються іншими нормами права.

Наявність вини згідно ст.1212 ЦК України не є умовою для повернення коштів, набутих без достатньої правової підстави, тому встановлення вини у даному випадку не є необхідним, основним же є встановлення самого факту набуття майна без достатньої правової підстави, що є підставою для задоволення такого позову.

Необгрунтованим є також посилання апелянта на пункт 5.2. Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, яким передбачено, що банк зобов'язаний пересвідчитися в чинності (дійсності) поданих клієнтом/довіреною особою документів та відповідності їх вимогам законодавства України до встановлення ділових відносин з клієнтом (відкриття рахунку, проведення фінансової операції тощо), оскільки невиконання вказаних положень банком не змінює факту набуття відповідачем коштів без достатніх правових підстав. Крім того, судом встановлено, що працівники банку, винні у вказаних порушеннях, відшкодували частину коштів.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду.

Суд дав належну оцінку обставинам справи, правильно застосував закон, що регулює спірні відносини та ухвалив правильне рішення з дотриманням норм процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Тлумацького районного суду від 16 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: О.Ю. Беркій

ОСОБА_9