Ухвала суду № 48010966, 03.08.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/430/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1719/2015

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Гавриш Я. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючого: Проскурніцького П.І.

Суддів: Бойчука І.В., Горейко М.Д.

за участю секретаря: Петріва Д.Б.

сторін: представника ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2, представника позивачки ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк (далі ПАТ КБ ПриватБанк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_5, про визнання договору поруки припиненим, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на рішення Тлумацького районного суду від 11 червня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

12.05.2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 03.09.2007 року між ПАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_5 було укладено кредитну угоду, за умовами якої останньому видано кредит в сумі 10 000 доларів США, зі сплатою 16% річних, з кінцевим терміном погашення 31.08.2012 року. В забезпечення виконання зобовязань між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно якого боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники. Строк виконання основного зобовязання по кредитному договору настав ще у 2012 році. Рішенням Тлумацького районного суду від 24.04.2012 року задоволено позов ПАТ КБ Приватбанк до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Від моменту укладення договору поруки і до отриманн у травня 2015 року позову від Банку, ніяких повідомлень, вимог чи листів їй не надходило. Оскільки кредитором предявлено вимогу до поручителя після спливу шести місяців з дня настання терміну виконання зобовязань за кредитним договором, то це є підставою до припинення поруки.

Просила задовольнити позов, ухвалити рішення про визнання договору поруки, укладеного 03.09.2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ Приватбанк припиненою.

Рішенням Тлумацького районного суду від 11.06.2015 року позов задоволено. Визнано припиненим договір поруки №286К від 03.09.2007 року, укладений між ЗАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_3, для забезпечення зобовязань ОСОБА_5 по кредитній угоді №286К від 03.09.2007 року, укладеній із ЗАТ КБ Приватбанк та стягнуто судові витрати на користь позивача.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ПАТ КБ Приват Банк подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що воно є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Зазначив, що за цивільним законодавством пропуск строку для предявлення кредитором вимог до поручителя 6 місяців застосовується тільки у випадку, якщо договором поруки не встановлено строку його дії. В іншому випадку застосування пропуску строку є неправомірним.

Вказав, що згідно п.11 Договору поруки від 03.09.2007 року, сторони прийшли до згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 років. Тому даним договором встановлений конкретний строк, після спливу якого припиняється порука і до якого вона не припиняється саме в розумінні частини 4 ст.559 ЦК України. Вважає, що оскільки строк виконання зобовязання з повернення всієї суми кредиту настав 16.03.2012 року (у звязку із зверненням банку до суду із вимогою до боржника ОСОБА_5 про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором від 03.09.2007 року), то строк, протягом якого банк має право звернутись до суду з позовом до поручителя ОСОБА_3, сплине тільки 16.03.2017 року.

Судом першої інстанції порушені такі норми та принципи процесуального права, як рівність перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність цивільного судочинства, а також ст.60 ЦПК України, якими передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові в повному обсязі.

Колегія суддів, вислухавши доповідача, представників сторін, третю особу, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 03.09.2007 року між ЗАТ КБ ПриватБанк (перейменовано на ПАТ КБ Приватбанк) та ОСОБА_5 була укладена кредитна угода № 268, та в межах цієї кредитної угоди укладено договір про видачу траншу №268К/1, згідно яких останній отримав кредит в сумі 10 000 доларів США, зі сплатою 16% річних за користування кредитними коштами, з кінцевою датою погашення 31.08.2012 року.

Для забезпечення виконання даного зобовязання 03.09.2007 року між ЗАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 268К, згідно якого остання зобовязувалася перед Банком відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_5 зобовязання за вищезазначеним кредитним договором.

Рішенням Тлумацького районного суду від 24.04.2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №268 від 03.09.2007 року, укладеним між ПАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_5, на суму 61 545 грн. 84 коп., звернуто стягнення на предмет застави автомобілі ЗИЛ, 2005 року випуску; ГАЗ, 2003 року випуску, шляхом продажу вказаних предметів застави з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу.

Згідно з ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Відповідно до п. 24 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин, дано розяснення щодо застосування ч.4 ст.559 ЦК України. Зокрема, зазначено, що сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобовязання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобовязань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст.252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає , що зі збігом цього строку жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань, застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки, слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначені вимоги закону судом першої інстанції враховано, а тому висновки суду ґрунтуються на законі.

Пунктом 1.3 кредитного договору встановлено строк виконання основного зобовязання не пізніше 31.08.2012 року. Тому саме з цього моменту протягом шести місяців Банк мав право предявити позов до поручителя ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості. Однак, як вбачається з копій позовної заяви ПАТ КБ ПриватБанк та відкриття провадження у справі № 353/399/15-ц, з таким позовом Банк звернувся тільки у квітні 2015 року. Тобто, після спливу шестимісячного строку, передбаченого ч.4 ст.559 ЦК України.

У даній справі договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання зобовязань за кредитним договором (п.10 Договору поруки).

За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав, в силу положень ч.1 ст. 559 ЦК України, для припинення договору поруки, укладеного між позивачем та банком.

Пятирічний строк, встановлений сторонами у договорі поруки є строком звернення до суду, про що вказали сторони, а не строком протягом якого діє порука, тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ч.2, ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку.

Апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які б давали підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з

додержанням вимог матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк відхилити.

Рішення Тлумацького районного суду від 11 червня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з

розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: П.І. Проскурніцький

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_6