Рішення № 4800943, 30.07.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.09 Справа№ 2/120

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С., за участю представника позивача Шевчишина І.З., представника відповідача Локатира І.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця” від імені якого діє Відокремлений підрозділ “Львівська дирекція залізничних перевезень”, м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівморепродукти”, м. Львів про стягнення 3083 грн. 50 коп. та розірвання договору від 15.08.2005р. №315

В С Т А Н О В И В:

Державне територіально-галузеве об’єднання “Львівська залізниця” від імені якого діє Відокремлений підрозділ “Львівська дирекція залізничних перевезень” звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівморепродукти”, м. Львів про стягнення 3083 грн. 50 коп. та розірвання договору від 15.08.2005р. №315.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 30.06.2009р. призначив розгляд справи на 16.07.2009р. В судовому засіданні 16.07.2009р. оголошувалась перерва до 30.07.2009р.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про подачу та забирання вагонів, відповідно до умов якого відповідач зобов’язувався сплачувати плату за утримання ділянки землі для складування вантажів та примикання під’їздних колій. Однак відповідач неналежно виконує свої зобов’язання щодо внесення плати, за період з 01.08.2008р. по 30.04.2009р. не сплачено 3083 грн. 50 коп. У зв’язку з цим просить стягнути суму заборгованості та розірвати договір про подачу та забирання вагонів.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення плати за утримання земельної ділянки, оскільки така земельна ділянка в користування чи у власність відповідачу не надавалась. Також зазначив, що позивач не виконує своїх зобов’язань щодо утримання залізничних колій в належному стані, відмовивишись від підписання з відповідачем договору про утримання залізничних колій. Такі дії позивача позбавляють відповідача належно використовувати залізничну колію, що в свою чергу дають йому підстави для невнесення плати за утримання земельної ділянки.

Представникам сторін роз’яснено їх права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

15.08.2005р. між Львівською державною залізницею (найменування якої було змінено на Державне територіально-галузеве об’єднання “Львівська залізниця”, відповідно до реєстрації змін до установчих документів 06.02.2006р. та нової редакції Статуту, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв’язку України №80 від 31.01.2006р.) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Львівморепродукти” було укладено договір №315 про подачу та збирання вагонів.

Пунктом 3 договору №315 про подачу та забирання вагонів від 15.08.2005р. встановлено, що у межах смуги відведення позивача під’їзною колією і спорудами відповідача зайнято ділянку землі площею 1035 кв.м.

Відповідно до п. 14.3. договору №315 про подачу та забирання вагонів від 15.08.2005р., відповідач сплачує позивачу плату за складування вантажів або примикання під’їзних колій у смузі відведення в першій декаді поточного місяця, згідно до розд. 2 п. 9 табл. 4 п. 22 Тарифного керівництва №1.

Збори і плати вносяться через ТехПД/нарахування станцією по накопичувальних картках, відомостях плати за користування (п. 14.5. договору).

Складені позивачем акти загальної форми ГУ-23 станції Підзамче Львівської залізниці від 06.08.2008р. №8, від 02.09.2008р. №9, від 02.10.2008р. №10, від 05.11.2008р. №11, від 02.12.2008р. №12, від 05.01.2009р. №13, від 03.02.2009р. №14, від 04.03.2009р. № 15, та від 01.04.2009р. №19, свідчать про неприбуття представника відповідача на станцію Підзамче Львівської залізниці для підписання накопичувальних карток №№04082040, 01092265, 02102539, 05112785, 02122929, 05010024, 02020116, 04030267,01040415.

Таким чином, з матеріалів справи, пояснень представників сторін вбачається, що відповідач свої зобов’язання перед позивачем належним чином не виконав та не сплатив збір за користування земельною ділянкою зайнятою під’їзною колією і спорудами, які знаходиться в смузі відведення, площею 1035 кв.м. за період з 01.08.2008р. по 30.04.2009р. в сумі 3083 грн. 50 коп. відповідно до поданого розрахунку.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов’язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов’язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Невиконання відповідачем вимоги позивача щодо сплати передбачених договором платежів, а також тривале невиконання такого зобов’язання призвело до істотного порушення умов договору, внаслідок чого позивачу завдано шкоду, яка полягає в тому, що позивач не має можливості використовувати ці кошти у своїй господарській діяльності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути зокрема припинення правовідношення.

Відповідач в своїх запереченнях на позов посилається на те, що на спірні правовідносини поширюється положення земельного законодавства. Оскільки між сторонами не було укладено договору оренди земельної ділянки, стягнення плати за утримання земельної ділянки є безпідставним. Однак, як вбачається з договору №315 про подачу та забирання вагонів від 15.08.2005р., відповідач зобов’язувався сплачувати плату за складування вантажів або примикання під’їзних колій у смузі відведення. В межах смуги відведення позивача під’їзною колією і спорудами відповідача зайнято ділянку землі площею 1035 кв.м. Таким чином, заявлені до стягнення суми платежів не являють собою плату за землю. Слід також зазначити, що рішенням господарського суду Львівської області від 05.08.2008р. у справі №6/186, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2008р. та постановою Вищого господарського суду України від 05.03.2009р., підтверджено правомірність стягнення плати за складування вантажів або примикання під’їзних колій у смузі відведення, як плати в межах договірних відносин.

Безпідставним є посилання відповідача на звільнення його від виконання зобов’язання щодо внесення плати у зв’язку з тим, що позивач не виконує своїх зобов’язань щодо утримання в належному стані під’їзних колій та відмовляється від підписання договору про утримання залізничних колій. Однак, як вбачається з договору №315 про подачу та забирання вагонів від 15.08.2005р., обов’язок сплати відповідачем передбачених договором зборів та платежів не поставлений в залежність від виконання чи невиконання позивачем своїх обов’язків, та не залежить від укладення між сторонами інших договорів. В разі, якщо відповідач вбачає в таких діях позивача порушення своїх прав та інтересів, він не позбавлений права звернутися до суду з позовом про їх захист.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають до задоволення повністю.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 16, 509, 526, 599, 610, 611, 626, 631, 651 ЦК України та ст.ст. 4, 43, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Розірвати договір №315 про подачу та забирання вагонів від 15.08.2005р., укладений між Львівською державною залізницею та Товариством з обмеженою відповідальністю “Львівморепродукти”.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівморепродукти”, м. Львів, вул. Опришківська, 5 (ідентифікаційний код 25236666) на користь Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця” від імені якого діє Відокремлений підрозділ “Львівська дирекція залізничних перевезень”, м. Львів, вул. Листопадового Чину, 22 (ідентифікаційний код 25256131) 3083 грн. 50 коп. боргу, 187 грн. 00 коп. державного мита, 312 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя