Рішення № 48001178, 20.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2015

Справа №910/12850/15

За позовом

Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства»

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Енергія Т»

про

стягнення 5 654,24 грн.

Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача -

не з’явилися

від відповідача -

не з’явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Управління житлово-комунального господарства» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Енергія Т» про стягнення з останнього заборгованості за Договором №03/01-14 від 01.01.2014 про виконання оперативно-технічного обслуговування ТП-40 РУ-10кВ та РУ-0,4кВ у розмірі 5 654,24 грн., з яких 4 318,32 грн. – основного боргу, 474,34 грн. – пені, 38,75 грн. – 3% річних, 822,83 грн. – інфляційних втрат, крім того просив судові витрати у розмірі 1 827,00 грн. також покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.01.2014 між сторонами укладено Договір №03/01-14 про виконання оперативно-технічного обслуговування ТП-40 РУ-10кВ та РУ-0,4кВ, на підставі якого позивач зобов’язувався виконувати оперативно-технічне обслуговування ТП-40 РУ-10кВ та РУ-0,4кВ, що належить відповідачу, а останній вчасно та в повному обсязі оплачувати виконані роботи, проте, як указує позивач, відповідач свої зобов’язання за договором належним чином не виконав, у результаті чого утворилася заборгованість у розмірі 4 318,32 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 порушено провадження у справі №910/12850/15 та призначено розгляд вказаної справи на 15.06.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 розгляд справи №910/12850/15 відкладався на 20.07.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача у судове засідання 20.07.2015 не з’явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду не виконали.

Представники відповідача у судове засідання 20.07.2015 не з’явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду не виконали.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання сторони були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/12850/15.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 20.07.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

01.01.2014 між Комунальним підприємством «Управління житлово-комунального господарства» (далі – Виконавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зелена Енергія Т» (далі – Замовник, Відповідач) укладено Договір №03/01-14 про виконання оперативно-технічного обслуговування ТП-40 РУ-10кВ та РУ-0,4кВ (далі – Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Виконавець зобов’язується протягом терміну дії останнього виконувати оперативно-технічне обслуговування ТП-40 РУ-10кВ та РУ-0,4кВ, що належить ТОВ «Зелена енергія», згідно графіків ТОР (Додаток №1 і №2), а Замовник зобов’язується вчасно та в повному обсязі оплачувати виконані роботи. Границя обслуговування електроустаткування між Виконавцем і Замовником проходить відповідно до однолінійної схеми ТП-40 ТОВ «Зелена енергія Т» (Додаток №3), де визначені границі відповідальності двох сторін.

Згідно з п. 3.1. Договору Замовник зобов’язаний здійснити оплату за даним договором за фактично виконані роботи, на які складаються Акти виконаних робіт, підписані обома сторонами, та надається рахунок на оплату та податкова накладна від Виконавця, на підставі виконаних робіт.

Сторони погодили, що розрахунок проводиться протягом 10 банківських днів після підписання Акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг, поставки товару) та при наданні податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому чинним законодавством порядку та строки (п. 3.2. Договору).

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що плата за виконані роботи, яка була перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується Виконавцем з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Крім того, за затримку внесення оплати Замовник сплачує Виконавцю 3% річних та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Приписами п. 5.4. Договору сторони передбачили, що строк позовної давності та стягнення неустойки за даним Договором встановлюється тривалістю 5 (п’ять) років.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку Позивача, виконанням Відповідачем грошового зобов’язання по оплаті наданих послуг, у зв’язку з чим у останнього утворилася заборгованість у розмірі 4 318,32 грн.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а відтак відносини між сторонами регулюються за допомогою Глави 63 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі – ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч. 1. ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Позивачем надано послуги на загальну суму 4 318,32 грн., що підтверджується підписаними без зауважень уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств:

- Актом №48/02-14 від 27.02.2014 приймання виконаних робіт за лютий місяць 2014 року з урахуванням ПДВ на суму 1 402,94 грн.;

- Актом №300/11-14 приймання виконаних робіт за листопад місяць 2014 року з урахуванням ПДВ на суму 2 915,38 грн.

Як вказує у своїх письмових поясненнях Позивач, на оплату наданих послуг Відповідачу було виставлено рахунок-фактуру №000000123 від 31.07.2014 на суму 1 402,94 грн. (за Актом №48/02-14) та рахунок фактуру №000000008 від 31.01.2015 на суму 2 915,38 (за Актом №300/11-14). Разом з рахунками-фактурами були видані податкові накладні ;159 від 31.07.2014 та №11 від 31.01.2015.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з пунктом 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України та приписів п. 3.2. Договору розрахунок проводиться протягом 10 банківських днів після підписання Акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг, поставки товару) та при наданні податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому чинним законодавством порядку та строки.

Таким чином, після спливу указаного п. 3.2. Договору строку оплати за надані послуги Замовник вважається таким, що прострочив грошове зобов’язання.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у Відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь Позивача, на підставі Договору, за надані послуги суми заборгованості у розмірі 4 318,32 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 4 318,32 грн. за надані послуги є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню судом.

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати наданих послуг 474,34 грн. – пені, 38,75 грн. – 3% річних, 822,83 грн. – інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як зазначалось вище, п. 3.3. Договору передбачено, що за затримку внесення оплати Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році” №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання зобов’язання, тому дії останнього є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» №14 від 17.12.2013, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Як зазначалося раніше, п. 5.4. Договору зазначено, що строк позовної давності та стягнення неустойки за даним Договором встановлюється тривалістю 5 (п’ять) років.

Оскільки умовами укладеного між сторонами Договору встановлена можливість стягнення пені за кожний день прострочення і нарахування штрафних санкцій не обмежується строком, зазначеним у статті 232 Господарського кодексу України, то господарський суд вважає за можливе стягнути з Відповідача пеню за весь період прострочення виконання зобов'язання.

Вказаної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постанові від 31.01.2011 року у справі №41/103.

Відповідно до статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи положення п. 3.2. Договору, п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.2013 за №14, ч. 5. ст. 254 ЦК України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначається відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, суд приходить до висновку, що Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання за податковими накладними:

- №159 від 31.07.2014 – з 15.08.2014;

- №119 від 31.01.2015 – з 14.02.2015;

Враховуючи викладене, пеня повинна розраховуватися за період з:

- 15.08.2014 по 01.04.2015 включно – за податковою накладною №159;

- 14.02.2015 по 01.04.2015 включно – за податковою накладною №119.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку пені, суд приходить до висновку, що указана сума становить 478,87 грн., а не 474,34 грн., як указує у своїх розрахунках Позивач.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Оскільки відповідного клопотання у матеріалах справи немає, господарський суд не вправі виходити за межі заявлених вимог, а саме: стягувати понад указану Позивачем суму пені у розмірі 474,34 грн.

Звідси, вимоги про стягнення пені у розмірі 474,34 грн. за порушення строків виконання грошового зобов’язання підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом розглянуто вимоги про стягнення з Відповідача 85,88 грн. – 3% річних, 2 310,31 грн. – інфляційних втрат, у зв’язку із простроченням останнім виконання грошового зобов'язання на підставі Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1. вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, дії Відповідача, який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів Позивача відповідно до норм статті 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку 3% річних, суд приходить до висновку, що обґрунтованою до стягнення є сума у розмірі 37,78 грн. У задоволенні решти вимог стосовно стягнення 3% річних у розмірі 0,97 грн. необхідно відмовити.

З приводу стягнення 822,83 грн. інфляційних втрат, то за розрахунком суду інфляційні втрати за період прострочення становлять 905,74 грн.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Оскільки відповідного клопотання у матеріалах справи немає, господарський суд не вправі виходити за межі заявлених вимог, а саме: стягувати понад указану Позивачем суму інфляційних втрат у розмірі 822,83 грн.

Звідси, вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 822,83 грн. за порушення строків виконання грошового зобов’язання підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, вимоги Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Енергія Т» є законними та обґрунтованими в частині стягнення 474,34 грн. – пені, 37,78 грн. – 3% річних, 822,83 грн. – інфляційних втрат, були доведеними Позивачем належними та допустимими доказами, а тому є такими, що підлягають задоволенню судом.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Факт невиконання зобов’язання за Договором належним чином доведений, документально обґрунтований, Відповідачем не спростований.

Відповідач правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, заявлені до нього вимоги не спростував, доказів погашення заборгованості за надані послуги та/або наявності об’єктивних причин неможливості виконання договірних зобов’язань суду не надав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення заборгованості з Відповідача за Договором №03/01-14 від 01.01.2014 про виконання оперативно-технічного обслуговування ТП-40 РУ-10кВ та РУ-0,4кВ є законними, обґрунтованими та такими, що задовольняються судом в частині стягнення 5 653,27 грн., з яких 4 318,32 грн. – основного боргу, 474,34 грн. – пені, 37,78 грн. – 3% річних, 822,83 грн. – інфляційних втрат.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 “Про судове рішення” рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Енергія Т» (04074, м. Київ, вул. Шахтарська, буд. 9; код ЄДРПОУ 37445374) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» (07100, Київська обл., м. Славутич, вул. Військових будівельників, буд. 8; код ЄДРПОУ 31476318) заборгованість за Договором №03/01-14 від 01.01.2014 про виконання оперативно-технічного обслуговування ТП-40 РУ-10кВ та РУ-0,4кВ у розмірі 5 653,27 грн., з яких 4 318,32 грн. – основного боргу, 474,34 грн. – пені, 37,78 грн. – 3% річних, 822,83 грн. – інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 826,69 грн.

4. В іншій частині у позові відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

7. Дата складання повного тексту рішення 05.08.2015.

Суддя А.В.Яковенко