Ухвала суду № 48001118, 27.07.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

27.07.2015 р. Справа№ 914/1368/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., при секретарі Суддя Сухович Ю.О., розглянувши матеріали

скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМПЕРІЯ-АГРО”, м.Київ

на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Старосамбірського районного управління юстиції у Львівській області

у справі №914/1368/14

За позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро", м. Київ,

до відповідача:

Фермерського господарства "Лаяр", м. Старий Самбір, Львівська область

про:

стягнення заборгованості.

За участю представників:

від скаржника (стягувача) - не з’явився;

від відповідача (боржника) - не з’явився;

від ВДВС - не з’явився.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМПЕРІЯ-АГРО” на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Старосамбірського районного управління юстиції у Львівській області у справі №914/1368/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" до Фермерського господарства "Лаяр" про стягнення заборгованості.

Справа №914/1368/14 розглядалась господарським судом Львівської області у складі судді Рима Т.Я.

У зв’язку із закінченням повноважень, як вперше призначеного на посаду судді Рима Т.Я., було призначено автоматичний розподіл скарги, внаслідок якого її передано для розгляду судді Сухович Ю.О., інформацію внесено до системи автоматизованого розподілу.

Ухвалою суду від 11.06.2015р. розгляд скарги був призначений на 27.07.2015р.

Скаржник явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив. Представник скаржника надіслав на адресу суду клопотання вх.№26760/15 від 30.06.2015р. яким долучив до матеріалів справи постанови прийняті ВДВС Старосамбірського РУЮ у Львівській області у виконавчому провадженні №43978391. Крім того, вказаним клопотання представник скаржника просить розглянути скаргу на дії органу ДВС без його участі, посилаючись на диспозитивність права участі сторони у судовому засіданні, а також відсутність перешкод для розгляду скарги без участі представника. Просить визнати бездіяльність ВДВС Старосамбірського РУЮ у Львівській області протиправною та незаконною, по відношенню до виконання наказу господарського суду Львівської області у справі №914/1368/14 від 23.06.2014р.(ВП №43978391) та зобов"язати ВДВС Старосамбірського РУЮ у Львівській області виконати наказ господарського суду Львівської області у справі №914/1368/14 від 23.06.2014р.(ВП №43978391).

Боржник явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, вимог ухвали суду від 11.06.2015р. не виконав, поважності причин неявки представника та невиконання вимог суду не пояснив. Про дату, час та місце розгляду скарги був належним чином повідомлений, що підтверджується поштовим повідомленням №8200000736897 від 15.06.2015р., вручено 17.06.2015р.

Відділ державної виконавчої служби Старосамбірського районного управління юстиції у Львівській області явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, витребуваних доказів не подав, причин неявки представника та невиконання вимог ухвали суду від 11.06.2014р. не пояснив. Про дату, час та місце розгляду скарги був належним чином повідомлений, що підветрджується поштовим повідомленням № 8200000736765 від 15.06.2015р., вручено 17.06.2015р.

Станом на 27.07.2015р. від боржника та органу ВДВС витребувані судом докази, клопотання, заяви, в тому числі про відкладення розгляду скарги, на адресу суду не надходили.

Згідно ч.2 ст.1212 ГПК України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Зважаючи на те, що сторони та орган ДВС були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду скарги, їм було надано достатньо часу для належної підготовки до судового засідання, враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду скарги, суд дійшов висновку розглянути її без участі представників сторін та органу ДВС.

Розглянувши скаргу на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Старосамбірського районного управління юстиції, дослідивши матеріали справи судом встановлено:

Рішенням господарського суду Львівської області від 04.06.2014р. повністю задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро", стягнуто з Фермерського господарства "Лаяр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" 18 380,00 грн. основного боргу, 7 352,00 грн., 1 594,62 грн. пені, 263,63 грн. інфляційних втрат, 4 369,87 грн. 36% річних, 3 676,00 грн. штрафу, 1 827,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

Вказане рішення набрало законної сили 21.06.2014р., на його примусове виконання 23.06.2014р. судом видано наказ бланк №0035809.

Вищезазначений наказ позивач пред"явив до виконання у ВДВС Старосамбірського РУЮ у Львівській області, у зв"язку з чим 14.07.2014р. було відкрито виконавче провадження ВП №43978391.

Стягувач (позивач у справі), у зв"язку з тривалим невиконанням рішення суду, про що свідчить відсутність відповідної постанови у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, звернувся із скаргою на дії ВДВС Старосамбірського РУЮ у Львівській області посилаючись на невжиття державним виконавцем дій передбачених положеннями ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" щодо вжиття заходів для забезпечення виконання рішення суду шляхом накладення арешту на кошти та інші цінності боржника, виклику у письмовому порядку посадової особи боржника, відсутності звернення до фіскальної служби із запитом про надання відомостей, які відображено у балансі боржника, відсутності запитів до державної служби статистики із запитом про надання поданої боржником статистичної інформації.

Відповідно до відомостей офіційного ЄДРПОУ боржник здійснює вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; вирощування зерняткових і кісточкоих фруктів; ягід горіхів, інших плодових дерев і чагарників. Посилаючись на ч.1 ст.8, ст.12 Закону України "Про фермерські господарсьтва" скаржник зазначає, що враховуючи специфіку діяльності боржника, останній не може існувати та вести господарську діяльність, не маючи у власності чи орендованої земельної ділянки.

Відтак, на думку скаржника, державний виконавець зобов"язаний був звернутись із запитом до Реєстраційної служби про надання інформації стосовно зареєстрованих боржником у власності чи оренді земельних ділянок.

Враховуючи те, що боржник здійснює вирощування зернових культур державний виконавець зобов"язаний був подати запит до Державного піджприємства "Держреєстри України" Міністерства аграрної політики України, до Державної інспекції сільського господарства.

Посилаючись на адресу інтернет сторінки, скаржник зазначає, що боржник має посівні площі та у 2014 році здійснював активну діяльність по вирощуванню різного роду зернових культур, тобто на час відкриття виконавчого провадження 14.07.2014р., у боржника були наявні посіви на урожай на які державним виконавцем не було накладено арешт.

На думку скаржника, невжиття вищевказаних дій зі сторони ВДВС Старосамбірського РУЮ у Львівській області являється бездіяльністю та порушенням прав стягувача на своєчасне виконання рішення суду.

Посилаючись також на рішення Конституційного суду України від 26.06.20913р. №1-7/2013, від 13.12.2012р. №18-рп/2012, від 25.04.2012р. №11-рп/2012, практику Європейського суду України, зокрема рішення у справі "Шмалько проти України" скаржник просить визнати бездіяльність ВДВС Старосамбірського РУЮ у Львівській області по виконанню наказу господарського суду Львівської області у справі №914/1368/14 від 23.06.2014р. (ВП №43978391) протиправною та незаконною і зобов"язати ВДВС Старосамбірського РУЮ у Львівській області виконати вказаний наказ.

Розглянувши скаргу на бездіяльність Старосамбірського РУЮ у Львівській області, дослідивши додані до неї документи, суд дійшов висновку наявності підстав для її задоволення.

При прийнятті ухвали суд виходить з наступного.

Згідно ч.3 ст.6 Закону України “Про виконавче провадження”, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Зокрема, ч.4 ст.82 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

У п.1 ч.1 ст.19 Закону України “Про виконавче провадження” вказано, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, наказу в тому числі, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, а ч.1 ст.25 цього ж Закону зобов’язує державного виконавця прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Постановою ВДВС Старосамбірського РУЮ у Львівській області від 14.07.2014р. було відкрито виконавче провадження (ВП №43978391) по виконанню наказу господарського суду Львівської області у справі №914/1368/14 від 23.06.2014р.

Згідно ч.1 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Враховуючи, що постановою ДВС від 14.07.2014р. боржнику дуло надано строк до 22.07.2014р. для добровільного виконання рішення, яке ним не виконано, відтак з 23.07.2014р. ВДВС Старосамбірського РУЮ у Львівській області повинен був розпочати примусове виконання рішення.

Наказом Міністерства юстиції України від 20.05.2003р. №43/5 затверджено положення "Про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень" зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21.05.2003р. за № 388/7709 (надалі - Положення).

Згідно ст.1.1 Положення Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень - це комп'ютерна база даних, яка створена за допомогою автоматизованої системи і відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення та надання відомостей про виконавчі дії.

Відповідно до п.3.1, п.3.2, п.3.3. Положення до Єдиного реєстру обов'язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій. Унесення відомостей до Єдиного реєстру здійснюється державним виконавцем або уповноваженою посадовою особою органу ДВС. Відомості про проведення виконавчих дій вносяться до Єдиного реєстру одночасно з виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія. У разі здійснення виконавчої дії за межами органу ДВС відомості про таку дію вносяться до Єдиного реєстру протягом двох робочих днів після її проведення або надходження повідомлення про її проведення.

Як вбачається із наданої скаржником інформації про виконавче провадження отриманої на офіційному сайті Міністерства юстиції України у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, 11.09.2014р., тобто по спливу майже двох місяців було прийнято постанову про звернення стягнення на кошти на рахунках боржника та лише 16.04.2015р., тобто по спливу майже дев"яти місяців прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено права та обов"язки державного виконавця процесі здійснення виконавчого провадження.

Згідно ч.1 ст.11 вищевказаного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Однак, як вбачається із наданої скаржником інформації з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, з часу відкриття виконавчого провадження 14.07.2014р. було прийнято лише дві постанови спрямовані на примусове виконання рішення суду (11.09.2014р. постанову про арешт коштів боржника та 16.04.2015р. постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження).

Відповідно до ч.1 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

Згідно ч.2 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Відповідно до відомостей офіційного Єдиного державного реєстру боржник здійснює одні із наступних видів діяльності: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; вирощування зерняткових і кісточкових фруктів; вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників.

Згідно ч. 1. ст. 8 Закону України «Про фермерські господарства» (дія якого поширюється на боржника) після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Із ст. 12 Закону України «Про фермерські господарства» вбачається, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відтак, враховуючи вищенаведені норми закону та враховуючи специфіку діяльності боржника, останній не може існувати та вести господарську діяльність, не маючи у власної чи орендованої земельної ділянки.

Із ст. 15 Закону України «Про фермерські господарства» вбачається обов’язок фермерського господарства, у власності якого є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів.

Беручи до уваги вказані вище обставини, з метою забезпечення повного та своєчасного виконання рішення суду, державний виконавець зобов’язаний був звернутися із запитом до Реєстраційної служби із запитом, про надання інформації стосовно зареєстрованих боржником, у власності чи оренді земельних ділянок.

Враховуючи те, що боржник здійснює вирощування зернових культур державний виконавець зобов’язаний був подати запит: до Державного підприємства «Держреєстри України» Міністерства аграрної політики України щодо зберігання боржником зерна на зернових складах та виписки на нього складських квитанцій на зберігання зерна згідно з п.15 Порядку ведення реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання; до Державної інспекції сільського господарства, стосовно декларування зерна боржником, згідно Порядку декларування зерна суб'єктами зберігання зерна.

Як вбачається із наданої скаржником роздруківки інтернет-агрокарти посівних площ 2014 року, Старосамборский район Львовская область, боржник має посівні площі та у 2014 році, отже вирощував різного роду зернові культури. Тобто, на час відкриття виконавчого провадження - 14.07.2014 р., у боржника були наявні посіви на урожай яких, на які державним виконавцем не накладено арешт.

Слід зазначити, що державний виконавець при виконанні наказу господарського суду Львівської області несвоєчасно, не в повному обсязі вчиняв дії передбачені Законом України "Про виконавче провадження", що являється порушенням прав стягувача на своєчасне виконання рішення суду.

ВДВС Старосамбірського РУЮ у Львівській області не спростовано доводи скаржника викладені у заяві, проігноровано вимоги суду щодо подання письмового пояснення по суті скарги, не представлено суду матеріалів виконавчого провадження.

Відповідно до ст.45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Зазначена процесуальна норма узгоджується з положеннями ч.5 ст.124 Конституції України, згідно з якою судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст.ст.115, 116 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід’ ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Шмалько проти України“ від 20 липня 2004 року вказано, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, тривале невиконання рішень національних органів, які набрали законної сили, у встановленому законом порядку, протягом розумного строку, порушують п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не відповідають судовій практиці Європейського суду (“Ткаченко проти України”, “Кисельов проти України”) (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 30.10.2013р. № 01-06/1556/13).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов’язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Закон України “Про виконавче провадження” зобов’язує державного виконавця прийняти до виконання виконавчий документ, відкрити виконавче провадження, вживати передбачених Законом України “Про виконавче провадження” заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, що зроблено не було, відтак суд дійшов висновку, що вимоги, викладені в скарзі є правомірними, доведеними матеріалами справи і підлягають задоволенню.

У п.п.9.13 п.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. із змінами і доповненнями “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України”, вказано, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на вищевикладене, керуючись 6, 11, 82 Закону України “Про виконавче провадження”, ст.ст. 86, 1212 ГПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Скаргу ТзОВ "Імперія-Агро" на бездіяльність Старосамбірського відділу державної виконавчої служби районного управління юстиції у Львівській області задоволити.

2. Визнати незаконною бездіяльність ВДВС Старосамбірського РУЮ у Львівській області щодо виконання наказу господарського суду Львівської області від 23.06.2014р. у справі №914/1368/14 (ВП №43978391).

3. Зобов"язати ВДВС Старосамбірського РУЮ у Львівській області виконати наказ господарського суду Львівської області від 23.06.2014р. у справі №914/1368/14 (ВП №43978391).

4. Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки вказані в ст.ст.91-93 ГПК України.

Згідно ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Суддя Сухович Ю.О.