Рішення № 48001099, 20.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2015Справа №910/13716/15

За позовомЗаступника військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А0215доТовариства з обмеженою відповідальністю «Росінтек-Україна»простягнення 124 464,97 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

прокурор:Стригун М.А.від позивача 1:Ігнатенко Ю.М.від позивача 2:Кохан О.Ю.від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А0215 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росінтек-Україна» (надалі - «Товариство») про стягнення 124 464,97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на умови договору про закупівлю товарів за державні кошти №97/14 від 29.07.2014 р. в частині поставки товару відповідач належним чином не виконав, у зв'язку з чим прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 48 371,01 грн., штрафу у розмірі 38 046,98 грн. та штрафу у розмірі 38 046,98 грн. за відмову від постачання товару згідно вказаного договору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.06.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 06.07.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.07.2015 р. розгляд справи відкладено на 20.07.2015 р. у зв'язку з неявкою представників позивача 1, відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Прокурор та представники позивачів в судове засідання з'явилися, вимоги ухвал суду виконали, надали пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 01001, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 35-А, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Суд відзначає, що під час виготовлення ухвали про порушення провадження у справі було допущено технічну описку в назві юридичної особи відповідача, а саме: замість «Росінтек-Україна» вказано «Росінтекс-Україна».

Враховуючи викладене, на підставі ст. 89 Господарського процесуального кодексу України, допущена в ухвалах господарського суду міста Києва від 02.06.2015 р. та від 06.07.2015 р. у справі №910/13716/15 технічна описка, яка не змінює змісту ухвал а також не зачіпає їх суті, підлягає виправленню.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.07.2014 р. між Військовою частиною А0215 (замовник) та Товариством (постачальник) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №97/14 (надалі - «Договір»), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у 2014 році поставити замовникові товар, зазначений у п. 1.2 та специфікації товару (додаток №1 до договору); замовник зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

За змістом п. 1.2 Договору найменування товару: лот №3 - авіаційні шини 1050*400 м.1А або еквівалент, код 22.11.1 Шини та камери гумові нові, згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016:2010. Кількість товару зазначена у специфікації товару (додаток №1 до договору).

Відповідно до п. 1.4 Договору постачальник здійснює постачання товару за цим договором після отримання від замовника (командира військової частини А0215) письмового повідомлення про готовність до виконання умов договору, яким замовник визначає обсяги закупівлі товару. У разі планування закупівлі за рахунок коштів спеціального фонду, дане письмове повідомлення надається постачальнику замовником виключно після надходження коштів на рахунки замовника на вищевказані цілі.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що товар постачається до 01.10.2014 р. після відправлення замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник може надавати таке повідомлення на поставку як повного обсягу товару, так і на партію товару.

Листом №129/138/1491 від 30.07.2014 р. командир військової частини А0215 повідомив Товариство про готовність до виконання умов Договору у повному обсязі.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем зобов'язання з поставки товару Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на обов'язок відповідача сплати пені та штрафу за прострочення виконання такого зобов'язання.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з положеннями статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.1 Договору визначено, що товар постачається до 01.10.2014 р. після відправлення замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник може надавати таке повідомлення на поставку як повного обсягу товару, так і на партію товару.

На виконання умов Договору листом №129/138/1491 від 30.07.2014 р. командир військової частини А0215 повідомив Товариство про готовність до виконання умов Договору у повному обсязі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 5.1 Договору, відповідач був зобов'язаний поставити товар до 01.10.2014 р.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріали справи не містять, а відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження факту здійснення поставки у встановлені Договорами строки не надано.

За таких обставин має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару за Договором з 02.10.2014 р.

Додатковою угодою №1 від 30.12.2014 р. до Договору сторони погодили зменшити обсяги закупівлі до 0,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк (до 01.10.2014 р.) свого обов'язку по поставці товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і з 02.10.2014 р. він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Викладене підтверджується постановами Верховного Суду України від 28.02.2011 р. у справі №23/225 та 27.04.2012 р. у справі №06/5026/1052/2011.

Згідно з п. 7.2 Договору за порушення зобов'язань щодо якості поставленого товару, постачальник сплачує штраф у розмірі 20% вартості неякісного товару. За порушення строків постачання товару або заміну його на якісний понад строки, зазначені у пунктах 2.2, 2.4 та 5.1 цього договору, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення постачання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості. У разі відмови від постачання товару сплачується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару.

Суд перевірив наданий прокурором розрахунок та вважає за можливе задовольнити вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 48 371,01 грн., штрафу за прострочення поставки товару у розмірі 38 046,98 грн. та штрафу у розмірі 38 046,98 грн. за відмову від постачання товару згідно Договору.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь на користь Військової частини А0215 пені у розмірі 48 371,01 грн., штрафу за прострочення поставки товару у розмірі 38 046,98 грн. та штрафу у розмірі 38 046,98 грн. за відмову від постачання товару згідно Договору.

Стосовно правомірності звернення прокурора з даним позовом суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Суд дійшов висновку, що прокурором правильно визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, оскільки Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який виконує функції держави у відносинах сторін, що підтверджується наступним.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Згідно з приписами ст. 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України. Порядок обліку коштів, одержаних від господарської діяльності у Збройних Силах України, визначається Міністерством фінансів України та Міністерством оборони України.

Військова частина А0215 відповідно до Закону України «Про Збройні Сили України» є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядкована безпосередньо Міністерству оборони України та утримується за рахунок коштів Державного бюджету України.

В даному випадку інтереси держави полягають в припиненні порушень законності в бюджетній сфері, що в свою чергу впливає на фінансову систему держави.

Враховуючи викладене, заступник військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А0215.

Стосовно розподілу судових витрат суд відзначає наступне.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Частиною 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги заступника військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А0215 задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росінтек-Україна» (01001, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 35-А; ідентифікаційний код 34808164) на користь Військової частини А0215 (21007, м. Вінниця, вул. Червоноармійська, 105; ідентифікаційний код 24981451) пеню у розмірі 48 371 (сорок вісім тисяч триста сімдесят одна) грн. 01 коп., штраф за прострочення поставки товару у розмірі 38 046 (тридцять вісім тисяч сорок шість) грн. 98 коп. та штраф за відмову від постачання товару у розмірі 38 046 (тридцять вісім тисяч сорок шість) грн. 98 коп. Видати наказ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росінтек-Україна» (01001, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 35-А; ідентифікаційний код 34808164) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 489 (дві тисячі чотириста вісімдесят дев'ять) грн. 30 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.08.2015 р.

Суддя В.П. Босий