Рішення № 48000979, 27.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2015Справа №910/6135/15-г

За позовом Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва

Про стягнення 5 334,96 грн.

Суддя Мельник В.І.

Представники:

від позивача не з`явився

від відповідача Нескуба О.М., довіреність № б/н від 10.04.2015

від третьої особи не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району міста Києва (далі -позивач) подало на розгляд господарського суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАШНЕТ" (далі - відповідач) про стягнення 5334,96 грн.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що відповідачем не виконуються умови договору № 1617/Д від 29.12.2010р.

Ухвалою суду від 18.03.2015р. порушено провадження у справі № 910/6135/15-г та призначено розгляд на 24.04.2015 р.

21.04.2015р. відповідач подав через канцелярію суду документи по справі та відзив на позов.

24.04.2015р. представник позивача у судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини своєї відсутності суд не повідомив.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.

Суд відклав розгляд справи на 08.06.20145р., у зв'язку з відсутністю представника позивача.

08.06.2015р. відповідач подав через канцелярію суду письмові пояснення по справі.

08.06.2015р. представник позивача у судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив.

Суд відклав розгляд справи на 10.07.2015р., у зв'язку з залученням до участі у справі третьої особи - КП УЖГ "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва

У зв'язку з хворобою судді Мельника В.І., судове засідання, призначене на 10.07.2015р. не відбулось, у зв'язку з чим перенесене на 27.07.2015р.

27.07.2015р. відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Позивач та третя особа в судове засідання 27.07.15. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Згідно ст.87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.10. між позивачем (далі - Виконавець) та відповідачем (далі - Замовник) було укладено Договір № 1617/Д про надання послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Виконавець зобов'язався надавати послуги з будинків, споруд, їх прибудинкової території та вивіз сміття (далі - послуги) за адресою: м. Київ, проспект Маяковського, 91-а, 93-б, 95-б, 97/15; вул. Милославська, 17-а, 19-а, 21-а, 23, 23-а, 23-б, 23-в, 25; вул. М. Цвєтаєвої, 10/87, 12, 14, 16, 16-а, 16-б, 16-в; вул. Бальзака, 80, 82, 84, 86, 88, 88-а, 92, 92-а, 98/29, 100/31, а замовник зобов'язався оплатити їх вартість.

Відповідно до п. 3.1 Договору склад та розрахунок вартості послуг визначається у додатку до Договору, що є невід'ємною його частиною.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили склад та розрахунок вартості послуг, відповідно до якого витрати з утримання будинків і споруд та прибудинкової території становлять суму 57,90 грн. на місяць (з ПДВ), вартість вивозу сміття становить 117,23 грн. на місяць (з ПДВ).

Згідно з п. 3.4 Договору оплата вартості послуг проводиться до 20 числа наступного за календарем розрахунковим місяцем.

Позивач зазначає, що на виконання умови договору в період з січня 2013 року по січень 2015 року включно надав відповідачу послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території та вивіз сміття на загальну суму 4 378,25 грн., а відповідач в порушення умов договору вказані кошти не сплатив, в зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість у заявленій до стягнення сумі.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення", рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на споживачів та на виконавців житлово-комунальних послуг покладено зобов'язання по укладенню договорів про надання житлово-комунальних послуг.

На виконання умов Договору позивачем надано відповідачу послуги утримання будинків і споруд та прибудинкової території, та вивіз сміття на загальну суму 4 378,25 грн. за період, пред'явлений до стягнення.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Заперечуючи проти позову відповідач вказує на те, що з 01.06.11. відповідач сплачував витрати з утримання будинків та займаної площі за договором № 10-06/11 про встановлення строкового сервітуту третій особі, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет" відпала необхідність в отриманні від позивача послуг та їх оплаті.

Крім того, відповідач наголошував та тому, що Договір є розірваним, оскільки відповідачу надано право в односторонньому порядку розірвати Договір.

Такі твердження відповідача не відповідають дійсності з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання, а в частині проведення розрахунків з 01.01.2010р. і діє до 31.12.2010р. Якщо жодна зі сторін за місяць до кінця дії Договору не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію Договору, то він вважається продовженим на наступний строк на тих же умовах.

Листом № 4/101 від 18.10.12. (отримано позивачем 19.10.12.) відповідач звернувся до позивача з пропозицією розірвати Договір, про що до 31.10.2012. підписати додаткові угоди.

За необхідності надання правової оцінки вказаному листу, судом встановлено, що він не містить вимоги про припинення дії Договору. Натомість лист № 4/101 від 18.10.12. містить пропозицію відповідача саме про розірвання Договору.

Зміна та розірвання господарських договорів, відповідно до ст. 188 ГК України, в односторонньому порядку не допускаються, а сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі недосягнення згоди щодо зміни договору чи неодержання відповіді в установлений строк, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Договір може бути достроково розірвано: на підставі рішення суду, за згодою обох сторін (п. 8.3 Договору).

Проте, згода на розірвання Договору обома сторонами досягнута не була.

За приписами п. 7.1 Договору, дострокове розірвання Договору можливе за взаємною згодою сторін, яка оформлена відповідною угодою до Договору. Дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку не допускається за винятком випадків, коли одна зі сторін порушує умови Договору.

Доказів порушення позивачем умов Договору матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави стверджувати, що відповідач мав право для розірвання Договору в односторонньому порядку.

Судом враховано, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002 недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору (Відповідна позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 р. № 3-74гс11).

Разом з тим, в судовому порядку Договір № 1617/Д про надання послуг від 29.12.10. не розривався.

Оскільки Договір не було розірвано ні в односторонньому порядку, ні за погодженням обох сторін, ні в судовому порядку, та з огляду на те, що сторонами не було висловлено наміру припинити дію Договору у відповідності до приписів п. 8.1 Договору, то Договір № 1617/Д про надання послуг від 29.12.10. було автоматично продовжено до 31.12.15.

При цьому за Договором № 1617/Д про надання послуг від 29.12.10. відповідач сплачує позивачу за послуги з утримання прибудинкової території та вивіз сміття, а за договором № 10-06/11 про встановлення строкового сервітуту від 01.06.11. - сплачує третій особі за право користування частиною будинків для розміщення телекомунікаційних мереж.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за Договором за період січня 2013 року по січень 2015 року становить 4 378,25 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 37,83 грн. - пені, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 4.4 Договору, у випадку несвоєчасної сплати коштів за послуги Замовник сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми прострочення за кожний день затримки платежу.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд відзначає, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені, внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 35,78 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 2,05 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення 128,17 грн. - 3% річних та 790,71 грн. - інфляційних втрат, суд відзначає наступне.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п. 1.14 Постанови № 14 від 17.12.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині є доведеними і обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет" (02232, м. Київ, проспект В. Маяковського, б. 73 літер А; ідентифікаційний код 36100735) на користь Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва (02217, м. Київ, вул. Закревського, 15; ідентифікаційний код 36657100) 4 378 (чотири тисячі триста сімдесят вісім) грн. 25 коп. - основного боргу, 35 (тридцять п'ять) грн. 78 коп. - пені, 128 (сто двадцять вісім) грн. 17 коп. - 3% річних, 790 (сімсот дев'яносто) грн. 71 коп. - інфляційних втрат, 1 826 (одну тисячу вісімсот двадцять шість) грн. 30 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині в позові відмовити.

Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

(Повний текст рішення складено 05.08.2015р.)

Суддя В.І.Мельник