Постанова № 47997626, 22.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 липня 2015 року 16:58 № 826/7471/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Пристроми Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом судді Кіровоградського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 до Ради суддів України про визнання незаконним та скасування рішення від 02.04.2015 р. №34,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 (далі - позивач, суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду ОСОБА_1) до Ради суддів України (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення від 02.04.2015 р. №34.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що вважає рішення відповідача таким, що прийняте за межами компетенції, оскільки за своєю суттю зміст цього рішення є офіційним тлумаченням закону щодо порядку призначення суддів на адміністративні посади, в той час як відповідач не наділений правом офіційного тлумачення законів.

Позивач також вказує на те, що рішення Ради є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування, тобто вони є обов'язковими для суддів під час проведення зборів суддів. Тому оскаржуване рішення, на думку позивача, є фактично офіційним тлумаченням Закону, яке зобов'язує включити у бюлетень проведення виборів керівників судових установ осіб, які двічі поспіль вже обіймали ці посади і виявили таке бажання ще раз, без права обговорення такої можливості.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні, вважаючи позов необґрунтованим, просив відмовити у його задоволенні.

В обґрунтування своєї позиції надав письмові заперечення в яких зазначив, що оскаржене позивачем рішення є правомірним, так як даний акт приймався на основі законодавства та за своїм змістом не суперечить йому, тобто Рада суддів України не здійснювала будь-якого тлумачення норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів України», на що вказує позивач, а прийняла норми підзаконного характеру, які не суперечать змісту Закону. Зазначеним рішенням Рада суддів України не зобов'язувала збори суддів, як органи суддівського самоврядування, переобирати на адміністративні посади тих же осіб, які ці посади обіймали раніше. Право визначитися із кандидатурами на адміністративні посади, а також вирішувати питання внутрішньої діяльності суду щодо дострокового припинення повноважень суддів на адміністративних посадах як і було, так і залишається виключною компетенцією зборів відповідного суду.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Радою суддів України прийнято рішення №34 від 02.04.2015 р. щодо нового порядку обрання суддів на адміністративні посади.

Позивач не погоджується з вказаним рішенням, вважаючи його незаконним та прийнятим поза межами компетенції, тому звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд при вирішенні спору по суті виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI.

Статтею 125 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено організаційні форми суддівського самоврядування, якими є збори суддів, Рада суддів України, з'їзд суддів України.

Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через:

1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України;

2) Раду суддів України;

3) з'їзд суддів України.

Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України цим Законом та іншими законами, а також регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування згідно з Конституцією України та цим Законом.

Відповідно до ст. 131 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у період між з'їздами суддів України вищим органом суддівського самоврядування є Рада суддів України.

Згідно з ч. 4 вказаної статті, Рада суддів України у період між з'їздами суддів України організовує виконання рішень з'їзду суддів України та контроль за їх виконанням, а також вирішує питання про скликання з'їзду суддів України. Повноваження та порядок роботи Ради суддів України визначаються цим Законом та положенням про Раду суддів України, затвердженим з'їздом суддів України.

Частиною 5 ст. 131 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено, що Рада суддів України:

1) розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів;

2) розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, приймає відповідні рішення з цих питань;

3) визначає особу, уповноважену представляти бюджетні запити щодо фінансування судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи під час розгляду проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік або змін до нього;

4) обирає та звільняє Голову Державної судової адміністрації України та його заступників;

5) визначає за поданням Голови Державної судової адміністрації України граничну чисельність працівників Державної судової адміністрації України, у тому числі її територіальних управлінь, у межах видатків на утримання Державної судової адміністрації України;

6) здійснює контроль за організацією діяльності судів, заслуховує з цих питань Голову Державної судової адміністрації України, його заступників, керівників структурних підрозділів і територіальних управлінь Державної судової адміністрації України;

7) звертається з пропозиціями щодо питань діяльності судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

8) затверджує зразки посвідчень судді, судді у відставці, народного засідателя, присяжного;

9) здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів судів загальної юрисдикції, голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників; приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності зазначених осіб (у разі, якщо такий конфлікт не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом);

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно п. 1.2 Положення про Раду суддів України, затвердженого рішенням X позачергового з'їзду суддів України 16.09.2010 року, Рада організовує виконання рішень з'їзду суддів України, здійснює контроль за їх виконанням, вирішує питання організаційного забезпечення судів, Державної судової адміністрації і діяльності суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя.

Рада сприяє створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утвердження незалежності суду, забезпечення захисту суддів від втручання в судову діяльність, а також підвищення рівня роботи з кадрами у системі судів.

За змістом п. 3.2 Положення про Раду суддів України, на Раду покладаються обов'язки щодо вирішення питання внутрішньої діяльності судів, а також інші питання, віднесені законом до її компетенції, зокрема, сприяння створенню належних організаційних умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів.

Відповідно до п. 4, п. 5 Положення про Раду суддів України, питання на розгляд Ради можуть вноситись її головою та членами Ради. Члени Ради можуть ініціювати розгляд певного питання у разі наявності відповідного доручення конференцій або Рад суддів, а члени Ради від Конституційного Суду України та Верховного Суду України - зборів суддів цих судів. Питання мають бути актуальними для суддів всіх юрисдикцій та не відноситись до компетенції інших органів суддівського самоврядування.

За результатами розгляду винесених на обговорення питань Рада приймає рішення.

Рішення Ради приймається більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.

Рішення Ради, прийняті в межах визначених законодавством повноважень, є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування. Рішення може бути скасовано з'їздом суддів України.

Як пояснив представник відповідача, необхідність прийняття спірного рішення викликана тим, що окремими народними депутатами України, представниками громадськості та засобами інформації розповсюджувалась різного роду інформація про можливість/неможливість бути обраним на адміністративну посаду, автоматичне/неавтоматичне припинення перебування на адміністративній посаді в зв'язку із набранням чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» тощо.

Позивач не погоджується із рішенням відповідача від 02.04.2015 р. №34, вважає його незаконним та прийнятим за межами компетенції. Зокрема, зазначив, що у даному випадку відповідач, приймаючи дане рішення, надав офіційне тлумачення нормам закону, що є помилковим.

Так, судом встановлено, що 08 квітня 2014 року прийнято Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» № 1188-VII, яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості. Даний Закон набрав чинності 11.04.2014 року.

У зв'язку прийняттям вказаного Закону до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» були внесені зміни, а саме: голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, секретарі палат апеляційного суду, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники та секретарі палат призначалися на посади строком на один рік шляхом таємного голосування із числа суддів цього суду, але не більш як на строк повноважень судді.

Пізніше, з метою підвищення національних стандартів судоустрою і судочинства та забезпечення права на справедливий суд 12 лютого 2015 року прийнято Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIII. Вказаний Закон набрав законної сили 28 березня 2015 року.

Цим законом також були внесені зміни до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими передбачено вже новий порядок зайняття адміністративних посад, а саме: голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники обираються на посади строком на два роки, але не більш як на строк повноважень судді, шляхом таємного голосування більшістю від кількості суддів, які працюють у відповідному суді.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», суддя, обраний на адміністративну посаду у порядку, визначеному цією статтею, не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки поспіль.

Таким чином, з викладених норм вбачається, що законодавець з внесенням чергових змін до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачив новий порядок та нову процедуру призначення замість обрання суддів на адміністративні посади.

Стосовно обчислення строків перебування суддів на адміністративних посадах, Рада суддів України у своєму рішенні зазначила, що відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», суддя, обраний на адміністративну посаду у порядку, визначеному цією статтею, не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки поспіль.

В той час, відсутні, правові підстави вважати, що особи, які були призначені на адміністративні посади відповідно до законодавства, що діяло раніше, є такими, що не мають права бути обраними на адміністративну посаду в суді і обіймати її два строки поспіль.

Відтак, твердження позивача про те, що після набрання чинності останньої редакції статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді, які раніше обіймали одну і ту ж адміністративну посаду двічі поспіль, втратили право бути обраними, є необґрунтованими.

До того ж, твердження позивача про те, що оскаржуване рішення Ради суддів України зобов'язує включити у бюлетень проведення виборів керівників судових установ осіб, які двічі поспіль вже обіймали адміністративні посади, не відповідають дійсності, оскільки це рішення має узагальнений характер і прийняте не з метою вчинення конкретних дій.

При цьому, суд зазначає, що право визначатися із кандидатами на адміністративні посади, вирішувати питання внутрішньої діяльності суду та приймати колективні рішення з обговорюваних питань є виключною компетенцією зборів відповідного суду, а Рада своїми рішеннями лише сприяє створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів.

Таким чином, проаналізувавши норми законодавства з урахуванням встановлених обставин у справі, беручи до уваги те, що відповідачем у даному випадку з метою запровадження єдиного підходу у вирішенні даних питань та поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, зробив лише узагальнений аналіз викладених положень щодо порядку обрання суддів на адміністративні посади з урахуванням внесених змін до Закону, відтак, суд приходить до висновку, що при прийнятті спірного рішення Рада суддів України діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття таких рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем не доведено незаконності оскаржуваного рішення і яким чином порушено його права, а твердження, наведені ним в обґрунтування позовних вимог є його суб'єктивною думкою, які не підтверджені належними доказами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову судді Кіровоградського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 29.07.2015 року.

Суддя В.П. Шулежко