Постанова № 47992686, 16.12.2011, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2011 року Справа № 1170/2а-4691/11

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд

у складі: головуючого судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції №0002301710 від 04.10.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції є незаконним, необґрунтованим та безпідставним. Оскільки, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 повністю відображено у своєму бухгалтерському та податковому обліку операції щодо постачання ПП „Альянсмашагротранс позивачу вугілля, факт придбання якого підтверджується відповідними податковими накладними.

Крім того, посилався на те, що податковим органом під час перевірки не було проаналізовано первинні бухгалтерські документи фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, що, на думку позивача, свідчить про відсутність правових підстав для донарахування позивачу грошового зобовязання з податку на додану вартість та застосування до нього штрафних санкцій.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилалася на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Оскільки, в ході проведення податковим органом перевірки ПП „Альянсмашагротранс встановлено, що правочин між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ПП „Альянсмашагротранс в лютому 2011 року, здійснено без мети настання правових наслідків, що, на думку відповідача, дає підстави вважати, що даний правочин відповідно до ч.ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, є нікчемним. У звязку з чим, позивачем занижено податкове зобовязання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за лютий 2011 року на суму 25228,01 грн..

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 зареєстровано виконавчим комітетом ОСОБА_1 міської ради 17.08.2006р., що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (а.с.35) та перебуває на податковому обліку в ОСОБА_1 ОДПІ, є платником податку на додану вартість.

Відповідно до акту ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції №95/1710/НОМЕР_1 від 08.06.2011р. про результати документальної невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ „Альянсмашагротранс за лютий 2011 року, перевіркою встановлено, порушення позивачем вимог ч.1 та ч.5 ст.203, ч.1 та ч.2 ст.215, ст.626, ч.1 ст.628, ст.ст.629, 655, 656, 658, 662, ч.2 ст.689, ч.2 ст.712 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п. 194.1 ст.194, Податкового кодексу України, що полягало у завищенні задекларованої суми податкового зобовязання за лютий 2011р. на загальну суму 6884,99 грн.; заниженні податкового зобовязання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за лютий 2011 року на загальну суму 25228,01 грн. (а.с.9-24)

На підставі даного акту перевірки ОСОБА_1 обєднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0001401710 від 04.07.2011р., яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 31535,01 грн., у тому числі, за основним платежем (сума збільшення) 25228,01 грн., та штрафні (фінансові) санкції в сумі 6307 грн.. (а.с.25).

Позивач, не погодившись з даним податковим повідомленням - рішенням, подав до податкового органу скаргу на дане рішення.

За результатами процедури адміністративного оскарження Державною податковою адміністрацією у Кіровоградській області скасовано податкове повідомлення-рішення №0001401710 від 04.07.2011р. в частині застосованої штрафної (фінансової) санкції в сумі 6306 грн. та залишено без змін дане рішення в частині визначеного грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 25228,01 грн., скаргу ж позивача в цій частині - залишено без задоволення, про що свідчить рішення Державної податкової адміністрації у Кіровоградській області про результати розгляду первинної скарги за вих.№3170/10/25-014 від 16.09.2011р. (а.с.26-28).

Разом з тим прийнято податкове повідомлення-рішення ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції №0002301710 від 04.10.2011 року (а.с.29).

Позивач, не погоджуючись з рішенням Державної податкової адміністрації у Кіровоградській області, подав повторну скаргу до Державної податкової служби України.

Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду повторної скарги №908/А/10-2315 від 20.10.2011р., залишено без змін податкове повідомлення-рішення ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції №0001401710 від 04.07.2011р. про сплату визначеної суми податкового зобовязання по податку на додану вартість з урахуванням рішення ДПА у Кіровоградській області від 16.09.2011р. №3170/10/25-014, прийнятого за розглядом первинної скарги, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 без задоволення. (а.с.36-37)

Судом встановлено, що позивач перебував у фінансово-господарських відносинах з ПП „Альянсмашагротранс. Зокрема, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Покупець) укладено з ПП „Альянсмашагротранс (Постачальник) договір поставки №5/01-01 від 05.01.2011р., згідно якого Постачальник зобовязується передати у власність Покупця вугільну продукцію, а Покупець зобовязується прийняти даний товар та оплачувати його на умовах, визначених даним договором. (а.с.150-151)

Факти придбання позивачем у ПП „Альянсмашагротранс в лютому 2011 року вищезазначеного товару підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме податковою накладною №54 від 05.02.2011р. (а.с.55), видатковою накладною №54 від 05.02.1011р. (а.с.57), актом приймання-передачі товару від 05.02.2011р. (а.с.152).

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за лютий 2011 року, що встановлено податковим органом при перевірці фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та відображено в акті перевірки №95/1710/НОМЕР_1 від 08.06.2011р..

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахунковий рахунок ПП „Альянсмашагротранс вартість товару, про що свідчать копії платіжних доручень (а.с.60-67).

До того ж, позивачем, на підтвердження отримання ним зазначеного товару надано суду копію вантажної накладної №48834718, яка свідчить про транспортування залізницею отриманого позивачем товару згідно договору поставки (а.с.58).

Відповідно до п.п.14.1.179 та п.п.14.1.181 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг), повязаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.п.201.1, 201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом Закон №996-XIV) первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отримані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції щодо придбання позивачем у ПП „Альянсмашагротранс вугільної продукції, згідно договору поставки №5/01-01 від 05.01.2011р., є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення в лютому 2011 року даних господарських операцій.

З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України та правовідносин позивача з ПП „Альянсмашагротранс вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону повязаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку покупця належно оформленої податкової накладної.

Крім того, суд враховує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), повязаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Суд також зазначає, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Так, у відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару (робіт, послуг), використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.

Так, на підтвердження використання отриманого від ПП „Альянсмашагротранс вугілля у власній господарській діяльності, позивачем надано докази, які підтверджують факт подальшої реалізації придбаного у ПП „Альянсмашагротранс вугілля марки АМ іншим контрагентам, а саме податкові накладні (а.с.153-165), видаткові накладні (а.с.124, 126, 128, 130, 132, 134, 136, 138, 140, 142, 144, 145), платіжні доручення (а.с.166-178).

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (як продавцем) складено податкові накладні, які є податковим документом, відображено у податкових зобовязаннях та включено в реєстр виданих податкових накладних.(а.с.116-121)

Згідно з п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до п.194.1 ст.194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські договори між позивачем та ПП „Альянсмашагротранс є нікчемними.

Так, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договорів та їх виконання, дана юридична особа була зареєстрована в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.115) та була платником податку на додану вартість, про що зазначено в акті Ленінської МДПІ у м.Луганську від 13.04.2011р. №513/16-37057712. (а.с.179-180)

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України).

У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції №95/1710/НОМЕР_1 від 08.06.2011р. не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.

Крім того, з урахуванням положень пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю не настають.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у звязку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені ним у лютому 2011 року правочини з контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договори поставки, сторонами яких є позивач та ПП „Альянсмашагротранс укладені з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Крім того, відповідачем не доведено, що ПП „Альянсмашагротранс було створено з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

Відповідно п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Тобто, встановлення факту наявності або відсутності обєкта оподаткування податком на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобовязання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється обєкт оподаткування.

Відповідно до ст.83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984, передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Зміст акта перевірки позивача свідчить про те, що перевірка проводилася на підставі установчих документів позивача, податкових деклараціях по податку на додану вартість, акта перевірки ПП „Альянсмашагротранс Ленінської МДПІ у м.Луганську від 13.04.2011р. №513/16-37057712, автоматизованих комп'ютерних інформаційних систем: АРМ „Аудит, пошуково-довідникової системи (ПДС), АРМ „ТАХ, АРМ „Облік платників, АРМ „Бест звіт, розшифровки співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів відповідно до Наказу ДПАУ №266 від 18.04.2008р. .

Крім того, акт перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 ґрунтується на підставі висновків акта від 13.04.2011р. №513/16-37057712 „Про проведення документальної камеральної перевірки ПП „Альянсмашагротранс з питань взаємовідносин з контрагентами, яким сформовані податкові зобовязання за лютий 2011р., яким встановлено, що угоди з підприємствами, якими було сформовано податкові зобовязання перевіряємого підприємства у лютому 2011р. є нікчемними. (а.с.179-180)

З цього приводу, суд зазначає, що відсутність в розпорядженні податкового органу документів субєкта господарювання, необізнаність податкового органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким субєктом господарювання, та для висновку про настання у звязку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

До того ж, суд враховує, що ОСОБА_1 ОДПІ обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття ОСОБА_1 обєднаною державною податковою інспекцією оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 29 грн. 55 коп., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції №0002301710 від 04 жовтня 2011 року.

Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 з Державного бюджету України судові витрати в сумі 29 грн. 55 коп..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 21.12.2011р..

Cуддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду ОСОБА_5