Постанова № 47991685, 29.07.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

29 липня 2015 року (11 год. 15 хв.) Справа № 808/3220/15 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Мащенко Д.В.,

представників позивача - Багно Ю.В., Долідзе А.А.,

представника відповідача - Радової С.О.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська ливарна компанія «ТАЛКО» до Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень.

16.06.2015 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська ливарна компанія «ТАЛКО» (далі - позивач) до Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить: скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 30.03.2015 №0057081715 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 255180 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 127590 грн.; скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 30.03.2015 №0058081715 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1362176 грн. за листопад 2014 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ДК «Торг-Сервіс» за вересень 2014 року, ТОВ «Вінор Комплект» за жовтень 2014 року, ТОВ «СКД Центр», ТОВ «Вантер Плюс» за листопад 2014 року, за результатами якої складено акт від 23.03.2015 №56/08-17-15/31433316 (далі - Акт перевірки). На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30.03.2015 №0057081715 та №0058081715. Висновки Акту перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення на думку позивача є безпідставними та підлягають скасуванню.

Ухвалою від 17.06.2015 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 06.07.2015.

30.06.2015 від позивача до суду надійшло клопотання про відкладення судового розгляду, обґрунтоване неможливістю направлення у судове засідання уповноваженого представника позивача, який перебуває у відпустці.

У судове засідання 06.07.2015 представники осіб, які беруть участь у справі, не прибули.

Ухвалою від 06.07.2015, за клопотанням позивача розгляд справи було відкладено на 14.07.2015.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 20.07.2015 та до 29.07.2015.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що в ході проведення перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права на податковий кредит з ПДВ за господарськими операціями з контрагентами, посилаючись виключно на отриману податкову інформацію та висновки актів інших ДПІ щодо неможливості проведення зустрічних звірок контрагентів-постачальників. Фактичне виконання господарських зобов'язань між сторонами по поставці товару підтверджується відповідними первинними документами (договори, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні,подорожні листи, платіжні доручення), які оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. Зазначив, що оскільки сума ПДВ у кожній податковій накладній, виписаній контрагентами позивача не перевищувала 10 тисяч гривень, то у постачальників був відсутній обов'язок реєструвати податкові накладні в ЄДР податкових накладних. Зазначив, що відповідач не наділений повноваженнями органів виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності, визначеними ст. 6 Закону України «Про підтвердження відповідності», а отже вимога відповідача про надання на перевірку документів, що підтверджують відповідність отриманого товару встановленим стандартам та технічної документації, яка встановлює вимоги для його якості, є незаконною та необґрунтованою. Зазначив що зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само як позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства, вчинені його контрагентами. Просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що в товарно-транспортних накладних, наданих до перевірки, відсутня повна адреса пункту навантаження, а вказано тільки місто навантаження м. Дніпропетровськ, тому не можливо встановити місце навантаження металопродукції. Зазначив, що проведеною перевіркою встановлено відсутність поставок товару між позивачем та ТОВ «ДК «Торг-Сервіс», ТОВ «Вінор Комплект», ТОВ «СКД Центр», ТОВ «Вантер Плюс». Наголосив, що у постачальників позивача відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, здійснені операції не є господарською діяльністю ТОВ «ДК «Торг-Сервіс», ТОВ «Вінор Комплект», ТОВ «СКД Центр», ТОВ «Вантер Плюс». Тому, вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення правомірними, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Допитаний у судовому засіданні, в якості свідка, ОСОБА_5 пояснив, що він раніше працював у позивача водієм вантажного автомобілю. Зазначив, що у перевіряємий період він здійснював перевезення придбаного позивачем товару від контрагентів позивача. Пояснив, що назви підприємств-постачальників не пам'ятає. Зазначив, що з метою отримання товару він приїздив до міста, в якому здійснювалось навантаження товару, телефонував підприємству-постачальнику, після чого під'їжджав автомобіль, який супроводжував його до місця навантаження. Зазначив, що місця навантаження знаходились десь у передмісті у промисловій зоні, проте ані адреси, ані точного місця розташування місць де здійснювалось навантаження він не пам'ятає. Зазначив, що за наслідками навантаження йому передавалися супровідні документи на товар.

У судовому засіданні 29.07.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, показання свідка, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

На підставі направлення від 23.02.2015 №170007 та наказу відповідача від 20.02.2015 №11 в період з 23.02.2015 по 16.03.2015 відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ДК «Торг-Сервіс» за вересень 2014 року, ТОВ «Вінор Комплект» за жовтень 2014 року, ТОВ «СКД Центр», ТОВ «Вантер Плюс» за листопад 2014 року.

За результатами перевірки 23.03.2015 відповідачем був складений Акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог:

1. п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 255180,00 грн. у вересні 2014 року.

2. п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту у листопаді 2014 року на суму 1362176,00 грн.

На підставі Акту перевірки 30.03.2015 відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №0057081715, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 382770,00 грн. з яких 255180,00 грн. за основним платежем, 127590,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0058081715, яким позивачу було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1362176,00 грн. Зазначені податкові повідомлення-рішення були отримані позивачем 02.04.2015, про що свідчить відмітка наявна на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

06.04.2015 позивачем до ГУ ДФС у Запорізькій області було подано первинну скаргу №130 на оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Рішенням ГУ ДФС у Запорізькій області про результати розгляду первинної скарги від 27.05.2015 №2269/10/08-01-10-04-13 оскаржувані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а первинна скарга позивача залишена без задоволення.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем вимог

п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з п. 186.1 ст. 186 ПК України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

За приписами п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Судом встановлено, що позивачем задекларовано податкового кредиту за вересень 2014 року та листопад 2014 року на загальну суму 1617356,00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «ДК «Торг-Сервіс», ТОВ «Вінор Комплект», ТОВ «СКД Центр», ТОВ «Вантер Плюс».

01.09.2014 між позивачем та ТОВ «ДК «Торг-Сервіс» було укладено договір купівлі-продажу №01-091, за яким ТОВ «ДК «Торг-Сервіс» зобов'язався передати у власність позивача товар (алюмінієвий сплав), згідно накладних, а позивач прийняти товар та сплатити його вартість.

ТОВ «ДК «Торг-Сервіс» на загальну суму поставки 1990013,56 грн. в тому числі ПДВ у розмірі 331668,93 грн. виписало податкові накладні та видаткові накладні.

Позивач розрахувався за товар у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «ДК «Торг-Сервіс», що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Суд зазначає, що в матеріалах справи в повному обсязі наявні податкові накладні, видаткові накладні, які оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «ДК «Торг-Сервіс».

Факт поставки товару та перевезення вантажу підтверджується товарно-транспортними накладними та подорожніми листами вантажного автомобіля, наявними в матеріалах справи.

15.08.2014 між позивачем та ТОВ «Вінор Комплект» було укладено договір купівлі-продажу №1508, за яким ТОВ «Вінор Комплект» зобов'язався передати у власність позивача товар (дизпаливо, алюмінієвий сплав, лігатура), згідно накладних, а позивач прийняти товар та сплатити його вартість.

ТОВ «Вінор Комплект» на загальну суму поставки 4709713,00 грн. в тому числі ПДВ у розмірі 784952,18 грн. виписало податкові накладні та видаткові накладні.

Позивач розрахувався за товар у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «Вінор Комплект», що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Суд зазначає, що в матеріалах справи в повному обсязі наявні податкові накладні, видаткові накладні, які оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Вінор Комплект».

Факт поставки товару та перевезення вантажу підтверджується товарно-транспортними накладними та подорожніми листами вантажного автомобіля, наявними в матеріалах справи.

05.11.2014 між позивачем та ТОВ «Вантер Плюс» було укладено договір купівлі-продажу №0511/1, за яким ТОВ «Вантер Плюс» зобов'язався передати у власність позивача товар (алюмінієвий сплав), згідно специфікацій, а позивач прийняти товар та сплатити його вартість.

ТОВ «Вантер Плюс» на загальну суму поставки 1532801,62 грн. в тому числі ПДВ у розмірі 255466,92 грн. виписало податкові накладні та видаткові накладні.

Позивач розрахувався за товар у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «Вантер Плюс», що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Суд зазначає, що в матеріалах справи в повному обсязі наявні податкові накладні, видаткові накладні, які оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Вантер Плюс».

Факт поставки товару та перевезення вантажу підтверджується товарно-транспортними накладними та подорожніми листами вантажного автомобіля, наявними в матеріалах справи.

28.10.2014 між позивачем та ТОВ «СКД Центр» було укладено договір купівлі-продажу №84, за яким ТОВ «СКД Центр» зобов'язався передати у власність позивача товар (алюмінієвий сплав, лігатура), згідно специфікацій, а позивач прийняти товар та сплатити його вартість.

ТОВ «СКД Центр» на загальну суму поставки 1471606,34 грн. в тому числі ПДВ у розмірі 245267,73 грн. виписало податкові накладні та видаткові накладні.

Позивач розрахувався за товар у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «СКД Центр», що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Суд зазначає, що в матеріалах справи в повному обсязі наявні податкові накладні, видаткові накладні, які оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «СКД Центр».

Факт поставки товару та перевезення вантажу підтверджується товарно-транспортними накладними та подорожніми листами вантажного автомобіля, наявними в матеріалах справи.

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що транспортування товару здійснювалось орендованим автотранспортом.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Литейщик» було укладено договір від 01.07.2006 №А-04/07, відповідно до якого ТОВ «Литейщик» передав позивачу у тимчасове користування автомобіль МАЗ 53366-021 з причепом МАЗ-383781-012, що належать на праві власності ТОВ «Литейщик». Право власності ТОВ «Литейщик» на автомобіль МАЗ 53366-021 підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію ТЗ НОМЕР_1.

Згідно додаткових угод до зазначеного договору, позивачу передавались у тимчасове користування причеп ЗАЗ 11022, вилочний автонавантажувач та автобус ЛАЗ 5207, що належать на праві власності ТОВ «Литейщик».

Перевезення товару здійснювалось водієм ОСОБА_5, що працював водієм у позивача, про що свідчить відповідний запис у трудовій книжці ОСОБА_5

З метою отримання придбаного у контрагентів-постачальників товару, позивачем видавались на ім'я водія ОСОБА_5 довіреності, що підтверджується відповідними записами, наявними в журналі видачі довіреностей.

Суд зазначає, що в матеріалах справи в повному обсязі наявні товарно-транспортні накладні, які оформлені належним чином та містять всю необхідну інформацію щодо транспортування товару, а саме: найменування вантажовідправника, вантажоодержувача, замовника, пункт навантаження/розвантаження, найменування автомобілю, дані про водія, вага та вартість вантажу, дані про супровідні документи, дані про довіреність вантажоодержувача, підпис та печатка перевізника.

Крім того, на підтвердження факту транспортування товару позивачем були надані оформлені належним чином подорожні листи.

Судом встановлено, що позивачем здійснювався контроль якості товару, що придбавався у контрагентів-постачальників, про що здійснювався запис у журналі вхідного контролю позивача. Після встановлення якісних показників товару та хімічного складу, у разі їх відповідності, позивачем товар передавався для виробництва продукції.

Суд зазначає, що придбаний у контрагентів-постачальників товар в подальшому використовувався для виробництва виробів, за договорами укладеними з ТОВ «Камоцци-пневматик-Симферопіль» та Фірмою Festo AG & Co. KG.

На підтвердження факту здійснення господарських правовідносин з ТОВ «Камоцци-пневматик-Симферопіль» та Фірмою Festo AG & Co. KG. щодо продажу вироблених виробів позивачем буо надано видаткові накладні, податкові накладні, вантажно-митні декларації, міжнародні товарно-транспортні накладні, рахунки та банківські виписки.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач в Акті перевірки посилається на Акт ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 14.01.2015 №57/04-66-22-03/37275164 про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Вінор Комплект»; податкову інформацію Кіровоградської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області від 18.12.2014 №31/11-23-22-02/36787445 щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «ДК «Торг-Сервіс» по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за вересень 2014 року; податкову інформацію ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 20.05.2015 №2382/7/04-65-22-04 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Вантер Плюс» щодо дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за листопад 2014 року; податкову інформацію ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 20.02.2015 №2488/7/04-64-22-04 за жовтень, листопад 2014 року.

Згідно зазначених актів перевірок, баз даних ДПІ, податкової звітності та наданої інформації встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту. Проведеними перевірками встановлено відсутність поставок товару між позивачем та ТОВ «ДК «Торг-Сервіс», ТОВ «Вінор Комплект», ТОВ «СКД Центр», ТОВ «Вантер Плюс». У зазначених підприємств відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, здійснені операції не є господарською діяльністю ТОВ «ДК «Торг-Сервіс», ТОВ «Вінор Комплект», ТОВ «СКД Центр», ТОВ «Вантер Плюс».

Суд зазначає, що перерахування коштів легально діючими підприємствами на рахунок фіктивних підприємств, не робить ці кошти отриманими завідомо злочинним шляхом, оскільки вони вважаються отриманими під час легальної господарської та підприємницької діяльності, поки не доведено протилежне. На даний час не має будь-якого судового рішення, що надавало би оцінку взаємовідносин позивача з ТОВ «ДК «Торг-Сервіс», ТОВ «Вінор Комплект», ТОВ «СКД Центр», ТОВ «Вантер Плюс».

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судових рішень, які б спростовували факт реальності виконання договору, укладеного між позивачем та ТОВ «ДК «Торг-Сервіс», ТОВ «Вінор Комплект», ТОВ «СКД Центр», ТОВ «Вантер Плюс».

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода між позивачем та його контрагентом порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямований на заволодіння майном держави.

Також, відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Судом встановлено, що ТОВ «ДК «Торг-Сервіс», ТОВ «Вінор Комплект», ТОВ «СКД Центр», ТОВ «Вантер Плюс», у перевіряємий період мали статус платників податку на додану вартість, а відтак мали право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім товару, який надавався цими підприємствами. Крім того, зазначені підприємства декларували свої зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення між позивачем та ТОВ «ДК «Торг-Сервіс», ТОВ «Вінор Комплект», ТОВ «СКД Центр», ТОВ «Вантер Плюс» господарських операцій.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про неправомірність оскаржуваного податкових повідомлень-рішень від 30.03.2015 №0057081715 та №0058081715, а відтак про необхідність їх скасування, через що визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданим до матеріалів справи платіжним дорученням №9691 від 05.06.2015 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 487,20 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська ливарна компанія «ТАЛКО» до Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0057081715 від 30.03.2015, прийняте Приморською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Таврійська ливарна компанія «ТАЛКО» збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 382770,00 грн., з яких 255180,00 грн. - за основним платежем, 127590,00 грн. - за штрафними санкціями.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0058081715 від 30.03.2015, прийняте Приморською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Таврійська ливарна компанія «ТАЛКО» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1362176,00 грн. за листопад 2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська ливарна компанія «ТАЛКО» суму сплаченого судового збору у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль