Рішення № 4798267, 23.06.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

23.06.2009

Справа №2-7/1038-2009

За позовом Державного підприємства «Укрриба» (04050, м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-А, ідентифікаційний код 25592421)

До відповідача Відкритого акціонерного товариства «Сільськогосподарське підприємство «Кримський виробничий рибокомбінат» (96025, Красноперекопський район, с. Новорибацьке; 96000, м. Красноперекопськ, вул. 3-я Промислова, 1, ідентифікаційний код 00476702)

Про розірвання договору.

Суддя І. І. Дворний

представники:

Від позивача – Стручаєв Д. О., предст., дов. №49 від 27.02.2009 р.

Від відповідача - не з’явився (телеграма).

Суть справи: Державне підприємство «Укрриба» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Сільськогосподарське підприємство «Кримський виробничий рибокомбінат» про розірвання укладеного між сторонами договору зберігання з правом користування №8 від 01.06.2004 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконуються умови укладеного між сторонами договору зберігання №8 від 01.06.2004 р. та не вноситься своєчасно плата за користування переданим на зберігання майном, у зв’язку з чим заборгованість Відкритого акціонерного товариства «Сільськогосподарське підприємство «Кримський виробничий рибокомбінат» перед Державним підприємством «Укрриба» станом на 05.02.2009 р. становить 211 979,08 грн. Наведене розцінюється позивачем як істотне порушення відповідачем умов договору, що, згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України, є підставою для розірвання договору.

Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що заборгованість виникла у зв’язку з тяжким фінансовим положенням підприємства, але на теперішній час вживаються відповідні заходи, спрямовані на погашення боргу перед позивачем.

Відповідач у судове засідання не з’явився, однак направив до суду телеграму з проханням відкласти розгляд справи на більш пізніший строк у зв’язку з неможливістю забезпечити явку до суду.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а також враховуючи ненадання відповідачем доказів на підтвердження викладених в телеграмі обставин, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотання сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням позивача здійснювалася фіксація судового процесу технічними засобами у порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

01.06.2004 р. між Державним підприємством «Укрриба» (Замовник) та Відкритим акціонерним товариством «Сільськогосподарське підприємство «Кримський виробничий рибокомбінат» (Зберігач) був укладений догові зберігання з правом користування №8, пунктом 1.1 якого передбачено, що Замовник передає, а Зберігач приймає на зберігання з правом користування згідно акта приймання-передачі, нерухоме державне майно, яке знаходиться на балансі ДП «Укрриба», та розташоване за адресою: АР Крим, Красноперекопський район, с. Новорибацьке (Ішунське товарне рибне господарство); Красноперекопський район, с. Рисове (Красноперекопське товарне рибне господарство).

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 Договору Зберігач зобов’язаний прийняти від Замовника майно, зазначене в п. 1.1 цього договору, згідно з актом приймання-передачі, та щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, перераховувати плату за користування майном у сумі 8331,00 грн. з ПДВ.

Укладеною між сторонами додатковою угодою від 30.12.2004 р. пункт 2.2 Договору був доповнений наступними словами: «плата за користування майном здійснюється з урахуванням щомісячного індексу інфляції».

В пункті 6.1 Договору сторони передбачили, що договір набуває чинності з дня його підписання і діє до моменту укладення договору оренди чи іншої цивільно-правової угоди.

Додатковою угодою від 01.09.2006 р., підписаною з протоколом розбіжностей, строк дії договору був встановлений до 01.09.2011 р.

Листом №7/769 від 26.11.2008 р. Державне підприємство «Укрриба» звернулося до Відкритого акціонерного товариства «Сільськогосподарське підприємство «Кримський виробничий рибокомбінат» та зазначило, що у зв’язку з наявністю заборгованості ВАТ «Сільськогосподарське підприємство «Кримський виробничий рибокомбінат» у сумі 223 593,03 грн. не бачить доцільності в подальшій співпраці та внесло пропозицію щодо розірвання договору зберігання з правом користування №8 від 01.06.2004 р.

У відповідь на вказану пропозицію відповідачем був направлений лист №465 від 18.12.2008 р., в якому ВАТ «Сільськогосподарське підприємство «Кримський виробничий рибокомбінат» зазначило, що заборгованість становить 129 548,35 грн., а не 223 593,03 грн. та вказаний борг буде погашений до 01 квітня 2009 р.

Вказані обставини змусили Державне підприємство «Укрриба» звернутися до суду з позовом про розірвання договору в примусовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

У той же час, матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем умов укладеного між ними договору зберігання з правом користування №8 від 01.06.2004 р. Так, у відзиві на позовну заяву ВАТ «Сільськогосподарське підприємство «Кримський виробничий рибокомбінат» зазначило, що заборгованість підприємства станом на 01.01.2009 р. складала 120 074,54 грн., станом на 08.05.2009 р. – 58 681,74 грн.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Слід мати на увазі, що істотність порушення визначається виключно за об’єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору, причому вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і взагалі для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Суд вважає, що допущені відповідачем порушення умов договору зберігання з правом користування №8 від 01.06.2004 р. та законодавства є істотними, оскільки в значній мірі позбавили позивача того, на що він розраховував при укладанні спірного договору, а саме: на повне та своєчасне отримання плати за користування майном.

Верховним Судом України з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (Постанова названого суду від 17.06.2008 N 8/32пд). Аналогічна позиція викладена в пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» від 13.08.2008 р. N 01-8/482.

Таким чином, посилання відповідача на те, що ним була направлена відповідь на пропозицію позивача щодо розірвання договору не мають будь-якого правового значення.

Не є переконливими і посилання відповідача на скрутне фінансове положення підприємства, оскільки вказані обставині не звільняють відповідача від відповідальності за порушення зобов’язання. Так, частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача згідно з приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати договір зберігання з правом користування №8, укладений 01 червня 2004 року між Державним підприємством «Укрриба» (04050, м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-А, ідентифікаційний код 25592421) та Відкритим акціонерним товариством «Сільськогосподарське підприємство «Кримський виробничий рибокомбінат» (96025, Красноперекопський район, с. Новорибацьке; 96000, м. Красноперекопськ, вул. 3-я Промислова, 1, ідентифікаційний код 00476702).

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Сільськогосподарське підприємство «Кримський виробничий рибокомбінат» (96025, Красноперекопський район, с. Новорибацьке; 96000, м. Красноперекопськ, вул. 3-я Промислова, 1, ідентифікаційний код 00476702) на користь Державного підприємства «Укрриба» (04050, м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-А, ідентифікаційний код 25592421) 85,00 державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Дворний І.І.