Рішення № 47962597, 30.07.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/3000/15-ц Провадження № 22-ц/772/1690/2015Головуючий в суді першої інстанції Романюк Л. Ф.Категорія 21 Доповідач Ковальчук О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Ковальчука О.В.,

суддів : Зайцева А.Ю., Жданкіна В.В.

при секретарі : Пантелеймоновій А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданої її представником ОСОБА_4, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2015 року у цій справі, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи, тим, що вона являлась власником квартири АДРЕСА_1 31. 04.05.1995 року між позивачкою та її покійним сином ОСОБА_5 було укладено договір міни квартири за яким позивачка обміняла належну їй квартиру на ? частину квартири АДРЕСА_2, дана квартира належала її покійному сину та невістці ОСОБА_6 в рівних частках. Після смерті сина, позивачка разом із невісткою постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2. У зв'язку з тим, що позивачка стала хворіти і потребувала сторонньої допомоги через похилий вік та відсутність будь - яких інших родичів, вона домовилась із невісткою, що остання буде її доглядати, а за це вона віддасть їй 1/2 частину квартири, де вони спільно проживали. При оформленні оспорюваного договору дарування від 12 січня 1996 року позивачка не розуміла, що право власності на подароване майно припиняється одразу після підписання такого виду договору, оскільки вважала, що невістка вступить у право володіння зазначеним майном лише після її смерті. Під час роз'яснення нотаріусом наслідків оформлення угоди, позивачка не розуміла їх у зв'язку з поганим станом здоров'я та через свій похилий вік, а текст самого договору не читала та не вслуховувалась у його зміст. ОСОБА_2 не розуміла суті підписаних нею документів, помилково вважаючи, що після вчинення дарування залишиться власником майна та буде мати право самостійно та на свій розсуд розпоряджатись ним, оскільки вважала, що укладає з невісткою договір довічного утримання. ІНФОРМАЦІЯ_1 року невістка позивачки померла і залишила заповіт, згідно якого спадщину отримала її рідна сестра ОСОБА_3, включаючи і частку подарованої квартири. Враховуючи викладені обставини, позивачка на підставі ст. 56 ЦК УРСР (1963) просила суд визнати недійсним вказаний договір дарування.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вказаний позов.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно договору дарування, посвідченого 12 січня 1996 року державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Довгалюк Л.Б., зареєстрованого за № 3-147, ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_6 прийняла у дар ? частину квартири АДРЕСА_2 та належала ОСОБА_2 на підставі договору міни від 4 травня 1995 року, посвідченого нотаріально, укладеного між нею та її сином ОСОБА_5 (а.с. 7-9). Вказана квартира, до укладення договору міни, як вбачається зі свідоцтва про право власності на житло від 27 січня 1994 року, належала на праві спільної власності ОСОБА_6 та її сину ОСОБА_5 (а.с. 15).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с. 19). Спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняла ОСОБА_3, якій померла заповіла все свої майно (а.с. 44), та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 8 квітня 2014 року (а.с. 45), яка складається із ? частки зазначеної вище квартири.

Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 57, 71, 425 ЦК УРСР, відмовив у задоволенні позову, з тих підстав, що позивачкою не було доведено факту обману, внаслідок чого нею було укладено спірний договір, а також нею пропущено строк позовної давності, передбачений ст. 71 ЦК УРСР.

Із такими висновками суду погодитись не можна оскільки він дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Однак, судом першої інстанції при розгляді справи було порушено принцип диспозитивності цивільного судочинства, оскільки, зі змісту позовної заяви вбачається, що обставиною на яку позивачка посилалась як на підставу своїх вимог є недійсність вчинення зазначеного договору дарування, як такого, що був укладений саме внаслідок помилки, пославшись в обґрунтування своїх вимог на положення ст. 56 ЦК УРСР. Разом із тим, суд, відмовляючи у позові, вказав, що позивачкою не було доведено факту її обману при укладені спірного договору, застосувавши при цьому положення ст. 57 ЦК УРСР, які до виниклих правовідносин не застосовуються.

У порушення ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню.

Спірний правочин укладено 12 січня 1996 року, тому відповідно до положень п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (у редакції 2004 року) дані правовідносини регулюються нормами ЦК УРСР (у редакції 1963 року).

Згідно ст. 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

За договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач) передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги (ст. 425 ЦК УРСР).

Відповідно до ст. 56 ЦК УРСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість.

У пункті 11 постанови № 3 від 28.04.1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» ВСУ роз'яснив, що відповідно до ст. 56 ЦК угода може бути визнана судом недійсною, як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони (громадянина чи організації), що діяла під впливом помилки. Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Судом встановлено, що позивачка проживала спільно з ОСОБА_6 і перебувала з нею, як невісткою, у гарних стосунках. Позивачка після смерті свого сина почала хворіти і потребувати сторонньої допомоги, через свій вік та відсутність інших родичів домовилась із невісткою, що остання буде її доглядати, а за це вона віддасть їй ? частину вказаної квартири, в якій вони спільно проживали. При оформленні спірного договору дарування позивачка не розуміла, що її право власності на подароване майно припиняється одразу після підписання такого договору, оскільки вважала, що невістка зможе володіти ним лише після її смерті. Через свій вік та погане самопочуття позивачка при укладенні договору не вивчала його зміст та не вслуховувалась у нього, помилково вважаючи, що укладає договір довічного утримання.

Таким чином, вбачається, що ОСОБА_2, укладаючи спірний договір допустила неправильне сприйняття його умов, а тому діяла під впливом помилки.

У пункті 11 постанови № 14 від 18.12. 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Пленум ВСУ роз'яснив: встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Однак, суд першої інстанції відмовив у позові одночасно з двох підстав: застосувавши строк позовної давності та у зв'язку з недоведеністю позивачем обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог.

Із матеріалів справи можна дійти висновку, що позивачка дізналась про реальне порушення своїх прав у 2013 року після смерті ОСОБА_6, а тому строк позовної давності нею дотримано.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції залишатися в законній силі не може та підлягає скасуванню відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позову.

Враховуючи положення ст. 88, ч.4 ст. 316 ЦПК України, колегія суддів, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 365 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, поданої її представником ОСОБА_4, - задовольнити, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2015 року - скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_2, укладений 12 січня 1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Довгалюк Л.Б. та зареєстрований за № 3-147.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 365 грн. 40 коп. (триста шістдесят п'ять гривень 40 коп.).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий : О.В. Ковальчук

Судді : А.Ю. Зайцев

В.В. Жданкін