Постанова № 47961222, 04.08.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2015 р.Справа № 916/1373/15-гОдеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: Шевченко В.В.

судді: Гладишева Т.Я., Діброва Г.І.

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Рура Н.В. - за дорученням

від відповідача: ОСОБА_2 - особисто

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Одеської області

від 16 червня 2015 р.

по справі № 916/1373/15-г

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 52.675 грн. 75 коп.

Склад колегії суддів змінений згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 30.07.2015 р.

ВСТАНОВИЛА:

31.03.2015 р. Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі позивач, Банк) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі відповідач, ФОП) про стягнення 52.675 грн. 75 коп., посилаючись на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором банківського рахунку № НОМЕР_1 щодо своєчасного та повного повернення отриманого кредиту, внаслідок чого станом на 12.03.2015 р. має борг перед Банком за цим кредитом в сумі 30.000 грн., борг по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в сумі 13767 грн. 31 коп., борг по оплаті комісії за користування кредитними коштами в сумі 2295 грн. 02 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й пеню за несвоєчасне виконання договору у сумі 6613 грн. 42 коп., а також відшкодувати понесені судові витрати по справі на сплату судового збору в сумі 1827 грн.

Письмовий відзив на позов не надходив.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.06.2015 р. (суддя Власова С.Г.) позов задоволений частково та з відповідача на користь позивача за несвоєчасне виконання договору банківського рахунку № НОМЕР_1 стягнуто: 30.000 грн. - боргу з повернення кредитних коштів, 12090 грн. 64 коп. - відсотки за користування кредитними коштами, 2295 грн. 02 коп. - боргу по комісії за користування кредитними коштами, 6613 грн. 42 коп. - пені за несвоєчасне виконання договору, а також 1019 грн. 98 коп. - понесених судових витрат на оплату судового збору за подання позову.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором банківського рахунку № НОМЕР_1 щодо своєчасного та повного повернення отриманого кредиту, внаслідок чого станом на 12.03.2015 р. має борг перед Банком за цим кредитом в сумі 30.000 грн., борг по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в сумі 12090 грн. 64 коп., борг по оплаті комісії за користування кредитними коштами в сумі 2295 грн. 02 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й пеню за несвоєчасне виконання договору в сумі 6613 грн. 42 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання договору у сумі 1.646 грн. 67 коп. місцевий суд виходив з того, що докази, які свідчать про повідомлення відповідача про зміну (збільшення) відсоткової ставки (56%) у встановленому Умовами та правилами порядку в матеріалах справи не містяться та, всупереч ст. 33 ГПК України, позивачем суду не надано, а тому застосування збільшеної ставки Банком суперечить вимогам чинного законодавства та Умовам та правилам Банку, у зв'язку з чим розрахунок боргу відсотків повинен бути здійснений за відсотковою ставкою 48% , внаслідок чого підстави для задоволення позовних вимог в цій частині - відсутні.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України понесені позивачем судові витрати по справі місцевим судом покладено на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм процесуального та матеріального права та постановити нове рішення, яким позовні вимоги Банку залишити без задоволення.

Скарга мотивована тим, що, по-перше, суд не повідомив відповідача про порушення провадження по справі, а також в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення останнього про кілька судових засідань, що позбавило відповідача можливості скористатися належними процесуальними правами, по-друге, місцевий суд допустив неповноту розгляду справи, оскільки прийняв до уваги докази, поданні позивачем з порушенням норм процесуального права. По-третє, місцевий суд необґрунтовано відмовив у задоволені клопотання про залучення додаткових доказів, що підтверджують наявність у ФОП групи інвалідності. Вчетверте, місцевий судом в супереч ст. 41 ГПК України не призначена та не проведена судова експертиза по справі. В п'яте, в протоколах судових засідань від 09.06.2015 р. та від 16.06.2015 р. містяться відомості, які не відповідають правовій позиції відповідача та реальним обставинам справи. Крім того, місцевим судом неправильно здійснено висновок про те, що за своєю правовою природою спірний договір являється договором кредитування та, як наслідок цього, неправильно застосовані приписи ст. 1054 ЦК України, а тому оскаржене рішення підлягає скасуванню, а в позові Банка слід відмовити.

В судовому засіданні скаржник доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представник позивача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

До початку розгляду справи по суті відповідачем заявлено клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги до вирішення питання господарським судом Одеської області щодо порушення провадження у справі за поданим сьогодні ФОП позовом до Банку про визнання недійсним договору банківського обслуговування б/н від 24.05.2011 р. та зупинення провадження у справі № 916/1373/15-г до набрання законної сили рішення за її позовом до Банку про визнання недійсним договору банківського обслуговування б/н від 24.05.2011 р.

Назване клопотання визнане колегією суддів необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що заявником не надано доказів того, що її позов до Банку про визнання недійсним договору банківського обслуговування б/н від 24.05.2011 р. взагалі прийнятий до провадження місцевого суду. Крім того, у разі майбутнього прийняття такого позову до провадження місцевого суду та у разі визнання судом недійсним договору банківського обслуговування б/н від 24.05.2011 р. в майбутньому позивач не позбавлений права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів шляхом звернення до суду з заявою про перегляд рішення по справі № 916/1373/15-г за нововиявленими обставинами.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Посилання скаржника на те, що він не отримував ухвалу про порушення провадження по даній справі, ані інших ухвал суду до уваги прийнятими бути не можуть оскільки, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцем знаходження відповідача є адреса: АДРЕСА_1.

Ухвалою місцевого суду від 01.04.2015 р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 16.04.2015 р.

Саме за вищевказаною адресою була направлена відповідачеві названа судова ухвала, але остання повернута органами зв'язку до суду за закінченням терміну зберігання.

Ухвалою суду від 16.04.2015 р. розгляд справи відкладений на 12.05.2015 р. об 11:30.

Вищезазначена ухвала направлена відповідачеві на його юридичну адресу, але повернута органами зв'язку до суду за закінченням терміну зберігання.

Ухвалою суду від 12.05.2015 р. розгляд справи відкладений на 16.06.2015 р.

Вищезазначена ухвала суду була направлена відповідачеві на його юридичну адресу, але повернута органами зв'язку до суду за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до вимог ст. 64 ГПК України судові ухвали надсилаються за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що судова ухвала вручена їм належним чином, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи, а тому протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть, а крім того, такі доводи є голослівними, оскільки повністю спростовуються матеріалами справи, зокрема, протоколами судових засідань від 12.05.2015 р. та від 16.06.2015 р. відповідно до яких ФОП була присутня у судових засіданнях та приймала участь у розгляді справи, зокрема і в день ухвалення оскарженого судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 24.05.2011 р. відповідач звернувся до Банку в електронному вигляді через встановлені засоби зв'язку банку і клієнта із заявою про відкриття рахунку № НОМЕР_1, на підстав якої погодився на те, що порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір процентної ставки за користування кредитним лімітом регламентується „Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку", розміщеними в мережі Інтернет на сайті www/privatbank.ua та які регламентують взаємовідносини сторін за таким видом кредитування та, які разом заявою позивача складають договір банківського рахунка.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов вищезазначеної заяви відповідача про відкриття рахунка та приєднання до „Умов та правил надання банківських послуг та тарифами банку" Банком було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і відповідача (системи клієнт-Банк, Інтернет клієнт банк, смс - повідомлення або ін.)

Відповідно до п. 3.2.1.1.16 „Умов та правил надання банківських послуг" вчиненні дії свідчать про приєднання клієнта (відповідача) до „Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/ Інтернет клієнт-банк або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або у будь-який інший формі), Банк і клієнт допускають підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та /або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюються до укладання договорів та угод в письмовій формі.

Згідно ст. 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки), електронний підпис не можу бути визнаний недійсним лише через те, що він не має електронну форму.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що, оскільки заява відповідача про відкриття рахунку та приєднання до "Умов та правил надання банківських послуг та тарифами банку" підписано ним особисто, тобто повнолітньою, дієздатною особою, а тому це підтверджує той факт, що відповідач був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку складає між сторонами у справі договір про надання банківських послуг.

Згідно ст. 634 ЦК України договір приєднання за своєю правовою природою є договором, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. При цьому, друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що підписання відповідачем заяви про відкриття рахунку та приєднання до "Умов та правил надання банківських послуг та тарифами банку" є свідченням того, що укладання договору відбулося саме за принципом укладання між Банком та відповідачем на підставі ст. 634 ЦК України договору приєднання до запропонованих банком умов та тарифів.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України договір вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.

Як свідчать матеріали справи, сторони зміст договору зафіксували в декількох документах, зокрема, заяві відповідача про відкриття рахунку та приєднання до "Умов та правил надання банківських послуг та тарифами банку", тобто, укладений між сторонами договір укладено в письмовій формі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що укладений між сторонами договір не суперечить нормам чинного законодавства України, так як сторонами були здійсненні всі необхідні дії, які спрямованні на придбання, припинення або зміну цивільних прав та обов'язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають заява про приєднання до "Умов та правил надання банківських послуг та тарифами банку" з якими відповідач ознайомлений, про що свідчить його підпис на відповідній заяві, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Відповідно до п. 3.2.1.1.1. „Умов та правил надання банківських послуг" кредитний ліміт надається банком на поточний рахунок відповідача для поповнення оборотних коштів останнього та здійснення поточних платежів клієнту в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановленні засоби електронного зв'язку банка та клієнта.

Як вбачається з матеріалів справи, Банк виконав свої зобов'язання за вищевказаним договором у повному обсязі та надав відповідачеві в період з 24.05.2011 р. по 12.03.2015 р. кредитні кошти у розмірах встановлених кредитним лімітом по рахунку № НОМЕР_1, а саме: 24.05.2011 р. у розмірі - 12.200 грн., 17.09.2012 р. у розмірі 33000 грн., 04.02.2013 р. у розмірі 41300 грн., 04.03.2013 р. у розмірі 43300 грн., 19.06.2013 р. у розмірі 53000 грн., 20.09.2013 р. у розмірі 56000 грн., 12.11.2013 р. у розмірі 57000 грн., 01.03.2014 р. у розмірі 57000 грн., 24.04.2014 р. у розмірі 30.000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою банку, а також банківською випискою по рахунку відповідача № НОМЕР_1, який за класом рахунків класифікується, як рахунок класу 2600.

У Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, що затверджена постановою Правління НБУ України від 17.06.2004 р. № 280 визначено, що призначення класу 2600 є відображенням наданих кредитів овердрафт. За дебетом цього рахунку проводяться надані кредити овердрафт, а за кредитом цього рахунку проводяться суми, що надходять у встановленому порядку на рахунки клієнтів згідно з режимом роботи рахунків, а також відображаються залишки кредитів овердрафт, що перераховані на рахунки простроченої заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить до висновку, що наданий відповідачеві кредит за договором банківського обслуговування за своєю правовою природою є позикою овердрафт.

Згідно листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30-5/7021 від 09.12.2013 р. кредитове сальдо поточного рахунку, що утворюється за позикою овердрафт відображається на підставі виписки з банку кредитного рахунку, що беззаперечно свідчить про те, що виписка з поточного рахунку № НОМЕР_1, що наявна в матеріалах справи є належним та допустимим, у розумінні ст. 34 ГПК України, доказом підтвердження перерахуванням Банком кредитних коштів відповідачеві, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Згідно п. 3.2.1.4.1.3. „Умов та правил надання банківських послуг" у випадку непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними.

Відповідно до п. 3.2.1.2.3.4. „Умов та правил надання банківських послуг" при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань Банк на свій розсуд має право змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань по кредиту в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно ст. ст. 212, 611, 651 ЦК України, по зобов'язанням, строки виконання яких не настали, строки вважаються такими, що настали у вказану в повідомленні дату. В цю дату клієнт зобов'язаний повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання.

Відповідач отриманні кредитні кошти у розмірах встановлених кредитним лімітом по рахунку № НОМЕР_1 банку повернув частково, зокрема, 24.05.2011 р. у розмірі - 12.200 грн., 17.09.2012 р. у розмірі 33000 грн., 04.02.2013 р. у розмірі 41300 грн., 04.03.2013 р. у розмірі 43300 грн., 19.06.2013 р. у розмірі 53000 грн., 20.09.2013 р. у розмірі 56000 грн., 12.11.2013 р. у розмірі 57000 грн., 01.03.2014 р. у розмірі 57000 грн., а решта частина кредитних коштів у сумі 30.000 грн. залишилася не повернутою.

Оскільки, відповідач у встановлений договором строк до 01.07.2014 р. (включно) з урахуванням наданої банком остаточної суми кредитного ліміту (тобто на протязі 90 днів), не оплатив борг по поверненню кредитних коштів в сумі 30.000 грн., то відповідно до умов укладеного договору, момент виникнення обов'язку відповідача з дострокового повернення кредитних коштів у сумі 30.000 грн. вважається таким що настав.

Доказів, які б свідчили про те, що відповідач повернув отриману суму кредиту у розмірі 30.000 грн. в матеріалах справи не міститься та таких доказів, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, останнім суду не надано.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що відповідач свої грошові зобов'язання за кредитним договором виконував неналежним чином та станом на 12.03.2015 р. має перед Банком борг з повернення отриманої суми кредиту в розмірі 30.000 грн.

Твердження скаржника про те, що місцевим судом порушені норми процесуального законодавства та допущена неповнота розгляду справи, оскільки останній прийняв надані позивачем докази, зокрема, банківські виписки з особового рахунку, які не є належним доказом по справі, є необґрунтованими та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, так як всупереч вимогам ст. 33 ГПК України скаржник не надав докази, що спростовують докази, що були подані позивачем, а згідно Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та „Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого постановою Правління НБУ № 254 від 18.03.2003 р. підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують господарські операції та складені під час здійснення або після закінченні господарської операції.

Відповідно до п. 336 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12.04.2012 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.04.2012 р. за № 571/20884, первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах є касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та інші.

Таким чином, банківські виписки із особового рахунку є первинним бухгалтерським документом, обов'язковим реквізитом яких є: дата здійснення операції, код Банку у якому відкрито рахунок, код валюти, сума вхідного залишку за рахунком, код банку кореспондента, сума операції, сума оборотів за дебетом та за кредитом рахунку, сума вихідного залишку.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи банківських виписок (а.с. 73-108) останні повністю відповідають усім вищезазначеним вимогам та містять усі необхідні обов'язкові реквізити, зокрема, дати здійснення операцій за період з 24.05.2011 р. по 12.03.2015 р., код банку кореспондента, у якому відкрито рахунок № НОМЕР_1, суми операцій, суми оборотів за дебетом та за кредитом рахунку, а також суми вихідного залишку на кожну поточну дату, а тому місцевий суд дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що банківські виписки, надані позивачем до матеріалів справи складено у відповідності з Положенням "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Постановою Правління Нацбанку України від 18.03.2003 р. № 254 та відповідають вказаним вище вимогам та є належними та допустимими доказами по справі.

Ці висновки суду першої інстанції ґрунтуються на нормах чинного законодавства, матеріалах справи та сформованій судовій практиці, зокрема, поставах Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. по справі № 5011-61/11650-2012, від 01.08.2012 р. по справі № 5020-1702/2011, від 29.10.2012 р. по справі № 09/05/5026/889/2011. від 13.06.2013 р. по справі № 903/124/13-г, від 20.06.2013 р. по справі № 5013/1462/12.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що відповідач свої грошові зобов'язання за кредитним договором виконував неналежним чином, внаслідок чого місцевий суд правомірно, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача борг з повернення отриманої суми кредиту в розмірі 30.000 грн.

Посилання скаржника на те, що місцевий суд необґрунтовано відмовив у задоволені його клопотання про залучення додаткових доказів є необґрунтованими та безпідставними, оскільки повністю спростовуються матеріалами справи. Так, з супровідного листа відповідача вбачається, що останній просив суд долучити до матеріалів справи додаткові документи, а саме: довідку про взяття на облік платника податків, свідоцтво про державну реєстрацію ФОП, копію паспорту, свідоцтво платника єдиного податку. Всі ці документи залучені місцевим судом до матеріалів справи та знаходяться на аркушах справи 130-137.

З іншими клопотаннями щодо залучення додаткових доказів до матеріалів справи відповідач до місцевого суду не звертався, а тому таких доказів і не міститься в матеріалах справи.

Доводи скаржника про те, що протоколи судових засідань від 09.06.2015 р. та від 16.06.2015 р. не відповідають правовій позиції останнього та реальним обставинам справи є необґрунтованими, оскільки доказів, які б свідчили про те, що скаржником вносилися відповідні зауваження на протоколи судових засідань від 09.06.2015 р. та від 16.06.2015 р. на підставі ст. 81-1 ГПК України щодо неправильності цих протоколів в матеріалах справи не міститься та таких доказів, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, скаржником суду не надано, внаслідок чого вказані доводи апелянта до уваги прийнятими бути не можуть.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставне не призначив у справі судову експертизу колегія суддів вважає необґрунтованим та безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду, а згідно ч. 1 ст. 41 ГПК України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Із сукупності вище наведених норм матеріального та процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо, а також питань що не потребують спеціальних знань.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Оскільки, вирішення питання щодо наявності або відсутності в матеріалах справи доказів заборгованості позичальника перед банком умовам укладеного між сторонами у справі договору кредиту та розрахунковим документам належить до виключної компетенції суду в провадженні якого знаходиться ця справа, а ніяким чином не до компетенції експертів, то колегія суддів вважає, що покладення на останніх судом вирішення таких питань є неприпустимим.

Також, не потребує спеціальних знань і перевірка правильності здійснених позивачем розрахунків заявлених до стягнення сум загальної заборгованості, процентної ставки, комісії та пені по спірному договору, так як така перевірка повинна здійснюватись безпосередньо судом в процесі розгляду справи по суті з застосуванням звичайних засобів доказування, внаслідок чого підстави для призначення у справі судової експертизи - відсутні, а протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Згідно п. п. 3.2.1..5.1., 3.2.1.5.4. „Умов та правил надання банківських послуг" при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті процентів за користування кредитом, передбачених п. п. 3.2.1.2.2.2., 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, строків повернення кредиту, передбачених п. п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченої п. п. 3.2.1.2.2., 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6, клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (у відсотках річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. п. 3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3, здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно положення п. 3.2.1.5.7. „Умов та правил надання банківських послуг" сторонами обумовлено п'ятирічний строк нарахування пені за кожен день прострочки, внаслідок чого місцевий суд дійшов до правомірного висновку про те, що Банк підставне нарахував відповідачеві пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів у розмірі 6613 грн. 42 коп. за період з 02.07.2014 р. по 12.03.2015 р., на суму простроченої суми кредитних коштів.

Здійснені Банком розрахунки розміру пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів перевірені як місцевим, так і апеляційним судом та є правильними і вірними, а також не спростовані відповідачем ані в цілому, ані за їх складовими.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. п. 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.1.1., 3.2.1.4.1.2. „Умов та правил надання банківських послуг" за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процента ставка). За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнуління дебетового сальдо в одну з дат до 25-го числа місяця, якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилось з 1-го до 20-го (включно) числа поточного місяця або до 25 числа наступного місяця, якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилось з 21-го до кінцевого числа поточного місяця, розрахунок відсотків проводиться за процентною ставкою у розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. При не обнулінні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, протягом 90 днів з кінцевої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, клієнт виплачує банку за користування кредитом відсотки в розмірі 48% річних, починаючи з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем з 01.07.2014 р. було внесено зміни до Умов та правил надання банківських послуг, зокрема, було змінено відсоткову ставку за користування кредитом понад 90 днів з 48% до 56%.

Згідно п. 4 ст. 1056-1 ЦК України у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

З матеріалів справи слідує, що позивачем проведено нарахування підвищеної процентної ставки за користування кредитом відповідачем, оскільки останнім допущено прострочення сплати відсотків понад 90 днів за період з 02.07.2014 р. по 12.03.2015 р. При цьому, розмір процентної ставки визначено позивачем у 56%.

Обґрунтовуючи ці позовні вимоги, Банк посилається на приписи п. 3.18.2.3.1 Умов та правил надання банківських послуг та ч. 1 ст. 212 ЦК України та вважає, що процентна ставка за користування кредитом може бути підвищена банком, у разі якщо збільшиться облікова ставка НБУ на 1 або більше пунктів, та/або курс гривні до іноземної валюти 1 групи класифікатора іноземних валют збільшиться на 5 або більше відсотків, та/або вартість ресурсів на міжбанківському грошовому ринку збільшиться на 5 та/або більше відсотків, а тому сторони погодили, що збільшена процентна ставка починає діяти після того, як банк повідомить клієнта про настання подій, закріплених у даному пункті, а клієнт не сплатить наявну перед банком заборгованість в порядку і строки, передбачені "Умовами та правилами надання банківських послуг". Банк повідомляє клієнта про настання подій, закріплених цим пунктом, на свій вибір або в письмовій формі, або за допомогою встановлених засобів електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення чи інших).

При викладених обставинах колегія судді погоджується з висновками місцевого суду про те, що для застосування збільшеної процентної ставки (56%) мають наступити події, які зазначені у п. 3.18.2.3.1 "Умов і правил надання банківських послуг", або кожна окремо із них або усі разом в сукупності та за обов'язкового повідомлення про настання цієї події (цих подій) позичальника за умови, що заборгованість ним не сплачена.

Згідно п. 3. ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Жодних доказів, які б свідчили про те, що Банк повідомив відповідача про зміну (збільшення) відсоткової ставки до 56% у встановленому Умовами та правилами порядку матеріали справи не містять та таких доказів, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, позивачем суду не надано, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що відповідач не був повідомлений про зміну розміру відсоткової ставки, а тому застосування збільшеної ставки Банком є порушенням вищенаведеного законодавства та Умов і правил Банку.

Як вбачається з матеріалів справи, борг по відсоткам за користування кредитними коштами станом на 01.07.2014 р. становить 1.930 грн. 64 коп., а борг з повернення кредитних коштів станом на 01.07.2014 р. становить - 30.000 грн., у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за користування кредитними коштами у сумі 12090 грн. 64 коп., виходячи з наступного розрахунку:

Процентна ставка за один день прострочення дебетового сальдо: (30.000 *48%) /360= 40.

1) за період з 01.07.2014р. по 02.07.2014р. (1 день прострочення) - 40 *1= 40,00 грн.

2) за період з 02.07.2014р. по 11.07.2014р. (9 днів прострочення) = 360,00 грн.

3) за період з 11.07.2014р. по 17.07.2014р. (6 день прострочення) = 240,00 грн.

4) за період з 17.09.2014р. по 01.08.2014р. (15 днів прострочення) = 600,00 грн.

5) за період з 01.08.2014р. по 01.09.2014р. (31 днів прострочення) = 1240,00 грн.

6) за період з 01.09.2014р. по 26.09.2014р. (25 днів прострочення) = 1000,00 грн.

7) за період з 26.09.2014р. по 01.10.2014р. (5 днів прострочення) = 200,00 грн.

8) за період з 01.10.2014р. по 18.10.2014р. (17 днів прострочення) = 680,00 грн.

9) за період з 18.10.2014р. по 03.11.2014р. (16 днів прострочення) = 640,00 грн.

10) за період з 03.11.2015р. по 17.11.2014р. (14 днів прострочення) = 560,00 грн.

11) за період з 17.11.2014р. по 20.11.2014р. (3 днів прострочення) = 120,00 грн.

12) за період з 20.11.2014р. по 01.12.2014р. (11 днів прострочення) = 440,00 грн.

13) за період з 01.12.2014р. по 19.12.2014р. (18 днів прострочення) = 720,00 грн.

14) за період з 19.12.2014р. по 06.01.2015р. (18 днів прострочення) = 720,00 грн.

15) за період з 06.01.2015р.. по 20.01.2015р. (14днів прострочення) = 560,00 грн.

16) за період з 20.01.2015р. по 01.02.2015р.. (12 днів прострочення) = 480,00 грн.

17) за період з 01.02.2015р. по 06.02.2015р. (5 днів прострочення) = 200,00 грн.

18) за період з 06.02.2015р. по 19.02.2015р. (13 днів прострочення) = 520,00 грн.

19) за період з 19.02.2015р. по 01.03.2015р. (10 днів прострочення) = 400,00 грн.

20) за період з 01.03.2015р. по 04.03.2015р. (3 днів прострочення) = 120,00 грн.

21) за період з 04.03.2015р. по 12.03.2015р. (8 днів прострочення) = 320,00 грн., у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що сума прострочених відсотків за період з 01.07.2014р. по 12.03.2015р. складає 10.160 грн., а загальна сума прострочених відсотків складає 1930,64 + 10160,00 грн. = 12090 грн. 64 коп.

Доказів, які б свідчили про те, що відповідач сплатив відсотки за користування кредитними коштами у сумі 10160 грн. за період з 01.07.2014 р. по 12.03.2015 р. та 1930 грн. 64 коп. за період з 27.03.2014 р. по 30.06.2014 р., а всього у загальній сумі 12.090 грн. 64 коп. в матеріалах справи не міститься та їх, всупереч ст. 33 ГПК України, останнім суду не надано, внаслідок чого місцевий суд дійшов до підставного висновку щодо стягнення з відповідача на користь Банку відсотків за користування кредитними коштами у загальній сумі 12090 грн. 64 коп. за період з 27.03.2014 р. по 12.03.2015 р.

Згідно п. 3.2.1.4.4. „Умов та правил надання банківських послуг" відповідач зобов'язався сплатити банку винагороду за використання Ліміту 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць в порядку передбаченому Умовами та правилами надання банківських послуг.

З наявної в матеріалах справи банківської виписки з поточного рахунку відповідача вбачається, що сальдо кредиту починаючи з 04.03.2014 р. змінювалось та жодного разу не було обнуленим відповідачем, тому Банк має право, відповідно до п. 3.2.1.4.4. вищезазначених „Умов та правил надання банківських послуг", на отримання винагороди за кожен місяць починаючи з жовтня 2011 р., виходячи з наступного розрахунку:

К нар.= Мкх0,9, де

К нар- сума нарахованої винагороди, Мк - максимальне сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць,

0,9 - розмір винагороди встановлений п. 3.2.1.4.4.

Оскільки, відповідач нараховані комісії не погасив у повному обсязі до 05.05.2014 р., то остання була правомірно внесена Банком на рахунок обліку простроченої комісії, внаслідок чого винагорода (комісія) Банку за період з квітня 03.03.2014 р. по 12.03.2015 р. становить 2295 грн. 02 коп., виходячи із сум прострочених платежів по поверненню кредитних коштів, так як здійснений позивачем розрахунок розміру комісії перевірений як місцевим, так і апеляційним судом та є правильним і вірним, а крім того, не спростований відповідачем ані в цілому, ані за його складовими.

Посилання скаржника на те, що місцевим судом детально не надано відповідь на кожний аргумент, представлений відповідачем колегією суддів визнано необґрунтованими, оскільки той факт, що місцевий суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений відповідачем, не є свідченням несправедливості процесу та порушення процесуальних прав відповідача (рішення Van de Hurk проти Нідерландів від 19 квітня 1994 року, серія A, N 288, С. 20, п. 61).

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України понесені позивачем судові витрати по справі, місцевим судом, правомірно покладено на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 16.06.2015 року у справі № 916/1373/15-г - залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Гладишева Т.Я.

Діброва Г.І.