Рішення № 47960581, 03.08.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2015 р.Справа № 922/3498/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Савукова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Феліз", м. Кіровоград до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Енергія", м. Харків про стягнення 27533,20 грн. за участю представників сторін:

позивача - Охотюк О.В., за довіреністю № 3/08/15 від 03.08.2015 року;

відповідача - Куксова О.Ф., за довіреністю від 20.07.2015 року.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Феліз" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Енергія" про стягнення 28 911,81 грн. заборгованості та штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору підряду № 36/08/14 від 06.08.2014 року щодо вчасної оплати виконаних робіт. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 червня 2015 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 06 липня 2015 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 06.07.2015 року представник позивача надав клопотання (вх. № 27116) про відкладення розгляду справи з метою надання часу надати необхідні для розгляду справи документи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 06.07.2015 року від представника позивача надійшла заява (вх. № 26967) про долучення документів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.07.2015 року клопотання позивача про відкладення розгляду справи задоволено судом, розгляд справи було відкладено на 20.07.2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.07.2015 року розгляд справи було відкладено на 03.08.2015 року.

Через канцелярію господарського сулу Харківської області 24.07.2015 року від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 29687), в якому відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення 25168,96 грн.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 03.08.2015 рок від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (вх. № 30778), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 15249,61 грн., інфляційні витрати в сумі 6831,61 грн. ,3% річних в розмірі 297,09 грн., пеню в розмірі 5154,89 грн. та інші судові витрати в розмірі 1267,01 грн.

Суд, дослідивши надану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, зазначає наступне .

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Враховуючи вищевикладене, суд, приймає вищезазначену заяву до розгляду та подальший розгляд справи ведеться з урахуванням цієї заяви.

Представник позивача в судовому засіданні 03.08.2015 року позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.08.2015 року позовні вимоги визнав в частині стягнення 25168,96 грн., в іншій частині позову просив суд відмовити.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

06.08.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікторія -Феліз» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТК Енергія» (відповідач) було укладено договір підряду № 36/08/14, у відповідності до умов якого позивач зобов`язується на власний ризик, власними або залученими силами виконати роботи з «Проектування та будівництва лінійно-кабельних споруд волоконно-оптичної лінії зв`язку останньої милі під організацію каналів клієнта МАГАЗИН МТС, розташованого за адресою: м. Луцьк, пр. Волі, 21, салон магазин ПрАТ «МТС Україна», та в терміни, визначені договором, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити ці роботи.

Відповідно до п. 2.1 договору строк виконання робіт становить 30 календарних днів з моменту підписання договору.

Пунктом 4.2 договору передбачені умови оплати: 90% (дев`яносто відсотків) вартості фактично виконаних робіт, сплачується відповідачем на протязі 30-ти (тридцяти) календарних днів від дати надання позивачем наступних, належним чином оформлених та підписаних сторонами документів:

- рахунку-фактури;

- акту здачі-приймання виконаних робіт (КБ-2в, КБ-3) з організації останньої милі;

- податкової накладної;

- виконавчої документації.

Остаточний розрахунок вартості фактично виконаних робіт, сплачується відповідачем на протязі 30-ти (тридцяти) календарних днів від дати надання позивачем:

- рахунку-фактури;

- акту робочої комісії вводу в експлуатацію об`єкту останньої милі з відмітками відповідальних осіб про усунення недоліків.

На виконання умов вказаного договору позивачем були виконані підрядні роботи на суму 18 249,61 грн., що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 17.12.2014 року, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками (а.с. 11), а також актом робочої комісії вводу в експлуатацію об`єкту останньої милі ВОК-МТС-ВУ-ПМО48ЗТУ/8-2014 від 03.12.2014 року, який підписаний замовником та підрядником та скріплений печатками (а.с.14).

Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання робіт інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник (ч. 1 ст. 838 ЦК України). Частиною першою статті 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої , сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За частиною першою статті 854 ЦК України замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належними чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення п.4.2. договору свої зобов'язання належним чином не виконав, а саме не провів повної оплати виконаних позивачем робіт в строки передбачені договором, а здійснив лише часткове погашення - в сумі 3000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 161 від 07.05.2015 року на суму 1000,00 грн., № 181 від 19.05.2015 року на суму 1000,00 грн. та № 193 від 09.06.2015 року на суму 1000,00 грн., у зв`язку із чим у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 15249,61 грн. (основна заборгованість), що стало причиною для звернення останнього до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту виконання підрядних робіт згідно вищезазначеного акуту здачі-приймання виконаних робіт та недоведеність з боку відповідача факту повного розрахунку з позивачем за виконані підрядні роботи за цим актом, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором підряду № 36/08/14 від 06.08.2014 року у розмірі 15249,61 грн. обґрунтованими, правомірними, доведені матеріалами справи, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 297,09 грн. 3% річних та 6831,61 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимога про стягнення 3% річних в сумі 297,09 грн. та інфляційних втрат в сумі 6831,61 грн. заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 5154,89 грн. пені, суд зазначає наступне.

Пунктом 7.3 договору передбачена відповідальність відповідача, а саме у разі несвоєчасного здійснення розрахунків (авансу та/або остаточного розрахунку) відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 1.12. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу пені в сумі 5154,89 грн. та встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахування пені, у зв'язку з чим невірно нарахована пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Зважаючи на норму вказаної статті, а також враховуючи умови договору, судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що за період з 10.06.2015 року по 07.07.2015 року сума пені становить 701,90 грн. (28 днів).

Отже загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача за період з 05.01.2015 року по 07.07.2015 року (183 дні) становить 4478,06 грн.

Стосовно стягнення з відповідача пені в сумі 676,83 грн., нарахованих позивачем за період з 08.07.2015 року по 03.08.2015 року, суд відмовляє в їх задоволенні, як безпідставно нарахованих.

Вирішуючи питання щодо визначення складу та розподілу судових витрат по справі, суд керується наступним.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь, сплачений за подання даного позову, судовий збір у розмірі 1 827 грн., а також витрати, що були понесені, у зв'язку із забезпеченням явки свого представника в господарське засідання в розмірі 1267,01 грн.

В підтвердження розміру витрат понесених представником позивача для явки в судове засідання 03.08.2015 року позивач надав посадочні документи, що підтверджують проїзд залізничним транспортом (Знам`янка - Харків та Харків - Знам`янка) в розмірі 179,94 грн., докази на підтвердження проїзду автомобільним транспортом від та до станції м. Знам`янка (з м. Кіровоград) в розмірі 287,07 грн., добові (3 доби з 05.07.2015 року по 07.07.2015 року) - 450,00 грн. та найом жилого приміщення з 05.07.2015 року по 06.07.2015 рок в сумі 350,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Положеннями ст. 49 ГПК України встановлено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7 відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Суд зазначає, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Враховуючи те, що вартість проїзду представника позивача в м. Харків для участі в судовому засіданні 03.08.2015 року. в розмірі 1267,01 грн. документально підтверджена, беручи до уваги те, що при призначенні судового засідання на зазначену дату явка позивача, була визнана обов'язковою, суд відносить вказані витрати до складу судових в розумінні ст. 44 ГПК України.

З огляду на викладене інші судові витрати (вартість проїзду для участі у судовому засіданні та проживання) відповідно до ст. ст. 44 ГПК України покладаються на відповідача в сумі 1267,01 грн.

Судовий збір у даній справі відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню 1782,08 грн. судового збору. та 1267,01 грн. інших витрат.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 854 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Енергія» (61080, м. Харків, просп. Гагаріна, 314А, кв. 18, код ЄДРПОУ 32565073) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія-Феліз» (25014, м. Кіровоград, просп. Промисловий, 11-Б, р/р 26007001364911 в АТ «ОТП Банк», м. Київ, код ЄДРПОУ 31146326) 15249,61 грн. основної заборгованості, 4478,06 грн. пені, 297,09 грн. 3% річних, 6831,61 грн. інфляційних втрат, 1267,00 грн. інших судових витрат та 1782,08 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 676,83 грн. пені в задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 05.08.2015 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/3498/15