Рішення № 47958040, 28.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2015Справа № 910/14138/15

За позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УКРАЇНА"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Гутова Тетяна Олексіївна

про стягнення 12 439, 00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УКРАЇНА" (далі - відповідач) про стягнення 12 439, 00 грн. Також, позивач просив суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 19.09.2014 р. між ним та Михайловим Миколою Георгійовичем було укладено Договір страхування № 310599019.14, щодо автомобіля "VOLKSWAGEN TOUAREG", реєстраційний номер АА8253МЕ. 15.10.2014 р. о 14:15 год. у м. Києві по вул. Мечнікова 22-а відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля "VOLKSWAGEN TOUAREG", реєстраційний номер АА8253МЕ, під керуванням водія Михайлова Миколи Георгійовича, транспортного засобу "HYUNDAI ELANTRA", реєстраційний номер АА0580ВВ, під керуванням водія Дудника Романа Васильовича та транспортного засобу "AUDI Q7", реєстраційний номер ВН5500АІ, під керуванням водія Гутової Тетяни Олексіївни. Водій автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер ВН5500АІ, Гутова Тетяна Олексіївна, постановою Печерського районного суду міста Києва від 07.11.2014 р. у справі № 757/31093/14-п була визнана винною в порушенні ПДР України, у зв'язку з чим, позивач на виконання умов Договору страхування виплатив 13 439, 00 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 10112 від 29.10.2014 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу "AUDI Q7", реєстраційний номер ВН5500АІ, була застрахована відповідачем за полісом серії АС № 3928521, позивач вирішив звернутись до відповідача з даним позовом про виплату страхового відшкодування.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2015 р. порушено провадження у справі № 910/14138/15, залучено до участі у розгляді справи на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Гутову Тетяну Олексіївну, розгляд справи призначено на 08.07.2015 р.

Також, в порядку підготовки справи до розгляду судом здійснено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо надання інформації та належним чином завіреної копії полісу обов'язкового страхування серії АС № 3928521.

16.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла Інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, відповідно до даних якої за полісом серії АС № 3928521 страховою компанією є ПрАТ "СК "Україна", ліміт по життю та здоров'ю складає 100 000, 00 грн., по майну - 50 000, 00 грн., франшиза становить 1 000, 00 грн., строк дії поліса з 02.04.2014 р. по 01.04.2015 р.

16.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник позивача подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 08.07.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 08.07.2015 р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 28.07.2015 р.

09.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про розгляд справи без його участі.

Представники учасників судового процесу в судове засідання 08.07.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомолені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників учасників судового процесу не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 28.07.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.09.2014 р. між позивачем (страховик) та Михайловим Миколою Георгійовичем (страхувальник та вигодонабувач) було укладено Договір страхування № 310599019.14, щодо автомобіля "VOLKSWAGEN TOUAREG", реєстраційний номер АА8253МЕ, 2012 року випуску.

Згідно з п. 2 Договору страховим випадком, за Договром, є пошкодження, знищення або втрата транспортного засобу, його складових частин, деталей або обладнання внаслідок, зокрема, дорожньо-транспортної пригоди, безумовна франшиза за яким складає 0, 00 грн. Виплата страхового відшкодування здійснюється без вирахування зносу на деталі та вузли, що підлягають заміні в ході відновлювального ремонту транспортного засобу (з урахуванням вимог п. 10.2.5 Договору).

Пунктом 5 Договру передбачено, що територією страхування є Україна, строк дії Договору: з 22.09.2014 р. до 21.09.2015 р.

За умовами п. 10.2.1. Договру, відшкодування передбачених договором страхування витрат страхувальника, пов'язаних з страховим випадком здійснюється:

- страховиком страхувальнику/вигодонабувачу, якщо обсяг витрат погоджений з страховиком та сплачений за рахунок страхувальника;

- страховиком страхувальнику/вигодонабувачу, якщо виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі акта автотоварознавчого дослідження/експертизи чи рахунків СТО, при цьому, сума ПДВ не відшкодовується, якщо виплата здійснюється безпосередньо страхувальнику - фізичній особі або вигодонабувачу готівкою або на банківській рахунок. Сума ПДВ відшкодовується страхувальнику або вигодонабувачу після надання страховику відремонтованого ТЗ та платіжно-касових документів по ремонту ТЗ, які підтверджуєть факт сплати суми ПДВ;

- страховиком організаціям і підприємствам, що приймають участь в ремонті транспортного засобу, організації та здійсненні евакуації ТЗ з місця страхового випадку, товарознавчій або експертній оцінці збитку тощо, при цьому сума ПДВ не відшкодовується, якщо така організація чи підприємство не є платником ПДВ.

В силу п. 10.2.3. Договору, при пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування визначається страховиком на підставі документів, що підтверджують розмір збитку (рахунки СТО, калькуляції СТО чи страховика, висновок спеціаліста-автотоварознавця), за вирахуванням встановленої в п. 2 Договору франшизи по відповідному ризику, але не більше страхової суми.

Згідно з п. 2 Договору на випадок пошкодження ТЗ застрахований на умовах: "Спеціалізована СТО", - відповідно до умов п. 10.2.3. Договору.

Пунктом 10.2.3.1. Договору "Спеціалізована СТО" означає, що в розрахунок розміру страхового відшкодування включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, що визначається, виключно, виходячи з відновлення пошкодженого транспортного засобу на базі спеціалізованої СТО. Спеціалізована СТО - СТО, яка належить до сервісної групи станцій технічного обслуговування та гарантійного ремонту ТЗ відповідної марки, яка заснована виробником транспортних засобів або його уповноваженим представником у відповідності до законодавства України (офіційна дилерська мережа по відповідному бренду, марці) та рекомендована страховиком для проведення відновлювального ремонту. Страхове відшкодування сплачується на рахунок СТО на проведення відновлювального ремонту.

З матеріалів справи вбачається, що 15.10.2014 р. о 14:15 год. у м. Києві по вул. Мечнікова, 22-а відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "AUDI Q7", реєстраційний номер ВН5500АІ, під керуванням водія Гутової Тетяни Олексіївни, яка під час руху не дотрималась безпечної дистанції, внаслідок чого скоїла зіткнення із застрахованим автомобілем "VOLKSWAGEN TOUAREG", реєстраційний номер АА8253МЕ, під керуванням водія Михайлова Миколи Георгійовича, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 07.11.2014 р. у справі № 757/31093/14-п Гутова Тетяна Олексіївна була визнана винною в порушенні ПДР України та притягнута до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до Полісу серії АС № 3928521 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність власника автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер ВН5500АІ, була застрахована у ПрАТ "СК "Україна" на строк з 02.04.2014 р. по 01.04.2015 р. з встановленим розміром франшизи - 1 000, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000, 00 грн. за шкоду заподіяну майну.

Відповідно до Довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 9450312, автомобіль "VOLKSWAGEN TOUAREG", реєстраційний номер АА8253МЕ, в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди отримав механічні пошкодження задньої центральної частини.

15.10.2014 р. позивачу надійшла заява № 129564 на виплату страхового відшкодування шляхом його виплатити на рахунок СТО згідно рахунку.

21.10.2014 р. ТОВ «Атлант-М Лепсе» було виставлено рахунок № 2310162468-2, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем авто має скласти 13 439, 00 грн.

Відповідно до складеного позивачем Страхового акту № 120750 від 24.10.2014 р., було вирішено здійснити виплату страхового відшкодування в сумі 13 439, 00 грн.

Платіжним дорученням № 10112 від 29.10.2014 р. позивач перерахував на користь ТОВ «Атлант-М Лепсе» 13 439, 00 грн. з призначенням платежу: "Опл.рем. а/м VOLKSWAGEN TOUAREG АА8253МЕ Михайлов Микола Георгійович зг.рах. Счет № 2310162468-2 від 21.10.2014 в рах.спл. страх.відшк. зг.пол. 310599019:14".

Згідно з Актом виконаних робіт № 2310176415, фактична вартість виконаних відновлювальних робіт автомобіля "VOLKSWAGEN TOUAREG", реєстраційний номер АА8253МЕ, склала 13 439, 00 грн.

Як стверджує позивач 22.12.2014 р. він звернувся до відповідача з претензією № 5175 від 19.12.2014 р. про виплату страхового відшкодування в сумі 13 439, 00 грн., проте відповідачем означені вимоги були залишені без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи Гутової Тетяни Олексіївни встановлена у судовому порядку, а її цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України "Про страхування" не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" з огляду на наявність укладеного між ним та Михайловим Миколою Георгійовичем Договору, у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування.

Так, за умовами п. 10.2.1. Договру, відшкодування передбачених договором страхування витрат страхувальника, пов'язаних з страховим випадком здійснюється, зокрема, страховиком організаціям і підприємствам, що приймають участь в ремонті транспортного засобу, організації та здійсненні евакуації ТЗ з місця страхового випадку, товарознавчій або експертній оцінці збитку тощо, при цьому сума ПДВ не відшкодовується, якщо така організація чи підприємство не є платником ПДВ.

В силу п. 10.2.3. Договору, при пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування визначається страховиком на підставі документів, що підтверджують розмір збитку (рахунки СТО, калькуляції СТО чи страховика, висновок спеціаліста-автотоварознавця), за вирахуванням встановленої в п. 2 Договору франшизи по відповідному ризику, але не більше страхової суми.

Згідно з п. 2 Договору на випадок пошкодження ТЗ застрахований на умовах: "Спеціалізована СТО", - відповідно до умов п. 10.2.3. Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у відповідності з вищевказаними умовами Договору було визначено розмір страхового відшкодування на підставі рахунку № 2310162468-2 від 21.10.2014 р., виставленого СТО - ТОВ «Атлант-М Лепсе».

Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України "Про страхування" не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі Страхового акту № 120750 від 24.10.2014 р., виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив суму страхового відшкодування в сумі 13 439, 00 грн. що підтверджується платіжним дорученням № 10112 від 29.10.2014 р.

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

У постанові від 15.04.2015 р. у справі № 910/7163/14 Верховний Суд України також погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування".

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові № 910/177/14 від 25.02.2015 р.

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

При цьому, слід також враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 р. № 3-165гс14, за змістом якої позивач у справі отримав право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати даний позов до суду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постанові від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу серії АС № 3928521, розмір франшизи становить 1 000, 00 грн., ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000, 00 грн., у зв'язку з чим відповідач, виходячи з фактичної вартості відновлювальних робіт спірного авто, мав відшкодувати позивачу 12 439, 00 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 12 439, 00 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УКРАЇНА" (02140, місто Київ, вулиця Ревуцького, будинок 42-Г; код ЄДРПОУ 30636550) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (01054, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 33; код ЄДРПОУ 16285602) суму страхового відшкодування у розмірі 12 439 (дванадцять тисяч чотириста тридцять дев'ять) грн. 00 коп. та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.08.2015 р.

Суддя В.С. Ломака