Рішення № 47957101, 27.07.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.07.2015 Справа №905/162/15

Господарський суд Донецької області у складі судді Кротінової О.В.,

при секретарі судового засідання Говор О.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, ЄДРПОУ 20077720,

до відповідача, Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», м.Краматорськ Донецької області, ЄДРПОУ 03337119,

про стягнення 30 856,88 грн.,-

за участю уповноважених представників:

від позивача: Сидоренко А.С. - за довіреністю,

від відповідача: не з'явився, -

Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошувалась перерва по справі з 16.06.2015р. по 27.07.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, звернулась до господарського суду Донецької області з позовною заявою №14/2-551 від 22.05.2015р. до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 30 856,88 грн., у тому числі 26 350,71грн. суми основного боргу, 1 674,07грн. суми пені за прострочення сплати за поставлений природній газ, 2 694,66грн інфляційних витрат та 137,44грн. сума 3% річних за прострочення сплати за поставлений природній газ.

З дотриманням приписів ст.2-1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до п.3.1.11 та п.3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/162/15 визначено суддю Кротінову О.В.

Ухвалою суду від 26.05.2015р. даний позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №905/162/15, судове засідання призначено на 16.06.2015р., про що винесено відповідний процесуальний документ.

В подальшому розгляд справи відкладався відповідно до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання договору купівлі-продажу природного газу №2566/14-РО-6 від 30.10.2014р. із відповідачем, неналежне виконання останнім своїх зобов'язань з оплати вартості поставленого природного газу протягом жовтня-грудня 2014р., внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, інфляційних, 3% річних.

На підтвердження викладених обставин позивачем надано: розрахунок позовних вимог; у копіях: договір №2566/14-РО-6 від 30.10.2014р. разом із додатковими угодами №1 від 26.11.2014р., №2 від 26.12.2014р. до нього; акти приймання-передачі природного газу від 31.10.2014р., від 30.11.2014р. та від 31.12.2014р., а також витяги сальдо та операцій по підприємству з 01.01.2014р. по 28.02.2015р.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.526, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.22, 193, 231 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 2, 12, 15, 54 Господарського процесуального кодексу України.

16.06.2015р. через канцелярію господарського суду Донецької області представником відповідача надано відзив №юр/1221 від 15.06.2015р., відповідно до якого позовні вимоги визнано в частині суми основного боргу в розмірі 15 421,54 грн., в частині нарахованих інфляційних витрат, 3% річних та пені заперечує, оскільки вважає виникнення затримки розрахунків з поважних причин, зауважує на наявності воєнного конфлікту та існування суми заборгованості споживачів, за цих обставин, у розмірі 334,6 млн. грн., підкреслює дефіцит коштів державного бюджету та відсутність вини підприємства у виникненні вказаних обставин, посилається на обставини непереборної сили.

Разом із відзивом суду представлено копії: платіжного доручення №49 від 17.03.2015р., балансу (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2014р.; звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2014р.; балансу (звіт про фінансовий стан) на 31.03.2015р.; звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) за І квартал 2015р.; заяви №юр/2820/1 від 04.10.2014р.; заяви №2547 від 14.10.2014р.; заяви №юр/2420 від 25.12.2014р.; відповіді Управління Служби безпеки України в Донецькій області №56/13-4177нт від 16.10.2014р.; відповіді слідчого управління ГУ МВС України в Донецькій області №4/7155 від 11.11.2014р.; відповіді управління карного розшуку ГУ МВС України в Донецькій області №1/240/3 від 23.01.2015р.; сертифікату (висновку) Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили №2644/05-4 від 28.08.2014р.; виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо підприємства відповідача та довіреностей на представників.

Документи долучено до матеріалів справи.

20.07.2015р. від відповідача надійшло клопотання №юр/1401 від 17.07.2015р. про зменшення пені на 70%.

Представник позивача у судовому засіданні 27.07.2015р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти зменшення розміру пені заперечив.

Представник відповідача у судове засідання 27.07.2015р. не з'явився, причин неявки не повідомив. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Витребувані документи представлено у повному обсязі.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

За приписами статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

30.10.2014р. між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Продавець) та Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №2566/14-РО-6, згідно з яким Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2014р. природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього правочину (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями.

За визначеннями п.2.1 договору Продавець передає Покупцю в період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. газ обсягом до 21,0 тис.куб.м., в тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): липень - 0, серпень - 0, вересень - 0, жовтень - 3, листопад - 8, грудень - 10.

При цьому, сторони домовились про можливу зміну планового обсягу передачі газу протягом місяця продажу відповідно до встановленого порядку, а також дозволене відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% від узгодженого обсягу без коригування (п.п.2.1.1, 2.1.2 договору).

Відповідно до п.3.3 договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцю у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.

У розумінні п.3.4 договору, акт приймання-передачі газу містить дані про фактичні обсяги використаного газу, його фактичну ціну та вартість. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно п.5.2 договору до сплати за 1000 куб.м. природного газу становить - 2 852,44грн., крім того ПДВ - 20% - 570,49 грн., що разом становить 3 422,93 грн.

Додатковою угодою №1 від 26.11.2014р. до договору №2566/14-РО-6 від 30.10.2014р. з 01.11.2014р. ціна за 1000 куб.м. природного газу визначена у сумі 2 967,70грн., крім того ПДВ - 20% - 593,54грн., що разом становить 3 561,24грн.

Додатковою угодою №2 від 26.12.2014р. до договору №2566/14-РО-6 від 30.10.2014р. з 01.12.2014р. ціна за 1000 куб.м. природного газу визначена у сумі 3 375,70грн., крім того ПДВ - 20% - 675,14грн., що разом становить 4 050,84грн.

Згідно з п.6.1 договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключного грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У пункті 6.3 договору сторони обумовили необхідність зазначення у платіжних дорученнях Покупцем номеру договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у Покупця за цим договором Продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від Покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.09.2014р. і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. (п.11.1 договору).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, у період, за який виник спір, сторони перебували у договірних відносинах, що ними не заперечується.

Матеріали справи містять акти приймання-передачі природного газу від 31.10.2014р., від 30.11.2014р. та від 31.12.2014р. за період жовтень-грудень 2014р., що підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.

Згідно даних актів обсяги спожитого відповідачем природного газу наступні:

у жовтні 2014 року - 0,282 тис.м.куб. на суму 965,27 грн.;

у листопаді 2014 року - 3,651 тис.м.куб. на суму 13 002,08 грн.;

у грудні 2014 року - 6,505 тис.м.куб. на суму 26 350,72грн.

Таким чином, позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за період жовтень-грудень 2014р. у загальному обсязі 10,438 тис.куб.м. на суму 40 318,07 грн.

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого природного газу, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено.

З огляду на приписи ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондується й частина 1 статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Разом з тим, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, п.6.1 договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий обсяг газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Доказів зміни строку оплати суду не представлено, з матеріалів справи не вбачається.

Приймаючи до уваги дати поставок природного газу та викладені умови оплати, остаточний розрахунок повинен бути здійснений не пізніше:

за жовтень 2014 року - 14.11.2014р.;

за листопад 2014 року - 14.12.2014р.;

за грудень 2014 року - 14.01.2015р..

Разом з тим, зважаючи на дані, які містить розрахунок суми позовних вимог, сальдо та витяг по операціям щодо ОКП «Донецьктеплокомуненерго», відповідачем частково сплачено за природний газ спожитий у жовтні - грудні 2014р. за договором на купівлю-продажу природного газу №2566/14 від 30.10.2014р. у загальній сумі 13 967,36грн..

Одночасно, матеріали справи містять копію платіжного доручення №49 від 17.03.2015р., згідно якого відповідачем в рахунок оплати за газ отриманий у грудні 2014р. за спірним правочином сплаченено 10 929,17грн.

Отже, як вбачається з фактичних обставин справи, в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, грошове зобов'язання Покупця перед Продавцем природного газу в загальній сумі 15 421,54 грн. у встановлені договором строки, як і на час розгляду справи, не виконано.

Зі змісту відзиву №юр/1221 від 15.06.2015р. на позовну заяву, відповідачем визнано позовні вимоги в розмірі 15 421,54 грн.

Відповідно до ч.5 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому, згідно ч.6 цієї статті суд не приймає визнання позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронюваних законом інтересів.

За змістом ч.5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, визнання позову відповідачем є підставою для прийняття рішення про задоволення позову за умови, якщо дії відповідача не суперечать законодавству і не порушують охоронюваних інтересів інших осіб.

В контексті означених норм, суд зауважує на наступному.

По-перше, визнання позову опосередковано належною письмовою формою, визначеною ч.1 ст.78 Господарського процесуального кодексу України.

По-друге, визнання позову здійснено уповноваженою на вчинення такої процесуальної дії особою - Анохіной Т.І. (на підставі довіреності №юр/2484 від 30.12.2014р.).

По-третє, сторонами у розглядуваних правовідносинах є лише позивач та відповідач, отже, судом не вбачається підстав для порушення прав і обов'язків інших осіб внаслідок визнання відповідачем грошових вимог позивача за вказаними правовідносинами.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений газ протягом жовтня-грудня 2014р. відповідно до договору №2566/14-РО-6 від 30.10.2014р. підлягають задоволенню в сумі, що становить 15 421,54 грн.

Прострочення відповідачем грошового зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обов'язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обов'язку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача загальна сума інфляційних витрат за прострочення спірного основного зобов'язання становить 2 694,66 грн. (нарахування здійснено щодо кожної із сум, за зобов'язаннями жовтня 2014р. у період листопад-грудень 2014р., за зобов'язаннями листопада 2014р. у період грудень 2014р., за зобов'язаннями грудня 2014р. у період січень-лютий 2015р., перший день прострочення визначено 15-е число місяця, наступного за місяцем поставки).

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті «Бизнес» від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах «Законодавство» і «Ліга» (п.3.2 означеної Постанови).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Відтак, по-перше, оскільки платіж за зобов'язаннями жовтня 2014 року повинен бути здійснений не пізніше 14.11.2014р., період прострочення для нарахування інфляційних витрат за ним починається з грудня 2014р.; по-друге, відповідач розрахувався за цим зобов'язанням в сумі 965,27 грн., тобто у повному обсязі, 26.12.2014р., отже залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж дорівнює 0грн.

Як свідчать обставини справи, що не заперечуються відповідачем, за зобов'язаннями листопада 2014р. останній розрахувався 26.12.2014р. у повному обсязі, таким чином, з огляду на строк розрахунку за укладеним договором, яким є 14.12.2014р., період прострочення для нарахування інфляційних витрат за ним починається з січня 2015р., проте за станом на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, зобов'язання погашено.

За зобов'язаннями грудня 2014р., що повинні бути виконані не пізніше 14.01.2015р. початком періоду прострочення є лютий 2015р.. Враховуючи здійснену відповідачем оплату, у рахунок погашення цього зобов'язання 26.12.2014р. віднесено 0,01грн., таким чином базою для нарахування інфляційних витрат у цьому випадку є сума в розмірі 26 350,71грн.

Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних витрат суперечить вищевикладеним приписам постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями), і тому є не вірним та не може бути прийнятий для нарахування цих вимог.

Здійснив перерахунок інфляційних витрат, за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», у межах визначеного позивачем періоду, суд дійшов висновку про їх дійсний розмір в загальній сумі 1 396,59грн.

Одночасно, позивачем заявлено до стягнення 3% річних - 137,44 грн. (нарахування здійснено щодо кожної із сум, першим днем прострочення визначено 15-е число місяця, наступного за місяцем поставки та у межах періоду згідно розрахунку, за зобов'язаннями жовтня 2014р. з 15.11.2014р. по 26.12.2014р. на суму 965,27грн., за зобов'язаннями листопада 2014р. з 15.12.2014р. по 26.12.2014р. на суму 13 002,08грн., за зобов'язаннями грудня 2014р. з 15.01.2015р. по 11.03.2015р. на суму 26 350,71грн.).

Пунктом 7.2 договору купівлі-продажу природного газу сторони обумовили, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 означеного договору, він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За розрахунком позивача загальна сума пені за прострочення основного зобов'язання становить 1 674,07 грн. (нарахування здійснено щодо кожної із сум, першим днем прострочення визначено 15-е число місяця, наступного за місяцем поставки та у межах періоду згідно розрахунку, за зобов'язаннями жовтня 2014р. з 15.11.2014р. по 26.12.2014р. на суму 965,27грн., за зобов'язаннями листопада 2014р. з 15.12.2014р. по 26.12.2014р. на суму 13 002,08грн., за зобов'язаннями грудня 2014р. з 15.01.2015р. по 11.03.2015р. на суму 26 350,71грн.).

Згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами п.1.9 постанови пленума Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування.

Перевіривши розрахунок позовних вимог в частині нарахування 3% річних та пені, за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», за зобов'язаннями жовтня-грудня 2014р., суд дійшов висновку про дійсний розмір цих вимог. Так, 3% річних становлять суму 136,30 грн., пеня - 1 663,36грн.

Відповідач у відзиві №юр/1221 від 15.06.2015р. просить відмовити у задоволенні 3% річних, пені та інфляційних витрат повністю, з огляду на відсутність вини у несплаті спірної суми вчасно, наявність форс-мажорних обставин, а також підкреслює вкрай важке фінансове становище та наявність воєнного конфликту.

Заперечення відповідача в частині відсутності вини у невиконанні зобов'язань по сплаті за отриманий природний газ протягом жовтня-грудня 2014р. до уваги судом не прийнято, оскільки ці твердження не підтверджено доказами у розумінні приписів господарського процесуального законодавства.

До того ж слід зауважити на приписах ст.42 Господарського кодексу України, відповідно до яких суб'єкти господарювання самостійно, на власний ризк здійснюють господарску діяльність, і, з відсиланням на положення п.1 ст.625 Цивільного кодексу України, не звільняються від відповідальності за неможливість виконання ними грошового зобов'язання.

Стосовно наявності форс-мажорних обставин, слід зазначити таке.

За змістом ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору) які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Відповідачем представлено суду копію такого сертифікату (висновок) №2644/05-4 від 28.08.2014р.

Разом з тим, відповідно до Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обстави (обставин непереборної сили), затверджений рішенням президії Торгово-промислової палати України від 15.07.2014р. №40 (3), що кореспондується та витікає з положень Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997р. №671/97-ВР, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

За визначеннями наведеного Регламенту, сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили)- документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно п.п.6.1, 6.2 Регламенту, підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 3.1. РЕГЛАМЕНТУ, визначених як непереборний вплив на виконання відповідного зобов'язання таким чином, що унеможливлює його виконання у термін, що настав (наявність причинно-наслідкового зв'язку між обставиною та неможливістю виконання зобов'язання в термін, передбачений відповідно законодавством, відомчими нормативними актами, договором, контрактом, угодою, типовим договором тощо).

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи, по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. 6.3. Заява на засвідчення форс-мажорних обставин.

Аналіз приведеного вище Регламенту та положень Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» свідчить про те, що сертифікат засвідчує певні форс-мажорні обставини, які звільняють від відповідальності за чітко визначеними зобов'язаннями та на які вказано заявником.

За змістом представленого відповідачем сертифікату (висновок) №2644/05-4 від 28.08.2014р. засвідчено настання обставин непереборної сили з 02.07.2014р. Обласному комунальному підприємству «Донецьктеплокомуненерго» при здійснені господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справлення та сплати податків та обов'язкових платежів. Крім того, підставою настання таких обставин заявником визначено неможливість справляння податків та обов'язкових платежів у зв'язку з проведенням антитерористичної операції, зокрема, в Донецькій області, задіяні сили та засоби суб'єктів боротьби з тероризмом та інших суб'єктів, відповідно до Законів України, загроза життю і здоров'ю людей, збереженню їх майна, обмеження пересування територією зазначеної області.

Тобто, відповідач вказав на настання форс-мажорних обставин, безпосередньо, в частині справлення податків та обов'язкових платежів, з огляду на безпеку та можливість пересування, а саме можливість виконання означених обов'язків за місцем податкового обліку, яким є Державна податкова інспекція у Ворошиловському районні м.Донецька Головного управління ДФС. Мова, про неможливість виконання договірних зобов'язань, у тому числі за договором №2566/14 від 30.10.2014р., за тих, чи інших обставин, не йдеться.

Отже, це дає підстави стверджувати про те, що дія означеного сертифікату не поширюється на спірні правовідносини, а отже останній не можна розцінювати, як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання/не належне виконання грошових зобов'язань за наведеним правочином.

З огляду на таке, твердження відповідача в цій частині судом до уваги не прийнято.

Відтак, позовні вимоги Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» у частині стягнення з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» інфляційних витрат та 3% річних підлягають задоволенню частково, в сумі встановленої судом.

Щодо вимог у частині стягнення штрафних санкцій, зауважено на стані фінансового становища при розгляді наступного.

Одночасно, як було зазначено вище, відповідач стосовно стягнення пені, просить суд врахувати його складне фінансове становище, наявність збитків у розмірі 723,8 тис. грн.., дебіторської заборгованості у сумі 334,6 тис. грн., а також наявність військового конфлікту на території Донецької області, та, як наслідок, зменшити розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем, на 70%.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру цієї санкції.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем було порушено господарське зобов'язання, наслідки чого передбачені п.7.2 договору, а саме застосування позивачем пені стосовно відповідача.

Разом з цим, розмір пені, на стягненні якого наполягає позивач, не відповідає фактичним обставинам справи, а отже перерахований судом та визначений у загальному розмірі 1 663,36 грн.

При цьому, за висновками суду, у сукупності із об'єктивними обставинами складної ситуації у державі та економічного її становища, обставини, на які посилається відповідач у своєму клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності із загальним розміром нарахованих сум у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України, враховуючи положення ст.129 Конституції України, та, що винятковість обставин є оціночним поняттям, господарський суд дійшов висновку про залишення клопотання відповідача щодо зменшення на 70% розміру штрафних санкцій, нарахованих позивачем, без задоволення, оскільки в результаті здійсненого судом перерахунку розмір нарахованої пені менший, ніж заявлено позивачем, як і розмір встновлеих сум інфляційних витрат та 3% річних, а отже виключено обставини, які зумовлюють надмірність нарахованої штрафної санкції та за яких можливе зменшення розміру пені.

Відтак, позовні вимоги Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» у частині стягнення з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» пені підлягають задоволенню частково, в сумі встановленої судом.

Судові витрати згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги зазначене та керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, до відповідача, Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 30 856,88 грн., у тому числі 26 350,71грн. суми основного боргу, 1 674,07грн. суми пені за прострочення сплати за поставлений природній газ, 2 694,66грн. інфляційних витрат та 137,44грн. сума 3% річних за прострочення оплати за поставлений природній газ, задовольнити частково.

2. Стягнути з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (84307, Донецька область, м.Краматорськ, провулок Земляний, б.2, код ЄДРПОУ 03337119, банківські реквізити не вказано) на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Богдана Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720, п/р26002301921 у АТ «Ощадбанк», МФО 300465) 18 617,79грн., у тому числі 15 421,54грн. суми основного боргу за поставлений природний газ, 1 663,36грн. пені, 1 396,59грн. інфляційних витрат та 136,30грн. 3% річних, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1 102,34грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. В судовому засіданні 27.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

7. Повний текст рішення складено та підписано 03.08.2015р.

Суддя О.В. Кротінова