Рішення № 47954236, 04.08.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

судова палата з розгляду цивільних справ

___

Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Леніна,162

Суддя 1-ї інстанції Федоренко О.І. Суддя доповідач Бондар М.С

Є.у.№ 332/4338/14-ц

04 серпня 2015 року Справа № 22-ц/778/3290/15

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

Коллегія судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючий - суддя: Бондар М.С., судді: Подліянова Г.С., Дашковська А.В.

секретар - Мельник З.П.

при участі: прокурора - адвоката

_________________

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за

апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 29.01.2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа Реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі-Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (раніше ОСОБА_2), ОСОБА_2, ОСОБА_3 (який помер у 2008 році) про звернення стягнення на предмет іпотеки зазначаючи, що за договором кредиту № 9-243-018К від 30 січня 2008 року відповідач ОСОБА_1 одержав у фінансовій установі Банку гроші у сумі 215 000 грн. на термін до 30.01.2018 року зі сплатою 17.5% річних. Про те, свої зобов'язання, щодо своєчасного повернення кредиту та відсотків за користування кредитом не виконував. У зв'язку з цим, на 31.03.2010 року виникла заборгованість на загальну суму 296 675 грн. 85 коп., яка за рішенням суду від 22.11.2010 року стягнута з боржника. Втім, після ухвалення згаданого рішення позичальник й надалі ухилявся від виконання умов кредитного договору й станом на 25.06.2014 року загальний борг за укладеним договором становить 1 622 889 грн. 82 коп., із яких: 77 689 грн. 28 коп. - заборгованість за кредитом, 134 655 грн. 01 коп. прострочена заборгованість, 2 545 грн. 22 коп. поточна заборгованість за відсотками, 219 819 грн. 83 коп. прострочена заборгованість за відсотками, 1 118180 грн. 48 коп. - пеня. Виконання умов Договору Позичальник та ОСОБА_3,ОСОБА_2 забезпечили Договором іпотеки, предметом якого стала належна їм квартира № 2 по вул.Орджонікідзе в м.Запоріжжі, вартістю 271 907 грн.. Тому позивач просив провести звернення стягнення на квартиру шляхом визнання за Банком право власності з початкової ціною не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому на звичайні ціни на цей вид майна.

Рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 29.01.2015 року заявлені вимоги задоволені частково. Суд звернув стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості позичальника у розмірі 1622889 грн. 82 коп. шляхом проведення публічних торгів.

В апеляційній скарзі Банк прохав скасувати ухвалене рішення, зокрема стверджуючи на тому, що суд застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ухвалив рішення не в межах заявлених вимог.

Заслухавши представника Банку, вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палаті з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК суд апеляційної інстанції скасовує, скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення в звязку з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального права.

З матеріалів справи видно, що за договором кредиту № 9-243-018К від 30 січня 2008 року відповідач ОСОБА_1 (на той час ОСОБА_2) одержав у фінансовій установі Банку гроші у сумі 215 000 грн. на термін до 30.01.2018 року зі сплатою 17.5% річних (а.с.8).

Свої зобов'язання щодо умов Договору позичальник не виконував належним чином, у зв'язку з чим за рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 22.11.2010 року на користь позивача була присуджена заборгованість у сумі 296 675 грн. 86 коп., яка виникла на 31.03.2010 року (а.с.19).

Станом на 25.06.2014 року загальний борг за укладеним договором становить 1 622 889 грн. 82 коп., із яких: 77 689 грн. 28 коп. - заборгованість за кредитом, 134 655 грн. 01 коп. прострочена заборгованість, 2 545 грн. 22 коп. поточна заборгованість за відсотками, 219 819 грн. 83 коп. прострочена заборгованість за відсотками, 1 118180 грн. 48 коп. - пеня. (а.с.20).

При укладенні кредитного договору позичальник прийняв на себе зобов'язання сплачувати необхідні платежі встановлені умовами договору (п.4.3,4.4. договору).

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За нормами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Таким чином, за правилами ст.1050 ЦК боржник зобов'язаний сплатити позивачу всі нараховані і несплачені суми за умовами кредитного договору.

Як встановлено судом першої інстанції, 30.01.2008 року, на забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 й ОСОБА_3, ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом, за умовами якого зазначені відповідачі передали у іпотеку належну їм квартиру № 2 по вул.Орджонікідзе в м.Запоріжжі, вартістю 271 907 грн. (а.с.11).

ОСОБА_3 помер 16.08.2008 року. Спадкова справа не заводилась (а.с.68,70).

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч.3 ст.1268 ЦК України).

Для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.

Акт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками: односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця; безумовність та беззастережність передбачають, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови, рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася; прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1 ст.1269 ЦК України).

Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

До дня смерті ОСОБА_3 відповідачі мешкали разом з ним.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Пунктами 10, договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із перерахованих у договорі способів, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, установленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Відповідач не виконав свої зобовязання за кредитним договором в частині сплати кредиту та пені в строк, що вказаний в договорі.

За змістом ст.572,575,578 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про іпотеку" іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст.33 ч.1 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 3 ст.33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в тому числі на підставі рішення суду.

Матеріали справи свідчать, що за адресою реєстрації місця проживання відповідача направлялись судові повідомлення про розгляд справи у суді та ухвалене рішення. Як судові повістки так і рішення суду ними отримані (а.с.35,6,54,94,105).

Втім, жодного разу до суду вони не з'явилися. Будь-яких заперечень не надали. Після отримання ухваленого рішення у цій справі його не оскаржують.

При зверненні до суду позивач визначив спосіб звернення на предмет іпотеки це визнання права власності на іпотечне майно.

Однак, на завершальній стадії судового розгляду суд ухвалив рішення й за відсутності зміни позовних вимог, за своїм баченням, вибрав інший спосіб проведення прилюдних торгів, що суперечить ст.11 ЦПК.

В такому разі, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині способу звернення стягнення на іпотечне майно.

З огляду на викладене аргументи апеляційної скарги Банку є обґрунтованими.

Керуючись ст.307,309,313,314,316,317 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 29.01.2015 року у цій справі в частині визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прилюдних торгів змінити.

Звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" право власності на квартиру № 2 по вул.Орджонікідзе в м.Запоріжжі на підставі договору іпотеки № 9-243-0181 від 30.01.2008 року за вартістю, визначеною не нижче яка зазначена у договорі іпотеки (271 907 грн.), з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією переходу права власності на предмет іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для оформлення права власності на предмет іпотеки.

Решту рішення залишити без змін.

Рішення судової колегії може бути оскаржене безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: Судді: