Ухвала суду № 47943306, 04.08.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/6168/14-ц Головуючий в 1-й інстанції Провадження № 22-ц/774/1336/К/15 ОСОБА_1

Категорія № 27 (1) Доповідач Братіщева Л.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Братіщевої Л.А.

суддів: Грищенко Н.М., Чорнобук В.І.

при секретарі: Чубіної А.В.

за участю: представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 16 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, в обґрунтування якого зазначив, що 21.02.2013 року між ним та відповідачем було укладено договір позики у формі розписки, згідно якої відповідач 24.03.2012 року отримала від нього грошові кошти в сумі 24000 грн., які зобовязалась повернути до 20.05.2013 року. Однак у визначений строк відповідач борг не повернула, у звязку з чим прострочила виконання грошового зобовязання. Просив суд стягнути з ОСОБА_4 на його користь суму боргу в розмірі 24000 грн., індекс інфляції в сумі 2592 грн., три відсотки річних в розмірі 797 грн., а всього 27389 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 16 жовтня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволений.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 27389 грн. заборгованості за договором позики та 273,09 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить змінити рішення суду та стягнути з неї на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики в розмірі 4014 грн., індекс інфляцій в сумі 433,51 грн., три відсотки річних і сумі 36,52 грн. та судові витрати. Так, на її думку, судом не було взято до уваги, що нею в якості погашення боргу 27.08.2012 року було передано позивачу 1000 доларів США, що складає 7993 грн., 17.09.2012 року також передано 1000 доларів США, що складає 7993 грн., 03.02.2014 року вона повернула ОСОБА_2 4000 грн., а всього до винесення рішення нею було сплачено позивачу 19986 грн. Таким чином, на її думку, залишився борг у розмірі 4014 грн. та з цієї суми індекс інфляції становить 433,51 грн., а три відсотки річних 36,52 грн.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 21 лютого 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір позики у вигляді письмової розписки, відповідно до якої ОСОБА_4 24 березня 2012 року взяла у ОСОБА_2 в борг 24000 грн., які зобовязалась повернути 20 травня 2013 року (а.с. 5, 64).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції, керуючись ст. 1046 ЦК України, виходив з того, що між позивачем і відповідачем був укладений договір позики, який не виконаний відповідачем належним чином, у звязку з чим також підлягає застосуванню ст. 625 ЦК України.

Колегія погоджується з даним висновком суду, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Частина 1 ст. 1049 ЦК України покладає на позичальника обовязок повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як передбачено ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Тобто зобовязання позичальника припиняються належним виконанням і з цього часу боржник є особою, яка повністю виконала свої боргові зобовязання, про що також зазначено й в ст. 599 ЦК України.

Статтею 625 ЦПК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобовязання.

Відповідно до вищезазначеної статі, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з вищезазначених норм Закону, колегія суддів вважає, що висновки суду щодо невиконання відповідачем своїх зобовязань за договором позики, відповідають встановленим обставинам справи та підтверджується оригіналом розписки, яка знаходилась у позивача, надана представником позивача апеляційному суд і долучена до матеріалів справи, а тому відповідач повинна сплатити суму боргу, а також індекс інфляції та три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобовязання.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що вона в якості погашення боргу 27.08.2012 року передала позивачу 1000 доларів США, 17.09.2012 року також передала 1000 доларів США та 03.02.2014 року повернула 4000 грн., у звязку з чим підлягає зменшенню сума боргу, індекс інфляції та три відсотки річних, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки із наданих ОСОБА_4 апеляційному суду розписок (а.с. 65) не вбачається, що вони були отримані ОСОБА_2 в рахунок погашення саме договору позики від 21.02.2013 року.

Як пояснила представник позивача, надані відповідачем апеляційному суду розписки, не стосуються спірних правовідносин.

Крім того, як вбачається із роздруківки технічного запису судового засідання від 16 жовтня 2014 року суду першої інстанції, відповідач спірний борг визнавала в повному обсязі, клопотань про долучення розписок, наданих апеляційному суду, не заявляла, що підтверджує доводи представника позивача про те, що вказані розписки не відносяться до даного спору.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обовязки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішеннясуду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 16 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили

Головуючий:

Судді: