Ухвала суду № 47931574, 22.07.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1867/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 53, 55 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айболит» про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

02 вересня 2014 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Айболит» про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 01 грудня 2010 року, він, відповідно до укладеного трудового договору із ТОВ «Айболит», був прийнятий на посаду фельдшера до вказаного роботодавця, що підтверджується наказом № 128 від 01.12.2010 року.

09 червня 2011 року його було звільнено з посади фельдшера, у зв'язку з переведенням на роботу в Феодосійську філію ТОВ «Айболит», що підтверджується наказом № 73 від 09.06.2011 року.

В день звільнення, за твердженням позивача, відповідач не повідомив його про нараховані суми належні при звільненні та не провів з ним будь-яких розрахунків, стосовно належних йому виплат за період роботи з 01 грудня 2010 року по 09 червня 2011 року, чим порушив його право на оплату праці та компенсацію невикористаних днів щорічної відпустки. Також, відповідач не надав йому для ознайомлення копію наказу про звільнення.

В квітні 2014 року він звернувся до Територіальної державної інспекції з питань праці у Черкаській області із скаргою на дії ТОВ «Айболит», щодо порушення його трудових прав.

11 червня 2014 року направив ТОВ «Айболит» заяву з проханням перерахувати заборгованість із заробітної плати на його картковий рахунок. Проте, відповідної реакції, щодо виплати належних йому сум, зі сторони відповідача, до часу звернення до суду, не було.

Просив суд стягнути з ТОВ «Айболит» на його користь заборгованість із заробітної плати у сумі 5 984,76 грн. компенсацію за невикористану відпустку у сумі 388,44 грн., а всього стягнути грошові коштів на загальну суму 6 373,20 грн.

В подальшому позивач 07.11.2014 року змінив та 14.01.2015 року збільшив позовні вимоги, відповідно до отриманої ним від відповідача довідки про розмір його сумарного доходу за період з 01 грудня 2010 року по 09 червня 2011 року із зазначенням щомісячних нарахувань, який становив: 980 грн. за грудень 2010 р.; 563,68 грн. за січень 2011 р.; 1190 грн. за лютий 2011 р.); 1785 грн. за березень 2011 р.; 535,50 грн. за квітень 2011 р.; 469,74 грн. за травень 2011 р.; 104,16 грн. за червень 2011 р., а всього 5628,08 грн. та був визначений позивачем в якості заборгованість відповідача із заробітної плати перед ним.

Сума компенсації за невикористану відпустку становить 378,84 гри.

Загальний розмір середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачу сум у період з 10 червня 2011 року по 31 серпня 2011 року складає - 1443,68 грн., з розрахунку середньоденної заробітної плати в 25,78 грн. х 56 робочих днів.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП України, позивач остаточно просив стягнути з ТОВ «Айболит» на його користь, заборгованість із заробітної плати у сумі 5628,08 грн., компенсацію за невикористану відпустку у сумі 378,84 грн., середній заробіток за час затримки виплати належних сум 1443,68 грн., а всього стягнути грошових коштів на загальну суму 7450,60 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айболит» про стягнення заборгованості - відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_6 просить рішення суду, як ухвалене судом при: неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

При цьому послався на ті ж підстави, що і в позовній заяві.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_8, представника ТОВ «Айболит» - ОСОБА_9, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вважав доведеним факт виплати позивачу заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, в строки визначені КЗпП України. В свою чергу, суд дійшов висновку, що ні позивач, ні його представник не надали суду належних доказів на спростування доводів про виплату заробітної плати.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно до частини 1 статті 10, частини 1 статті 11, частини 1 статті 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 з позовною заявою до ТОВ «Айболит» про стягнення заборгованості по заробітній платі звернувся 02 вересня 2014 року. При цьому в якості спірного періоду, за який підлягає стягненню заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку, позивачем визначено період з 01 грудня 2010 року, а саме з моменту прийняття його на роботу, по 09 червня 2011 року по час його звільнення з роботи.

При вирішенні спору судом встановлено, що 01 грудня 2010 року ОСОБА_6 відповідно до укладеного трудового договору із ТОВ «Айболит» був прийнятий па посаду фельдшера до ТОВ «Айболит», що підтверджується наказом № 128 від 01.12.2010 року.

За час роботи у відповідача, позивач з позовом до суду з приводу неотримання заробітної плати за відпрацьовані місяці у відповідності до вимог ст. 115 КЗпП України, яка регламентує строки виплати заробітної плати, чи до Територіальної державної інспекції з питань праці у Черкаській області, не звертався.

09 червня 2011 року ОСОБА_6 було звільнено з посади фельдшера у зв'язку з переведенням на роботу в Феодосійську філію ТОВ «Айболит» на посаду директора, відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується наказом № 73 від 09.06.2011 року та проведені всі належні йому виплати.

Вказане підтверджується наступними належними та допустимими доказами.

Так, актом ДПІ у м. Черкасах № 171/22-11/32941180 від 10.08.2012 року про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Айболит» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року складеного комісією в складі 4 інспекторів, встановлено, що при перевірці нарахування та виплати заробітної плати було використано: відомості нарахування та виплати заробітної плати, табеля обліку робочого часу, журнали-ордери та відомості по рахунках 661 «Розрахунки по заробітній платі», податкові розрахунки за формою № 1-ДФ та звіти до фонду пенсійного забезпечення, накази про прийняття та звільнення з роботи, журнали реєстрації трудових книжок. Станом на 01.04.2012 року заборгованість із виплати заробітної плати на підприємстві відсутня.

Судом також встановлено, що 20 січня 2014 року комісією у складі головного бухгалтера, диспетчера та фельдшера було знищено документи та справи шляхом спалення, а саме: авансові звіти за 2010 2011 роки, журнали ордери за 2010 2011 роки, касові книги за 2010 2011 роки, прибуткові, видаткові ордери, відомості виплати зарплати за 2010 2011 роки, що підтверджується актом № 1 на знищення документів та справ від 20.01.2014 року.

Поважність знищення вищезазначених документів, а саме неможливість використання з них інформації, оскільки останні намокли через протікання даху в приміщенні ТОВ «Айболит» та складання акту №1 підтверджені показами свідків в суді першої інстанції.

29.07.2013 року ОСОБА_6 звільнено з посади директора в Феодосійської філії ТОВ «Айболит» за угодою сторін п.1 ст.36 КЗпП України.

До Територіальної державної інспекції з питань праці у Черкаській області позивач звернувся в квітні 2014 року.

16 червня 2014 року позивачу було перераховано депоновану заробітну плату за липень 2013 року в сумі 2595 грн., відповідно до припису № 23-01-31/069-079 від 25 квітня 2014 року.

З письмовою вимогою про видачу копії наказу про звільнення № 73 від 09.06.2011 року, довідок про розмір нарахованої та виплаченої заробітної плати за період з 01.12.2010 року по 09.06.2011 року до відповідача позивач звернувся лише 13 серпня 2014 року.

Таким чином суд першої інстанції проаналізувавши надані сторонами докази, вимоги діючого законодавства, які регулюють спірні правовідносини, обґрунтовано вважав доведеним факт виплати позивачу заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, за період з 01 грудня 2010 року по 09 червня 2011 року, в строки визначені трудовим законодавством, та прийшов до висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Судова колегія враховує і те, що будь-яких інших доказів які б стверджували протилежне, обґрунтовували поважність звернення позивача до суду через три роки після виникнення спірних правовідносин, підстави роботи в разі регулярного не отримання ним заробітної плати (винагороди за виконану ним роботу) за відпрацьований період, як суду першої так і суду апеляційної інстанції, позивачем надано не було. Суд, в свою чергу, враховуючи наявність акту № 1 на знищення документів та справ від 20.01.2014 року, був позбавлений можливості, на підставі інших належних доказів, перевірити доводи позивача.

Доводи про те, що акт державної податкової інспекції у м. Черкаси від 10.08.2012 року, на думку апелянта, є неналежним доказом на підставі якого можна встановити обставини виплати заробітної плати, судова колегія вважає безпідставними, так як, під час даної перевірки, при перевірці нарахування та виплати заробітної плати, було використано саме відомості нарахування та виплати заробітної плати, табеля обліку робочого часу, журнали-ордери та відомості по рахунках 661 «Розрахунки по заробітній платі», податкові розрахунки за формою №1-ДФ та звіти до фонду пенсійного забезпечення, накази про прийняття та звільнення з роботи, журнали реєстрації трудових книжок. Крім того, в спростування даного доказу, який судом визнаний в якості належного та допустимого, позивачем будь-яких інших доказів надано не було.

Апелянт стверджуючи, що належним доказом виплати йому заробітної плати, зокрема є виписка банку про перерахування коштів на його особовий рахунок, як при розгляді справи в суді першої так і в апеляційній інстанції не надано даного доказу, хоча саме він мав змогу його надати, в разі якщо такий рахунок (картковий, зарплатний) за його особистою письмовою заявою відкривався у банківській установі.

Враховуючи те, що посилання апелянта в апеляційній скарзі на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :