Ухвала суду № 47922794, 28.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року м. Київ К/800/30108/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Таптунова І.Л., Шемятніка О.О.від відповідачаШепілова С-Х.І.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платниківна постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2014та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014у справі № 826/13796/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс»доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платниківпроскасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» звернулось до суду з позовом до Міністерства доходів і зборів України та Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування рішення Міндоходів від 31.07.2013 №8001/6/99-99-10-01-15 та податкових повідомлень-рішень МГУ Міндоходів від 27.06.2013 за №0000384050 та №0000354050.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2013 у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішення Міндоходів від 31.07.2013 №8001/6/99-99-10-01-15 відмовлено.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників) його правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01.01.2012 по 31.12.2012., за результатами якої складено акт від 12.06.2013 №668/40-50/25390435.

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп. «г» п.185.1 ст.185, пп.«б» п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.199, п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.1, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 2 823 845 грн.; пп.«г» п.185.1 ст.185, пп.«б» п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.199, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200, п.201.1, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, у результатів чого завищено суму податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 на суму 1 752 785 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000354050 від 27.06.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4 235 768 грн. (з яких: 2 823 845 грн. - основний платіж та 1 411 923 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення форми «В1» №0000384050 від 27.06.2013, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 752 785 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 876 393 грн.

Підставою для прийняття контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок відповідача про те, що позивачем не підтверджено проведення реальних господарських операцій з ТОВ «Агролідер-2009», ПП «Лист-Юг», ТОВ «Дельфа-М», НІ ТОВ НІО «Контехсистем ЛТД», ТОВ «Давос», ФОП ОСОБА_7, ТОВ «Оліон», ТОВ «Ділкорн», ТОВ «АПК «Аріана-М», ТОВ «Інтерагро-союз», ТОВ «Воскресенськ», ТОВ «Селена СВ», ТОВ «Тріо Трейд», що сформовані позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинам з ІП «Хімтранс-Україна» не підтверджені первинними документами, що за результатами коригування податкового кредиту платником податку занижено податковий кредит у зв'язку з невірним перерахунком частки використання товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій не погодилися з висновками відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки, з огляду на спростування таких висновків поданими позивачем доказами.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України у разі, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) або до Державного бюджету України;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведених норм випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Агролідер-2009», ПП «Лист-Юг», ТОВ «Дельфа-М», НІ ТОВ НІО «Контехсистем ЛТД», ТОВ «Давос», ФОП ОСОБА_7, ТОВ «Оліон», ТОВ «Ділкорн», ТОВ «АПК «Аріана-М», ТОВ «Інтерагро-союз», ТОВ «Воскресенськ» укладено ряд договорів поставки, за умовами яких контрагенти позивача зобов'язувалися продати сою з поставкою в Миколаївський морський торговельний порт.

Дослідивши докази, подані позивачем на підтвердження правомірності формування сум податкового кредиту за результатами здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку що ними підтверджено факт виконання умов укладених договорів та факт подальшої реалізації придбаного товару компанії Bunge SA (Швейцарія) за зовнішньоекономічними контрактами.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, дослідивши надані позивачем докази, дійшли вірного висновку про те, що ними підтверджено факт здійснення господарської операції на підставі договору поставки лабораторного обладнання № 02/12-1-2011 від 02.12.2011, укладеного позивачем з ТОВ «Селена СВ» та факт подальшого використання придбаного позивачем товару в його господарській діяльності.

Крім того, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційних інстанцій про те, що поданими позивачем доказами підтверджено обставини фактичного здійснення господарських операцій з ремонту вагоноперекидача інвентарного на підставі укладеного договору № 24/10-2-2011 від 24.10.2011 між позивачем та ТОВ «Тріо-Трейд».

Також, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо правомірного декларування позивачем спірних сум податкового кредиту, сформованих за результатами взаємовідносин позивача з ІП «Хімтранс-Україна» на підставі договору оренди зернового комплексу від 01.11.2010 №ГР-01/10-1, оскільки поданими позивачем доказами підтверджено факт виконання умов укладеного договору, а відповідачем не заперечується факт отримання позивачем електроенергії та сервітутів для обслуговування орендованого приміщення, факт надання ІП «Хімтранс-Україна» послуг з оплати зазначених комунальних та експлуатаційних послуг, а також факт здійснення позивачем відшкодування відповідних сум, в тому числі ПДВ, протягом 2012 року.

При цьому, досліджуючи спірні господарські операцій позивача з його контрагентами, судами попередніх інстанцій встановлено, що надані платником податку первинні документи, в тому числі, податкові накладні, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, а контрагенти позивача на момент здійснення господарських операцій були зареєстрованими у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та платники податку на додану вартість.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем усіх спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними, з огляду на те, що податковим органом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих своїх доводів.

Колегія суддів касаційної інстанції також погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що операції з постачання насіння сої ненасіннєвого врожаю 2011 року, які відбулися в грудні 2011 року, були вірно відображені позивачем у податковому обліку в 2011 році, оскільки, згідно наявних на ВМД відміток Миколаївської митниці, товар згідно ВМД було вивезено за межі митної території України 27.12.2011.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що коригування частки використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях за підсумками 2012 року здійснено позивачем у відповідності до вимог ст.187, ст.195, ст.199 Податкового кодексу України.

З огляду на усе наведене вище, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників) його правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників.

2. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний