Ухвала суду № 47913891, 30.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2015 року м. Київ К/800/20473/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: Маслія В.І.

Суддів: Розваляєвої Т.С., Стрелець Т.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у місті Луцьку Волинської області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України у місті Луцьку Волинської області до Відкритого акціонерного товариства “Луцький комбінат молочних продуктів” про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату і доставку пільгових пенсій,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Луцький комбінат молочних продуктів» про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за період з січня по червень 2014 року в сумі 14 266,80 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2015 року позовну заяву управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області в частині позовних вимог про стягнення фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з січня 2014 року по квітень 2014 року включно у розмірі 9 511,20 гривень - залишено без розгляду.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвали суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Залишаючи позов органу Пенсійного фонду без розгляду в частині вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України, підстави для його поновлення відсутні.

Суд касаційної інстанції не може погодитись з висновками судів щодо пропуску строку на звернення до суду з даними позовними вимогами з огляду на наступне.

Судами встановлено, що за 2014 рік відповідач має прострочену заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в зв'язку з чим УПФ звернувся з позовом про стягнення заборгованості.

Згідно із абзацом четвертим пункту 1 статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону.

Абзацом третім пункту 1 статті 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено ставку на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

Цей порядок компенсації витрат Пенсійного фонду України не змінився у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, витрати на виплату та доставку пенсії працівникам підлягають компенсації за рахунок товариства.

Залишаючи позовні вимоги Пенсійного фонду в частині без розгляду, суд першої інстанції, з доводами якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що на спори щодо стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно п.п. «б» - «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не розповсюджуються положення частини п'ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV.

Колегія суддів не погоджується з доводами судів щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду з даними позовними вимогами з огляду на наступне.

Статтями 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства регламентовано та встановлено правила щодо строків звернення до суду та наслідків їх пропуску в адміністративному судочинстві.

Частинами 1 та 2 статті 99 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.

Спеціальним законом, яким визначаються права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками, є Закон України від 9 липня 2003 року "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон). Зокрема, за правилами частини 15 статті 106 цього Закону строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Відповідну правову позицію щодо застосування частини 15 статті 106 зазначеного Закону у спорах про стягнення заборгованості (недоїмки) в частині строків звернення до суду, висловив Верховний Суд України у постанові від 07 квітня 2015 року у справі №21-113а15.

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди дійшли помилкового висновку про залишення позову управління Пенсійного фонду за період з січня 2014 року по квітень 2014 року включно без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у місті Луцьку Волинської області задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року про залишення без розгляду позовної заяви управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області в частині позовних вимог про стягнення фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з січня 2014 року по квітень 2014 року включно у розмірі 9 511,20 гривень - скасувати, а справу в цій частині направити до суду першої інстанції для провадження розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: