Ухвала суду № 47912111, 07.07.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

07 липня 2015 рокусправа № 804/19857/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

представників сторін:

позивача : - Попов А. С. (дов. від 06.03.2013 р.)

відповідача: - Волошина В. В. (дов. від 21.05.2015 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 р. у справі № 804/19857/14

за позовом Дочірнього підприємства «Фаубеха - Дніпро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаубеха»

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Фаубеха - Дніпро» Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаубеха» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- №0001122302 від 20.08.2012 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 184449,50 грн., з яких 165 968 грн. за основним платежем та 18 841,50 грн. штрафні (фінансові) санкції;

- №0001112302 від 20.08.2012 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 224 772,00 грн., з яких 1 174 614 грн. за основним платежем та 50 158 грн. штрафні (фінансові) санкції;

- №0000752303 від 21.08.2012 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 29 337,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що чинне законодавство не пов'язує формування витрат та податкового кредиту з ПДВ зі знаходженням чи відсутністю контрагента за податковою адресою, оскільки таке відображення у податковому та бухгалтерському обліку відбувається виключно на підставі первинних бухгалтерських документів, які наявні у позивача та були надані податковому органу під час проведення перевірки. Позивач вказує, що правочини між ним та ТОВ «Технолітбуд» й ТОВ «Інрост» були спрямовані на реальне досягнення правових наслідків, господарські операції мали місце з повним проведенням розрахунків за ними, що свідчить про правомірне формування валових витрат та податкового кредиту.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, позов задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.11.2014 у даній справі скасовано ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 в частині позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.08.2012 №0001112302, №0001122302, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; в решті судові рішення - залишено без змін.

Вищим адміністративним судом України зазначено, що суди попередніх інстанції задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовували власні висновки з посиланням на дослідження первинної документації, проте судами не досліджувались інші обставини, які можуть підтвердити реальність здійснення господарської діяльності, зокрема: можливості контрагентів позивача виконати укладені угоди, наявність для цього необхідних матеріально-технічних умов; судами не досліджено рух активів у процесі здійснення господарської діяльності, а також не встановлено зв'язку між придбанням позивачем товарів та його господарською діяльністю. За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність більш повного встановлення фактичних обставин по справі та, відповідного, нового перегляду справи.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0001122302 та №0001112302 від 20.08.2012.

Постанову суду мотивовано встановленням факту реального здійснення господарської діяльності та правомірності відображення їх результатів в податковому обліку, що підтверджується належним чином оформленою первинною документацією. Судом зазначено, що за умови встановлення руху активів платника податків внаслідок здійсненої господарської операції, недоліки оформлення первинних документів не можуть беззаперечно свідчити про відсутність реальної господарської операції.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідач зазначає, що правочини позивача з його контрагентами мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону, оскільки перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Відповідач вказує, що у постачальників позивача відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання інші матеріально-технічні засоби, необхідні для здійснення основного виду діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. До того ж, позивачем жодним чином не доведено транспортування товару, а отже сумнівним є сам факт постачання товару.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача просить залишити без змін постанову суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення, зазначає, що судом прийнято законне та обґрунтоване рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт №1029/222/30011116 від 03.08.2012.

Перевіркою встановлено наступні порушення:

- ч.ч.1,5 ст.203, ч.ч. 1, 2 ст.215, ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, а саме: правочини позивача з постачальниками ТОВ «Технолітбуд» та ТОВ «Інрост» мають ознаки нікчемності та є нікчемними;

- пп.4.1.6 п.4.1 ст.4; п.5.1. ст.5; п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.135.5.4, п.135.5, ст.135; п.138.2 ст.138; п.п. 139.1.9, п.139.1, ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток всього у сумі 1174614 грн. у т.ч. за 9 місяців 2011р. на 30393 грн. (або за 3 квартал 2010 року на 30393 грн.), за 2010 рік на 200632 грн. (або за 4 квартал 2010р. на 170239 грн), за 1 квартал 2011р. на 4995 грн., за 2 квартал 2011р. на 191599 грн., за 2-3 квартали 2011р. на 599055 грн. (або за 3 квартал 2011р. на 407456 грн.), за 2-4 квартали 2011р. на 968987 грн (або за 4 квартал 2011р. на 369932грн.);

- п.3.1. ст.3, п.4.1 ст.4; п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.185.1 ст.185; п.188.1 ст.188; п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого Позивачем занижено податок на додану вартість всього у сумі 165968 грн. у тому числі за вересень 2010р. у сумі 11052 грн.; за жовтень 2010р. у сумі 24877 грн.; за грудень 2010р. у сумі 17622 грн.; за лютий 2011р. у сумі 21223 грн.; за квітень 2011р. у сумі 10778 грн.; за травень 2011р. у сумі 26045 грн.; за червень 2011р. у сумі 34000 грн.; за липень 2011р. у сумі 15464 грн.; за серпень 2011р. у сумі 4907 грн.;

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0001122302 від 20.08.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 184449,50 грн., в тому числі за основним платежем - 165968,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 18481,50 грн.,

№0001112302 від 20.08.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1224772,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1174614,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 50158,50 грн.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.

Спірним є питання правомірності відображення позивачем в податковому обліку господарських операцій з поставки товару ТОВ «Технолітбуд» й ТОВ «Інрост».

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 № 334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. пункту 5.1. Закону №334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР).

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, який діє з 01.01.2011, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України).

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, необхідною умовою для формування витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за №168/704, згідно якому первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Перевіркою встановлено, підтверджено матеріалами справи і не заперечується сторонами, що у періоді, який перевірявся, між позивачем (Покупець) та ТОВ «Технолітбуд» (Постачальник) укладено договір поставки від 01.09.2010, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити комплектуючі для виготовлення склопакетів, фурнітури для дверей згідно з усними заявками Покупця. Кожна така поставка оформлюється рахунком-фактурою та видатковою накладною. Відповідно до п.3.1 договору поставка здійснюється на умовах EXW - склад Постачальника в м.Запоріжжя з завантаженням транспортних засобів. Вартість матеріалів та комплектуючих є договірною; форма оплати 100% передоплата на розрахунковий рахунок Постачальника згідно виставленого рахунку (п.4.1, 4.2 договору).

Фактичне виконання договору підтверджується наступними первинними документами, копії яких долучено до матеріалів справи, досліджені судом першої інстанції, а саме: видатковими накладними; податковими накладними; товарно-транспортними накладними.

Розрахунки між підприємствами проводились в безготівковій формі, грошовими коштами в сумі 448640,52 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, відповідачем не заперечується.

Також, між позивачем (Покупець) та ТОВ «Інрост» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 12.04.2011 №041203, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити товар в асортиментів, кількості та за цінами згідно накладних. Згідно з п.2.1 договору ціна товару вказана в накладних до цього договору. Поставка товару здійснюється за рахунок Покупця (п.3.1 договору). Відповідно до п.4.2, 4.3 договору оплата товару здійснюється покупцем продавцю у безготівковій формі; повна оплата товару здійснюється покупцем протягом 90 робочих днів з моменту поставки товару.

Фактичне виконання договору підтверджується наступними первинними документами, копії яких долучено до матеріалів справи, досліджені судом першої інстанції, а саме: видатковими накладними; податковими накладними; товарно-транспортними накладними.

Розрахунки між підприємствами проводились в безготівковій формі, грошовими коштами в сумі 2297994,00 грн., що також підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, відповідачем не заперечується.

Виходячи із змісту вказаних вище документів, якими позивач підтверджує виконання договорів з ТОВ «Технолітбуд» та ТОВ «Інрост», вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки товару, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.

Податкові накладні, на підставі яких позивачем суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту, складені ТОВ «Технолітбуд» та ТОВ «Інрост» у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.

Використання позивачем придбаного у ТОВ «Технолітбуд», ТОВ «Інрост» товару у власній господарській діяльності відповідачем не заперечувалось, наявними в матеріалах справи доказами не спростовано.

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку підприємства матеріали справи не містять.

Колегія суддів вважає помилковим посилання відповідача на недоліки, які мають товарно-транспортні накладні, що підтверджують факт транспортування товару від ТОВ «Інрост».

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

В той же час, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

З цього приводу слід також зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платників податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують отримання позивачем товару від ТОВ «Технолітбуд» та ТОВ «Інрост» та їх використання в господарській діяльності позивача, що є належним підтвердженням реальності проведених позивачем господарських операцій та формування витрат та податкового кредиту за операціями з вказаними контрагентами.

На момент укладення та виконання означених вище договорів контрагенти позивача (ТОВ «Технолітбуд», ТОВ «Інрост») мали зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Отже з огляду на надані позивачем докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що укладені з ТОВ «Технолітбуд» та ТОВ «Інрост» договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлений ними. Сторонами господарських відносин дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операції та правомірно сформовані витрати та податковий кредит.

Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та його контрагентами дотримані. Також господарські зобов'язання з поставки товару не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися відповідними правочинами) або нікчемності, як про те зазначає відповідач.

Податковим органом з цього приводу не враховано, що правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (ст.234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесені законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом, а, як встановлено судом, доказів наявності відповідних судових рішень відповідачем суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що укладені позивачем з зазначеними вище підприємствами договори відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними та податковими документами.

Дії позивача та його контрагентів вчинені на виконання умов договорів, направленні саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою договорів таких видів. Фактична реалізація мети, з якою укладені вказані вище договори, настання правових наслідків, обумовлені цими договорами, підтверджено належним чином складеними первинними документами, зазначеними вище.

Взаємозв'язок між фактичною поставкою товару та діями контрагентів позивача підтверджений належним чином складеними документами, відповідачем в установленому порядку не спростований.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що наявність вищенаведених первинних документів в їх сукупності свідчить про рух активів позивача у процесі здійснення господарської операції, тобто про те, що мали місце реальні зміни майнового стану платника податків, які є обов'язковою ознакою господарської операції.

Стосовно посилань податкового органу на акт ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 17.03.2011 № 154/2302/34535187 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Технолітбуд» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 31.01.2011» та акт ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 04.07.2012 № 649/226/34681738 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інрост» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за травень, червень, серпень 2011 року» як доказ порушення позивачем вимог податкового законодавства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації №984 від 22.12.2010, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з п.6 Порядку №984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на акт перевірки іншого платника податків, яким встановлено порушення податкового законодавства, а також іншу інформацію щодо контрагента позивача, що не має правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

Виявлені податковим органом та зафіксовані у відповідному акті перевірки від 17.03.2011 № 154/2302/34535187 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Технолітбуд» обставини щодо контрагента позивача не є беззаперечними доказами порушення податкового законодавства як позивачем, так і його контрагентом.

З приводу акту від 04.07.2012 № 649/226/34681738 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інрост» колегія суддів зазначає, що вказаний акт лише є документом, що фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки. Законодавством України не надано право органам ДПС в акті про неможливість проведення зустрічної звірки співставляти дані первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювались між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Крім того, наслідком відсутності платника податків за юридичною адресою на час проведення податковим органом перевірки згідно податкового законодавства не може бути застосування штрафних санкцій та визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість для контрагента такого платника податків.

Отже зазначені відповідачем обставини щодо контрагентів позивача не є законодавчо встановленими підставами для позбавлення позивача права витрати та на податковий кредит з операцій надання послуг, виконання робіт.

Відповідачем в ході проведення перевірки позивача не наведені та не встановлені докази, які б свідчили про невідповідність господарських операцій з поставки товару меті та задачам діяльності платників податків, збитковості таких операції чи інші обставини, які окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність здійснених операцій, відсутність факту поставки, а також про те, що реалізацію вказаних операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Позиція податкового органу, яка базується на виявлених податковим органом порушеннях, допущених при здійсненні господарської діяльності контрагентами позивача, суперечить вимогам чинного законодавства.

Із змісту вищенаведених правових норм вбачається, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування витрат та податкового кредиту в залежність від декларування постачальниками, в тому числі і по ланцюгу постачання, своїх податкових зобов'язань та/або від сплати ними сум податку до бюджету.

До того ж, ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Також колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення відповідних сум в податковому обліку.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім того, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено суду наявності законних підстав для збільшення оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями сум грошових зобов'язань з податку на прибуток, податку на додану вартість.

Наведене свідчить про обґрунтованість задоволення судом першої інстанції позовних вимог щодо скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, дав їм правильну юридичну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Передбачені ст.202 КАС України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року у справі № 804/19857/14 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко