Постанова № 47902646, 21.07.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

21.07.2015 р. № 814/1839/15

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, військова частина А 0959, м. Миколаїв, 54038

довійськової частини А 0959, вул. Леваневців, 25, м. Миколаїв, 54038 провизнання дій протиправними, стягнення коштів у сумі 2400,27 грн., ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А 0959 (далі відповідач) про визнання протиправними дій щодо невиплати грошових котів за відрядження та стягнення коштів у розмірі 2400,27 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що в 2013 р. його було направлено в службове відрядження. Коштів на відрядження не виділялося. Після повернення позивач здав відповідачу звіт про витрачені кошти в розмірі 2400,27 грн., однак відповідач відмовився їх виплатити, посилаючись на відсутність асигнувань за даними програмами.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що не має можливості та права добровільно виплатити витрати, що були понесені позивачем під час відрядження, в звязку з відсутністю асигнувань. Відповідач фінансується з Державного бюджету України і розпорядником коштів є Міністерство оборони України.

Позивач подав клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача ОСОБА_2 подала клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд дійшов висновку, що позов належить задоволенню, виходячи з наступного:

Позивач проходить військову службу в військовій частині А 0959 у військовому званні "старший лейтенант".

11.01.2013 р. на підставі наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України позивача направлено у відрядження до військової частини А 2488 для теоретичного перенавчання.

Кошти на відрядження позивачу не видавалися. По прибутті з відрядження позивач здав відповідачу звіт про використання коштів від 18.03.2013 р. № 3 на суму 2400,27 грн. Суми, зазначені в звіті, підтверджуються наданими позивачем квитанціями та квитками.

Відповідач не відшкодував позивачу кошти, витрачені під час відрядження.

08.05.2015 р. позивач звернувся до відповідача з рапортом виплатити заборгованість. Листом від 18.05.2015 р. відповідач відмовив позивачу, посилаючись на відсутність коштів.

Частиною 6 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, ч. 9 зазначеної вище статті встановлено, що витрати, пов'язані з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, бронюванням місць у готелях при направленні військовослужбовців у відрядження, відшкодовуються за рахунок коштів Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 1.1 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.08.2011 р. № 530 службовим відрядженням (далі - відрядження) вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу.

Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи та користування в поїздах постільними речами.

Відповідно до п. 1.13 Інструкції військовослужбовцю перед вибуттям у відрядження видається аванс у межах сум, передбачених на виплату добових та відшкодування витрат на проїзд та наймання житлового приміщення. Після повернення з відрядження військовослужбовець зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня, наступного за днем повернення до місця проходження військової служби, подати звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт) підлягає поверненню військовослужбовцем до каси або зарахуванню на відповідний рахунок військової частини. Разом із цим звітом подаються посвідчення про відрядження, оформлене в установленому порядку, і оригінали документів, що підтверджують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат.

Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності оригіналів документів, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого військовослужбовця, у тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

З викладеного суд дійшов висновку, що відповідач не мав підстав для відмови у відшкодуванні позивачу витрат на відрядження. Посилання відповідача на відсутність коштів за даною програмою не приймаються судом, оскільки суперечать практиці Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні по справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 р. суд зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 11 КАС).

Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, ч. 3 ст. 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати дії командування військової частини А 0959 щодо невиплати ОСОБА_1 витрат на відрядження - протиправними.

3. Стягнути з військової частини А 0959 (ідентифікаційний код 26614739) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) витрати на відрядження в сумі 2400,27 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає чинності з моменту закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Н. В. Лісовська